Вірші

Пробач мені за все моє кохання,
За те, що на душі цвіла весна.
Пробач мені, що були сподівання
На те, що поруч будем ти і я.

Пробач, що намагався написати,
Свої вірші до тебе донести,
Пробач, що тебе боляче кохати,
Що боляче шукати й не знайти.

Пробач, що я не можу не любити,
Хоча я знаю, що ти цього б хотіла,
Пробач мені за те, що хочу жити,
Хоча життя найгірше із життів.

Пробач за те, що хочу я благати
Востаннє, що це тяжко пояснити.
А можна, буду вітром цілувати,
Мені ж без тебе неможливо навіть жити.

Коли це все взаємно

Я пам'ятаю пізня це була година,
А я був п'яний як якась тварина,
Мабуть то все того вина провина,
А може зовсім інша то була причина,
Що запам'яталася мені хвилина,
Коли одна з компанії дівчина -
Назвалась ім'ям Валентина.

На моїй пам'яті, з таким ім'ям
вона єдина.
Невже торкнувся я руками того,
що зветься "днина"?
Ні? То поясніть тоді чому
в моїх руках оця перлина?
Чому із нею почуттів,
що є вершин вершина,
І в серці не стиха
кіношна стрілянина ?
Чи є від цього хоч якась вакцина ?

І щось і з того не спокійно,
Що обіймаєш ти мене надійно,
І так по-звичному, граційно,
А очі щиро поглядають, емоційно.
Я бачу як тобі зі мною файно,
Немов я став твоє майно,
Що зачекалось якось тайно.

А все це почуття амурне,
Богемне і безумне,
Його скінчити діло не розумне,
Бо дуже вже приємно,
Коли це все взаємно.

Відступаючи від святих канонів,
Порушу ряд дурних законів,
Не знаю світських забобонів.
Звільняюсь я від “еталонів”.

-"Ти знаєш щось про перехресне ?
Воно зручне для римування.".
-"Усе тут є таке відносне,
А для мене це роздратування.

Бо це ж, немов святий обряд,
Коли рядки складають ряд,
І привертають швидше погляд,
А ще міняють Ваш світогляд.".

Я вже було писав, про самоту,
Та я потрапив в певну сюїту,
І маю я тепер одну турботу:
Пошвидше закінчити цю роботу,
Котра виклика мені скорботу.

А потім: Ноги тягнучи додому,
На собі тяну вічну втому,
І думаю про зайву кому,
Чи бува не створить грому?

А ще я згадував рабів,
Котрі собі робили гробів,
У формі велетенських кубів,
На вечерю маючи пару грибів.

А потім про скорих гостей,
Всі дуже різних мастей
Що порахують моїх костей,
Не забуваючи своїх святостей,
Розкажуть сірих новостей.

А потім я ішов, блідим,
На вигляд став таким худим,
Вдихав той сигаретний дим,
У ньому шукав все нових рим.
І я вже став таким старим,
Аж легко бути добрим,
Чи ж круто бути злим,
Чи став свого часу святим,
Я ж думав, що вічно буду молодим,
- Невже завжди я був таким дурним?

А ще я думав про життя.
Чи є насправді сенс буття?
Що викликає каяття ?
За що розплачувалось оте дитя,
Котре так і не пізнало життя ?

А потім думав про залежність,
Її рахунок це - безмежність.
Для когось це - чиясь належність,
У когось це - проста потребність.

А потім я прийшов до себе на квартиру,
Вона так і не знає того миру,
Посміхнувся давньому мундиру,
Немов дитячому кумиру.

На кухні зроблю кави,
Бо маю певні справи,
Вона готува мені забави,
І трохи додава мені уяви.
І ще не час робити страви.

І мозок викрутивши немов ту тряпку,
Сердито залишаю я на тому крапку,
Повішу одяг на гачку,
І ляжу спати на бочку.

Героям України присвячується...(Мамі)
Ти у сьолзах і у чорній хустині,
Я й Україна у тебе єдині...
Ні, не герой я, а просто людина!
Мамо, пробач, свого рідного сина!

Пішов на майдан, син твій вірний народу,
І вірив він серцем у перемогу...
З рапором честі тримав барикади,
На чужині та далеко від мами...

Мамо, гордись, я змінив Україну...
Там не один був, а ціла родина!
У всіх, як в одного палаючі очі,
Що до життя були сильно охочі!

Накрила майдан чорна хмара зі скату,
Затьмарився розум, пішов брат на брата..
Полилася кров, наче річка бордова!
Для чого нам люди, така перемога!

І ринулась знов,за атакой, атака...
І сто діточок залишилось без тата!
Небесная сотня - ціна перемоги...
Країна цього не забуде ніколи!

А біль у серцях, та минеться з роками,
Та вбитий синок не вернеться до мами,
Не прийде, обійме, не скаже він:"Мама"!
А буде лиш чути:"Героям тим, СЛАВА!"

Ніч,тиша...
Навколо ні душі.
Тільки я та мої думки.
Сум,розпач...
В тих думках тільки ти
Біль,жаль...
Ти далеко...
Я тут...
Відстань...
і знову сум,жаль
Що робити?
Не знаю
А може?
Та ні...
Ти...
Я...
Ми...
І знову розпач...
Але що змінити ?
де взяти ті сили щоб все витримати?
страждання...
Але я завжди з тобою
В думках,в мріях,в серці
...

"Коханому"
Себе запитую не раз
Чи справді я тебе кохаю
Чи це лиш дружба поміж нас
Відверто кажучи незнаю
Побачу- важко на душі
Зустріну-нічого сказати
А може справді ми чужі
І йти нам буде тіснувато
Але ж чому,скажи мені
А може і питань не треба
Я цілі ночі й цілі дні
Постійно думаю про тебе...

Яке чудове почуття - оте кохання,
Аж в жилах закипає кров...
Ті дивні відчуття, зворушливі зізнання,
Їх хочеться переживати знов і знов!
Коли мурашки бігають по тілу,
Сором'язливий погляд, нерішучий дотик,
Все справжнє! Я цього хотіла!!!
Це Ти - найнебезпечніший наркотик! (с)

Є у світі багато прекрасних ,
Чарівних і вродливих жінок ...
Ми готові до ніг їхніх класти
Гори трояндових пелюсток !

Всі стараються їм догодити -
Щоб не сталося ,як не було
Але нас заставляє це жити-
Їхня ласка , любов і тепло ...

Але є на цім світі людина ,
Яка серце моє зігріва ,
Її посмішка мила й єдина-
Ти прекрасна , мені дорога !

Я Люблю ці зеленії очі...
Голос твій дзвінкий, золотий...
Твої губи солодкі , співочі,
Сонце моє , до віку я твій !