Вірші

Налетіла зима

Налетіла зима,
Наче літа ніколи й не було.
Чарівний дух садів
Не тривожив нас і не п' янив.
Осінь тиха й сумна
Білосніжну миттєво впустила.
Огортаючи душу,
Засипає все снігом вона.

Приспів:
Сніжинки... Пролітають сніжинки,
Мов хмаринок пушинки.
Вони в мене в руці.
Сніжинки...Пролітають сніжинки,
Пустотливо кружляють
Й розтають на щоці.

Стихла вже заметіль.
Скрипом дерево тишу лякає.
Сіре небо важке
Опустилось і тяжко зітха.
Сплять спокійно степи.
В їхніх снах соловейко співає.
В оксамитах зелених
Віддзеркалює сонце роса.

Приспів.

Знов діждусь я весни,
Мов та пташка , що в стрісі зимує.
Терпкий запах полів
В кришталевий я келих наллю.
Буду ждати тебе,
Хай зима ще собі вередує.
Сонце встане в зеніті
Й прошепоче землі:"Я люблю..."

Вишиванки

Напрочуд гарні сорочки
Пошила мати, вишиванки.
Молила долю дати всім
На дні і вечори , і ранки...

Біліє снігом полотно
Зігріте, вишите руками.
Любов - червоними завжди,
А смуток - чорними нитками...

Я кохаю! Я серце своє готова йому віддати
Я готова пройти всі муки і страждання
Одна мрія - твоєю навік стати
Бо знаю, що тільки ти моє кохання!
Як же боляче коли я знаю
Що ти вже з іншою, що ти не мій
І так боляче, це досі умирає
В серці моїм досі біль.
Я люблю тебе! Ти хоч того незнаєш
Я знаю, що не буду готова це слово сказати
Ти і так не зрозумієш, не згадаєш
То краще слід зараз помовчати.
Та хоч ти не мій і я зараз не твоя
І коли день минає з кожним часом
Постійно коли спати лягаю я
Завжди уявляю, що ми разом.

Юлія Мартин

Чому так важко, іноді, скажіть?
Чому буває така болюча рана
Не можу більше, помовчіть
Я від свого кохання п'яна.

Я вже не тримаю, але ще люблю
Заховую в себе усі свої болі
Як же важко, сказати про любов свою
Як важко, коли хочу бути з тобою.

Я тільки залишусь біля свого вікна
Обійму коліна руками
Все що було так давно
Нехай залишиться між нами.

Юлія Мартин

Помовчати, краще іноді тих зайвих слів
Коли з'являється в душі твоїй кохання
Ти не можеш більше, хочеш щоб хотів
З тобою бути він, але не має права.
Ти розумієш, що вже запізнилась
З'являється любов і все одно впадаєш відчай
Не можеш більше, ти напевно помилилась
Кохаєш, але не можеш, такий звичай.
Так хочеш ти побачити його очі
Так сильно ти бажаєш його обіймати
Так сильно ти з ним бути хочеш
І все одно продовжуєш кохати.
Та знай, можливо він до тебе прийде
Шепне на вушко лагідно слова
Якщо він твій, у тебе все вийде
І будеш ти з ним ще щаслива.

Юлія Мартин

Запізнюючись на свій потяг, ти забуваєш
Про свої хвилини, про свій час
Нібито ти думаєш що колись згадаєш
Але доля більше не вибере нас.
Коли ти згадуєш останній момент
Все припиняється, чути лиш мелодії звук
Все мовчить, і лиш буває час натхення
Час якого не торкнешся, не відчуєш рук
З'явиться лише бажання.
Та коли ти засинаєш в обіймах подушки
У тьму весь світ ховається
Більше нічого не хочеш, лиш шум
Тих снів що збуваються.

Юлія Мартин

Я - причина твоїх фантазій
Я - причина твоїх мрій
Не зупиняйся, ми вже майже разом
Не зупиняйся, ну не стій.
Я - одна із твоїх ілюзій
Я - така яку ти чекав
Ти є моє щастя, і моя муза
Я - єдина, яку ти дійсно покохав!

Юлія Мартин

Бути одному - набагато простіше
Не будеш дзвонити і просити як раніше
Не будеш плакати ти більше від болю
Не будеш, він більше не з тобою.
І тільки зараз ті недоспані ночі
Ті колись, що були заплакані очі
Тепер сміються і краю немає
Ти щаслива, і більше нічого не знаєш.
Де тепер ті слова, що так хотіла чути
Але зараз все це варто забути.
Адже одному бути набагато простіше
Все змінилось,ти тепер інша.

Юлія Мартин