Вірші

****

Ти знов мовчиш, й шматуєш моє серце
Скажи причину, що зробив не так?
Можливо, що люблю так сильно, сильно,
Сильніше навіть за своє життя...?

Мені піти з твого життя назавжди?
Замести всі сліди, й забрати всі слова?
Скажи мені, скажи мені всю правду
Мені всерівно, що вона гірка...

Давай хоч щось будемо говорити
Мовчання це не вихід - це тупик.
Словами можна стіни розвалити,
Мовчанням «хрест» поставити навік.

****

Свята настали і усі святкують
І келихи немов дзвіночки б'ють
Лиш тільки я сиджу один сумую
Тебе чекаю, а тебе нема...

Усі телефонують і вітають,
Бажають щастя і здійснених мрій.
Лиш тільки ти одна мені потрібна,
І більш ніхто, не треба більше мрій...

Не треба подарунків, ані грошей
Достатньо поцілуночка твого...
І ще б три слова з уст твоїх почути
Вони простенькі: «Я тебе люблю»...

Новорічна ніч (пісня)

Владно прийшла зима.
Снігом все замела.
Холод пекучий враз
Робить сніжинки з фраз.
Приспів: Закрути мене, вітре,
В чарівливому світлі.
Мов зірки, очі сяють,
В дім доріжку шукають.
Закрути ще сильніше...
Темна ніч ще темніша.
Місяць довго не сходить,
Десь з зірками говорить.
Зайвих не треба слів,
Погляд мене зігрів.
В сніжному танці ти
Серця не остуди.
Приспів.
Рік Новий входить в дім,
Радість приносить всім.
Щастя, повір словам,
Кожен будує сам!
Приспів.

Мальви

Тихо ніжною віткою
Стукає квітка у вікно.
Самотня, як місячна зірка
Красива, як Мерлін Монро.
Висока, тендітна, струнка,
Неземний аромат.
Буває червона, рожева, білява
Лоскоче серденько і душу земних.
Це - мальва моя,
Душа нелукава
Проміннячко сонця
Мадонна сільська,
Її красі краю нема.
Найбільше люблю рожеві,
Такі мені до душі.
Мріють любов'ю і щастям вони.
Мальви - це казка,
Мальви - любов.
Мальви - світанок села,
І його кров.

Чому, коли небесний край горить,
А сонце стомлене самих нас залишає,
Неначе інша наступає мить,
І сонцю місця в цій порі немає.

Чому, коли небесний край пала,
Ми з сумом дивимось й продовжуєм гадати:
"Воно побачить завтра, на зорі,
Тих, що залишило сьогодні спочивати?..."

Мабуть, не всіх...
Тривожні думи тихо проганяєм,
Й, надії сповнені, спокійно засинаєм...

***

Розправивши крила по вітру свободи,
А зась полетіти, оковані ноти.
І ніби нічого, але ти в полоні
Душа так і гине, а очі не тонуть,
Не тонуть, бо знають що важко здолати
Ті хто поборять, а ще будувати
Будувати майбутнє, дітям та внукам.
Щоб горіли зірки, а не «траса» повз вухо
Та за спільним столом всі знайомі обличчя
У думах постійно, а в житті одинично.
І дитячі малюнки можливо зігріють,
А слова і надалі, все ще не діють.

Хто знає?

Хто знає що таке душа?
Розкажіть мені, будь ласка.
Хто знає де вона душа?
Покажіть мені, будь ласка.
І тут прокинулось кохання.
Тихо каже є душа.
Вона в тобі, в твоєму серці.
А серце каже спить вона.
Втомилась, дай їй відпочити.

Я

Я маленька українка,
Звуть мене Степаненко Вікуся.
Я живу в селищі Добровеличківка,
Вчуся я у десятому класі,
Не марную дарма часу –
Я танцюю, я співаю
Та іще й вірші складаю.
Я люблю свою родину -
Мою матінку єдину,
Я стараюсь бути чемна -
Знаю слів багато й віршів.
А за все, що вмію й можу
Я подякувати хочу
Тим, хто нам добро дарує,
З нами шлях до знань торує.
Вчителям усім чудовим
Шлю подяки щире слово.
Обіцяю, мої рідні –
По життю пройду я гідно!
І крізь роки швидкі
Пронесу я рідну мову,
Кобзареве вічне слово,
Віру в Бога і надію,
Що в душі моїй зоріє.
Прошу в Нього добру долю,
Для Вкраїни – світлу волю,
Щоб щаслива я зростала,
А держава розквітала.