Карменова доля
Крокую по лезу, сціпивши зуби, всередині мене адреналін,
Серце палає чорнобильським димом, розвіює хмари вітер в журбі,
Я знаю, що варто змовкнути трішки, забути про холод, тугу секунд,
Варто змовчати...
Карменове танго,
Карменова доля,
Думи проблем...
Сумбурні комашки граються в мозку, і п'янки веселі, а серце болить — осінь у дверях.
Історія скаже, що хвилею відчай тихий, як сон,
Напевно, брехня все, думає совість...
Де гордість?
Де сила?
Де хвилі морські — діви нужденні. Карменові учні співатимуть в серці, в горлі вино,
І справді по лезу ходячи з болем зникають страждання,
Горе моє.
Останньою вийду з депресії тіла, зникла давно, я хочу лиш спокій, краплі дощу чи хвилинне блаженство...
В церкву зове...
У виборі танців я виберу танго.
Квітка душа.
Кармен зрозуміє силою правди, а інші всі пройдуть в тихі вірші...
Карменова доля спіткатиме всюди: з ними в гарем...
Крокую по лезу, бритвами ранюсь,
Де віра у мене — сонце зрання.
Файна Торрі
Історія любові
А знаєте хочу таку любов як в фільмах
Щоб раз і на усе життя
Щоб було все так гарно й романтично
І щоб цій любові не було кінця
От так сиджу я і мрію
І фрагменти з фільмів я беру
Але признаюсь я вам чесно
На місце тих акторів
Ну когось іншого кладу
Багато раз я вже так робила
Але тільки зараз до мене дійшло
Що в кожної людини
Історія любові особлива
-MJ-
Лист до Маргарити
Для нього немає покарання в Корані, а твій відчай не опише Біблія,
Цю історію знають лиш двоє осіб
І сміливість на боці од тіла босих,
Бо справи там кепські, пам'ятаєте розмови з вином, гіркість, та майстерність місії,
Проблеми котяться... Почуття не здаються... Живіт зводить, як кислота в соромі,
Що жалиться, кусає, і болем димить,
Ти ж бачила у нього, що гордість на мить
Тьмяніла, чорніла, динамітом зривалась, немов доля та й стукає босими
Ногами, тебе не ґвалтувала собою, це він змусив, щоб у тебе в почесті
Не зникала та гіркість, той відчай з лиця,
Що в останній дилемі вбиває бійця,
Та правда... Не кажи: «Пам'ятаєш», бо вітер його зникне, а чи знаєш, що можеш ти?
Напевно, все ж треба відчувати... проблеми... Як жаль, правда, що не тілом... долею,
Чи то розум тьмяніє у тебе, дитя,
Ґвалтує душевно, мовчання... Виття...
Не кажи, що з болем понукаєш і серце, дитя, відчай — то ридання хвилею,
І хвиля велика, як цунамі японське... З вином візьме в алкогольне, як матриця,
Ти бігала від нього, скажено у дим,
А від правди тікати, то більше між тим,
Ніж тужно вдихати цей болючий і дивний вогонь, вітер не вщухає, вжалишся,
І будеш у плачі згадувати, що доля сидить, каже, де не варто з гордістю
Заграватись... Бо тіло гаряче — вогонь,
Ти не бійся, тримають... У теплих долонь...
Для нього та й знайдуть покарання в Корані, а твій відчай із тим болем скориться...
Я ніби осліпла...
Не бачу нічого... Я ніби осліпла думками сумними,
Немає тут горя, немає тут болі,
Немає тут щастя чи тої любові,
І ночі короткі, це сильно, я знаю, йду разом із ними,
Де промінь яскравий щоранку зі мною, зі мною і досить,
Буває ще вітер та квітка червона
Збирає думки ці до ніжного лона,
Йду разом із ними, де щастя — метелик, і мостик,
Що прийме у гості з думками моїми останню надію,
І буде проміння яскраве, напевно,
Я вірю, що радість десь поруч під небом,
Шляхи ці тернисті... Я бачу, як зорі щоночі до мрії
Летять, і щоразу прибудуть до мене в дорогу,
Коли все даремно, де холод пропащий,
Освітять стежини, де вихід найкращий,
Я піду із ними шукати ту радість, писати по зову
Ті вірші, ті книги — романи бездарні, де сором зі мною,
Слова ці, як краплі гуляють по світу,
Дощами спускають на молодь невдіту,
Я бачу, як вітер гукає до себе, гукає з собою...
К-19
Люди в цирк ходили, щоб сміятись,
Та в цьому часі в телефоні нині сміх.
Залишилось тільки сподіватись,
Коли переможем той ковід.
В надіях наші всі думки,
Щоб не захворіли рідні та близькі.
Та без втрат впораємось ми -
Для нього ми занадто міцні!
Влайдар-ЯР
В житті
В житті, є дотик прохолоди.
Та і та без хмарна ніч -
Це як подихом свободи,
Вище стати від усіх.
В житті, є місце насолоди,
Та пороку нема місць.
В тіні рідкої хвороби
Тягнеться той слід.
В житті у кожного є дивне,
В душі у всіх це - потайне.
Думають, що то не видне,
Та той хто хоче, той знайде.
Знайде той промінь світла,
Який на небі тихо тліє.
Впаде дугою твоя зірка,
По іншому падать, вона не вміє.
ЩАСТЯ КОХАННЯ
Такого літа не було, як цьогорІч,
І зорі так не сяяли ніколи...
Яка зворушливо - п'янка серпнева ніч!
А як чудово пахне матіола!
Кохання наше - мрійний острівок
У морі щастя, в літньому розмаї...
Нам добре так!
Нам добре так удвох,
Що аж не віриться, що так в житті буває,
Анатолій Черняхівський
Невинна
Так тихо ступала по сходах у Пеклі...
Тримавши за руку ту ніжність тендітну,
Напевно, боялась. Не вірить Упертий,
Що справді собою він змусив розквітнуть,
Відчути блаженство... Тремтіння... Лиш дотик
Від тіла палкого. Дарує ту грішність
Для неї земної, що поруч, навпроти,
І досить гаряча кохана... Ця вічність...
Минають в оргазмах хвилини блаженні,
Він знає, як краще доводити жінку,
Володар пекельний... І поруч знамення,
Ця діва невинна, що скорить відтінки:
І лиха, і горя... І Пекла палкого...
Крокує жадана, і справді невинна,
Не чинить проблеми та влади стрімкої,
Для неї володар — то гордість левина!
А більше не треба, лиш бути з коханим,
І ніжно тулитись... Бо тіло гаряче...
Так тихо ступає, як справжнє бажання,
Невинно говорить, він слуха дитячу
Наївність і радість, приємне зітхання,
І справді не треба казати щось більше:
Кохає невинна... Кохає і любить...
Сьогодні дарує для неї ці вірші,
Пекельну повагу, і годі прелюдій!
Заносить до ліжка... А далі секрети,
Не варто пізнати цю пристрасть тим дурням,
Ту грішність жахучу, те щастя пекельне,
Ті люди не знають, де палко, де буйно...
Де справжня спокуса вбиває той сором,
Вином напуває, і гонить весь розум,
Забудьте слова ці, як дивну дорогу
До сенсу спокуси... Пекельної прози...