Вірші

Справжні друзі - це подарунок долі.
Найбільше щастя у житті.
Ними не можна стати мимоволі.
Їх перевіряє час і тяжкі дні.

Лиш другові ти серце відкриваєш,
Зізнаєшся чесно, без вагань.
Ти з ним про все на світі забуваєш
Нічому не шукаєш виправдань.

Лиш справжній друг з тобою буде
Коли в біду потрапиш ти.
І твої вчинки він не осудить,
А поруч із тобою буде йти.

Тебе чекала з року в рік
І зустріч першу уявляла.
Тебе лиш бачила у сні.
Роки ішли, а я усе чекала

І ось, зробила доля подарунок.
Тебе тепер тримаю на руках
Такий ще крихітний пакунок
Й кажу усім: "У мене є сестра!"

Роки ідуть, ти підростаєш
Ось кроки перші бачу я твої.
Усюди іграшки ти розкидаєш
Й ляльки мої береш собі.

Роки ідуть, ти вже школярка
І бантики на косах золотавих.
Все приглядаєшся в люстерко,
Де оченяток блиск яскравий.

Тебе веду за руку в школу,
А ти щебечеш як пташа.
І настрій піднімається угору,
Милуюся, очей не відрива.

Роки ідуть, уже і не впізнати
Оте дівча маленьке й чарівне,
Що питало: "Ти йдеш гуляти?
І я теж хочу. Візьми мене!"

Дивлюся зараз в твої очі,
І спогади з'являються такі:
Як розмовляли до півночі,
Лунали голоси дзвінкі.

Бувало й так, що ми сварились
Через дрібниці, зовсім незначні.
Та ми одразу же мирились
Пробачала я тобі, а ти - мені.

Не просто сестри ми з тобою,
Ми вірні друзі назавжди.
Одна за одну будемо стіною
Щоб з нас ніхто не знав біди.

Я не можу передати,
всіх цих слів,
крика души.
І забути твої руки,
і твій голос без душі,
не забуду я ніколи
весь цей час який тобі дала.
Всі моменти із тобою
наче рай на небесах .
Як гуляли ми до ночі, обіймала я тебе,
І гадала з попід рання
чи кохаєш ти мене?
Довго думала гадала,
й подарунок готувала,
але ти забув мене.
Чи зробила щось не так?
Чи сказала лишне слово?
Чи появилась та сама що украла серце знову?
А я мов окаяна,
і день і ніч , в полоні своїх дум,
не хочу їсти,спати,житти.
Я хочу знати як ти там?
З ким гуляєш вечорами, ділиш разом кислород?
Чи щасливий ти без мене?
Але в кожній казці, треба йти до логічно кінця,
зрозуміла я уже ти не мій, я не твоя.
Я не знаю чи побачиш цю віршовану поему,
але знай мораль така,
прощай любов моя ....

Мені так важко

Мені так важко.
В світі я - поет.
Мене вбиває кожне майже слово.
Переді мною знову силует:
Мій янгол плаче.
А моя утома...
Мене зморила.
Важко мені так.

Мені так важко.
Світ мене все вчить:
ти маєш впасти,
сила має здатнвсть закінчитись.
А я у відповідь
Стою.
Підняла голову.
Неначе та султана.

Мені так важко.
Рани рвані.
Я донька вбитої за те,
Що вижити хотіла.
В неї війшло.
Страшна ж за це була ціна.

Не так вже важко,
Як боюся.
Боюся схожого кінця.
Та зовсім інша я.
Здаюся?
Сьогодні, так.
А взавтра встану знов.

Дотла згоріла твоя облюблена шкіра
Пояс горло стиснув в обіймах
Ти не плачеш, не кричиш
На це нема ні причин, ні відповідей, ні порятунку
Ти родився з призначенням вмерти
За добре слово, за примружений погляд,
Погляд, крізь столліття, хвилини
Голови, душі, сердця, замкнені очі
Двері, вікна, стіни, скляний келех
Недопитого вина, чи кампоту,
Чи крові Господньої, чи сліз Іуди
За крихти зі столу, за програний бій,
Не почату війну, незакінчений мир,
Не прощений гріх, не відпущений борг,
Кредит, іпотеку, квартиру, машину
За слизькі перила мосту, за відкрите горище
За халявну петлю і мило
Пройдений шлях. Не пройдений рівень.
Ні болю. Ні крику. Лиш обвуглена шкіра

Я підсяду на важкі наркотики

Я підсяду на важкі наркотики
Руки забю кривими мастями
Тепер ти бачиш, що не варто підходити
Тепер я не залишаю нам шансів

Розвернеш мене, ще раз і знову у омут
Так ніжно і легко з головою мене зануриш
Я дихать не можу. Але не рухаюсь.
Боюсь злякать твої руки.

Ця біль неймовірна. Я нею живу
Тепер без неї не існує нічого
Як ракова пухлина дала метастази
У всі мої органи. Спотворила душу.

І знову, і знову калічу обох нас
Лиш так я можу тепер щось відчути.
Твій біль дарує здатність бачити
Твоя посмішка випалює очі

З.В.

Війна

Війна.
Наді мною літають кулі.
Війна.
Я виходжу зпоміж розрухи.

Війна.
І Кевсер незнищенна
Не приймає мене.
Бо у мені війна.
Зірвалась граната.
Розірвалась душа.
Це кінець.
Я програла війну...
Але зараз боюся...
Боюсь,
Що душа сфінксом стане.
Танк роздушить мене.
Я не вип'ю із "совісті".
Не потраплю у рай,
Та і в вічную осінь ту...
Я боюся...
Що вже не змінити ніщо.

Весна прийшла!

Весна прийшла!
Хіба ж не привід це радіти?
З собою Весна принесла нам радість і прекрасні квіти ....
Весна прийшла...
І одягла все місто у зелені шати...
Весна прийшла і наказала всім...
Із блиском щастя у очах, вам варто кожен новий день стрічати!
1.03.21 р.