Вірші

Шукаємо, бо загубили,
Втрачаєм, бо не вберегли,
І плачемо, що не любили
Тих, які нас так берегли.
Шукати пізно, бо не найдеш
Вчорашній день, минулу ніч
Куди не підеш, де не зайдеш,
Невидиму не знайдеш річ.
І втрачене вже не повернеш,
Хоч як благаєм: знов і знов.
Куди не зайдеш, де не глянеш,
Ніхто не верне втрачену любов.

Вовчиця
Вздовж лісосмуги, за узбіччя
Пронісся чорний всюдихід
Залишаючи відбитки на болоті від коліс,
І регіт п’яних мужиків котився через ліс.
Здійнялася у небо птаха
Злякавшись реву двигуна.
А потім все затихло,
Коли з’явилася вона:
Неначе пес – та мчала грізно
Гострі виставивши ікла
І шерсть дибки, в очах іскриться
Годованців своїх наздоганяє поранена вовчиця.
Завила моторошно, зупинилась
Невзмозі далі бігти
З стегна ще дужче рана закровила
Вовчиця загарчала й знов завила.
Розлючена ж звірюка, так?!
Чи може бідна мати?
Одне дитя безжально вбите,
Інші в зоопарк, за грати.
І кружляє серед степу, на узліссі,
Тиняється як тіло без душі
Виє чорна тінь від розпачу та болі
Облизуючи мертве дитинча, оплакуючи долю.
Скаже хтось: «Подумаєш вовчиця –
Звір жахливий!»
А серце в тих, хто забирає в матері дітей
Невже ласкавіше за звіра?
Нехай вовчиця
Навіть і коли звірюка,
Та грізний лев
І то не зробить як тварюка.
Можна мати янгольське обличчя
Ми мастаки носити маски,
Але так любити як вовки уміють
Не кожний з нас зуміє.

Я знаю скільки в тебе мрій,
Я знаю тебе і кожен твій погляд,
Я вічно твоя і ти вічно мій,
Ми просто повинні завжди бути поряд.
Ти - знайшов свою половинку,
Я думала , що все - вже кінець,
Але сказав ти мені :\"Зачекай хвилинку\"
І потім ми разом пішли під вінець.
Ти знаеш чудово - що це не про нас,
Як в казці - ніколи не буде,
І ось вже прийшов гіркий цей час,
Прийшов час розплати - він нас пробудить.
Розбудить нас він, відкриємо очі,
Побачимо все , як насправді було,
Спитаєм чи правильно робим у ночі,
А та промовчить, лиш скрипне вікно.
І ось ти вже йдеш, і ось ти пішов,
Як жаль, що доля з тобою не склалась,
Ніколи ми більш не згадаєм любов,
Все, що було - назавжди розпалось.
І ось вже кінець, і світла нема,
Згадка лиш та, як востаннє прощались ,
Любов не повернеш - тепер я одна,
Тоді ми назавжди, навіки разстались...

Шоб потушити серця терпку біль
Але немає вісточок здаля
Лиш за вікном одна тополя

Стоїть самотня,скована зимою
І мертвих крил обрізані кінці
Насмішка долі за вікном переді мною
Вона весни зазнає ще...та що мені?

Уже світає і промінчик мрії
Торкнувшись крон попестить всю її
Зігріє ніжо, і в оббритих гіллях
Проріжуться нові...

І знову ніч в вині мій розум утопила
З самотністю боротись він не силий
Та я чекатиму і далі очищені до біла крила
Що в правді спокій принесуть цнотливий

у мого ангела немає крил,
лиш прорізі криваві повз всю спину,
і все почервоніло навкруги...
від болю і жалю у забуття я лину.

ні час,ні простір,ні кайдани,
ніяких грат вже не було у нас...
за ніч могилу вирити зуміла,
пороком душу спопелила враз!

а все здавалося таким рожевим
крізь темряву часу-і ще сталевим
і пристрастю наповнені серця...

у мого ангела немає крил
бо не хватило на терпіння сил
спаливши їх до тла...

Як швидко ми ідем стежками,
Незнаними шляхами мрій,
Все тими рідними горбами,
Де сонце гріє серця біль.
Для патріота юне серце,
Ще не болить - бо молоде,
Бо серце знає що від нього,
Залежатиме майже все.
Я не викрикую ніколи,
Що патріот я просто так,
Для мене патріот - це слово,
Запрограмоване життям,
В якому криється завзяття,
За рідну землю, за людей,
Які століттями вмирали,
За кращу долю всіх дітей.
Сьогодні ми на цій стежині,
Де вітер, дощ, іде гроза,
Жадаємо відкрити в серці,
Довіру в світле Майбуття....

Якого кольору твій світ?
Яким його ти бачиш серед ночі?
У час, коли забуті безліч бід
Коли від втоми закриваєш очі...

Коли пірнаєш в володіння сну
Стає він білим, чистим як дитинка
Прощає всі образи і вину,
Твій світ є ніжним мов пухка хмаринка...

Однаковим він є в цей час для нас
Та лиш прокинувшись і зрозумівши ДЕ ми,
Забарвлення міняє в раз-
Підкидуючи кожному свої проблеми...

Блакитний - істина, невинність, миролюбність,
Червоний - пристрасть, сила і життя...
Зелений - ревнощі, надія, неприступність
А жовтий - творче, сонячне буття...

Тож оберіть яке ВАМ до вподоби
Забарвлення навколишнього дня.
Тільки б робило людям добре,
А ВАМ лиш радість й самовизнання.

Коханих губ я присмак відчуваю
Вони терпкі – чи від вина, чи від бажання...
Але повір мені, я добре знаю
Вони п’янять мене своїм Коханням.

І ніби наші душі воєдино
Зливаються в терпкому поцілунку
Стою на самому краєчку прірви
Й рукою я шукаю твою руку

Бо відчуття, ніби злечу у небо
Тримати почуття свої несила
КОХАЮ – ось воно – єдине слово
Яке дарує мені знову крила!!!