Вірші

На дворі дощ ... Чи то він плаче чи сміється
Не можу розгадати ,що він шепотить.
Напевно , плаче ,бо не може зупинитись ,
А так буває , як душа моя болить.
Так би хотілось з ним поговорити ,
Довірити всі болі і жалі ,
І ми би поплакали у двох , як діти...
Згадали б сонячні і теплі літа дні.
Згадали би дитинство - щире і наївне ,
Як бігали удвох босоніж по траві ,
Чекали , що закінчиться холодна осінь
І рахували б знову в небі журавлів.
І я розказую йому про все на світі ,
Гуляємо удвох по росяних стежках ,
А крапельки біжать по мокрому волоссі ,
І сльози котяться гарячі ро щоках.
Згадали ми і про розбиті мрії ,
І про того , хто дарував колись любов ,
І що тепер лишились втрачені надії ,
Та в жилах досі ще не охолола кров.
І час летів , а ми все говорили ,
Дощ сумував за літом ,а я разом із ним ,
І так яскраво нам зіркм світили ,
І все здавалося таким постим.
Враз дощ пройшов ... З'явились нові мрії ,
З-за хмари сонце світить
Надворі осінь золота
З дощем минули втрачені надії ,
Він ще прийде поплакати ,
та вже не у моє життя...

Крила
У лебедя крила з краси,
В метелика крила з любові
В людини ж вони з доброти,
із чистої,вічної волі
Людина літати вміє,
Та не в житті ,а в мрії
На крилах несеться вона,
В світи чарівні і красиві,
Де чекають її в небесах,
Янголи,що здійснюють мрії!

я бачила цей світлий силует
він появився наче теплий промінь
і стало тепло.. і вже не секрет
що почуттів давно минула повінь.
лише вірші про нього наче скло
прозорі,чисті,пропускають світло.
як скоро час іде і як давно
закоханість колись принесло вітром.
щось тепле протікає по душі
і серце б'ється швидше, ніж звичайно.
він чуть рідніший, аніж разом всі,
й тому як їду то мені печально.
а він цього не знає і тому
проходить мимо, думає:"байдужа..."
а завтра руку я подам йому.
люблю його.чуть більше,аніж дуже.
і з нього приклад я беру уже
і він про це дізнається не скоро!..
цей світлий силует-мій дуг. невже?!
він не одну іще підкорить гору!!!

відчуй як я цілую тебе вітром
як усміхаюсь сонцем із вікна
зима приходить знаєш дуже рідко
лиш раз на рік з'являється вона...
згадай як зорями тебе ціную
і як сумую без тебе дощем
і білим снігом тихо промовчу я
й рікою моя думка потече

Ти стояла задумана скромна
Жовте листя тримала в руці
Ти кричала хоч була безмовна
І багрянець блукав по щоці

Вітер пестив русяве волосся
Вибиваючи з очей сльозу
Ти благала чи то так здалося
я без тебе уже не живу

Нашим долям судилось зійтися
У безумстві безглузих віків
Де ти зараз прошу відгукнися
А я знову кудись полетів

Ти стояла замріявши погляд
Все гляділа кудись в далечінь
Ти думками поринула в спогад
Де від мене залишилась тінь

І не побачить риба у воді,
усіх подій, що над водою.
Як лелека хоче вхопити її,
стоячи на лапі, над водою.
Бо риба та, що плаває в воді,
все дивиться довкола.
Не сприймаючи в житті,
того, що їй даруй та свобода!

От і вечір.Моя депресія розпростає метрові крила.
Закриває весь світ від мене образом того,кого любила.
Я про нього в минулому вже.Ви не вірте,а я намагаюсь.
Дивлюся у небо.Десь там Господь.Я,укотре,йому покаюсь.

От і ранок.Моя улюблена суміш кави і нікотину.
Намалюю красиву посмішку.Він не знатиме,що я гину.
Він не знатиме.Не питатиме.Він давно на це наплював.
І поплакала б-часу обмаль.На сьогодні так багато справ...

От і день.У натовпі людей все ж гостро почуваюсь одинокою.
Ще трішки.День у клопотах пройде,буде вечір самотнього спокою.
Я його проведу як відлюдниця-у компанії тільки з книгою.
Все у мене нормально,не думайте.Я ще виживу,я оклигаю.

Все нормально.Я не сумую.
Просто дощ за вікном.
Ти говориш щось.Я не чую.
Аква-шоу за склом.

Все чудово.Я не ревную.
Просто небо в сльозах.
Твого щастя я не зруйную,
Заховай же свій страх.

Все прекрасно.Ні,я не плачу.
Просто краплі дощу.
Хіба я для тебе щось значу?..
Ти мовчиш,я мовчу...

Все нормально.Я...Я розлюбила.
Просто ти не чекав
Що поверну собі свої крила,
Ті,що ти заховав.