Вірші

Елла

моя люба ти Елло,пишу тобі я листа
не можу ніяк я зібратись...
щоб написати простих три рядка
я дуже сумую,але ні,не варто
тобі цього знати
мою люба ти Елло,пишу тобі я листа
не можу ніяк я згадати,чому любов була така зла
кружляли з тобою в нашому танці,
в чотири години,десь вранці
моя люба ти Елло,пишу тобі я листа
не можу ніяк знайти поглядом тебе
я

Давай згадаємо минуле?
Давай повернемось назад?
Двадцять років тому, пам'ятаєш?
Ти пішов,й нічого не сказав
Не буду говорити про кохання...
Його все одно ж то не було..
Покинув ти дружину? Добре.
Ти все одно до неї був холодний.
Давай згадаємо маленьку ляльку,
Якій всього тоді було три рочки.
То ж дитя твоє ти пам'ятаєш?
Маленька копія твоя,
Але ж ти все одно пішов,забувши про свою малечу..
Хоч так ти був потрібен їй.
Потрібен був їй справжній татко...
А ти телефонував всього лиш раз на рік,
Ти приїжав всього на п'ять хвилин...
Відкуповувався подарунками,якій їй були не потрібні.
Вона ж так хотіла,щоб ти просто поруч був.
Роки йшли, і донька твоя дорослою вже стала.
Вона тобі тепер телефонувала,
А ти для неї й часу не міг знайти ...
Ти давав дитині марні обіцянки.
Ти знов і знов обдурював її.
То скажи мені тепер,навіщо ж ти створив сім'ю?
Коли був не готовий?
Навіщо ж ти дитині дав життя?
Коли так просто ти її покинув...
Я так тобі скажу:
Ти ж зрадив найцінніше, що є у цілім світі...
Любов свого дитяти...
Не зміг,ну не зміг ти стати справжнім батьком.

У темряві ночі, я вірю лиш в те,
Що одного ранку я знову побачу тебе.
Ти посміхнешся так лагідно, ніжно!
І слова ці промовиш так втішно:
"Війна закінчилась, люба моя!
Дочекалась ти свого героя!"
Але це лиш сон, і війна ще триває...
І коханого додому ще немає
Я буду молитись, щоб ти повернувся
І до мене так солодко ти пригорнувся
Їх там сотні в бою полягло
Бо вони аж до самої смерті служить присягли
А скільки поляже, ще не відомо?!
А чи повернуться вони всі додому?!
Чи великою буде братська могила,
Де наша гордість спочила
Але я вірю, лиш в те
Що одного ранку я знову побачу тебе...

Різдво

Морозний день, Різдво настало,
Родилося мале дитя.
Всі українці об'єднались
Щоби прославити Христа...

Вже зірка ясна засіяла,
У церкві дзвінко дзвони б’ють.
Маленькі діти із вертепом
Колядувати вже ідуть...

Ідуть від хати і до хати,
Щоб звеселить наші серця.
Здоров’я, щастя побажати,
На цілий рік і все життя...

Така мокра та слизька

Така мокра та слизька цього року зима.
Мороз та холод часто стукають у мої двері.
Але сьогодні знехотя,
Прокинувшись ще із самого рання,
Десь об одинадцятій годині,
Десь у спогадах про весняні трелі,
Я не впізнав за вікном чергового зимового дня,
Зими не стало чомусь саме нині.
Він просто розтав і потік
Сніг. Я впізнав це тепло,
Що розтопило зиму,
Так було й торік.
Я впізнав, бо так, як я вже сказав, було..
Стікали каплі по склі – лік, лік, лиськ…
І поза була твоя там за склом рука,
Так дивно.
Хоча, зовсім не дивно,
Тане на вулиці сніг,
Мені вже не зимно.
Звісно, я міг здивуватися, міг
Чого це раптом розтанув надворі сніг.
Але я впізнав це інтимне тепло,
Від якого й торік
Так само мокро та слизько було.
І ті самі сліди тих самих ніг,
Білий гарячий майже розталий сніг.
І мов рожева троянда твоя
Постать, там, за вікном.
Точно весна ти пройшла повз.
І дуже раптово та вчасно розтала зима.
Я знаю тебе. Я впізнав твою душу.
І волосся. Між ніг твоїх сніг,
Що майже розтанув уже,
Я впізнав.
І мушу, бодай ще раз побачити мушу
Твої великі та красиві очі бодай.
Я давно упізнав у тобі все евристичне,
І різко піднявся мій твердий та величний
Настрій, щоб розтали останні сніги та гори
Щоб розсунулись. Ноги твої
Несуть весну просто до мене. Рай.
Кожен вигин моралі ламається,
Коли пальці мої у тобі купаються,
У твоєму волоссі на голові,
А може й між ніг твоїх сніг
І мій сніг завтра нарешті розтане,
Коли й завтра пройдеш ти повз із самого рання,
Десь об одинадцятій годині.
І чергову сонату я напишу й прочитаю
Тобі.
Вже ніч. Завтра перетворилось в нині.
І я знову не сплю.
Дивлюся в стелю, слухаю трелі
Із заплющеними очима,
Руками працюючи, я шукаю чергову невловиму риму
У цьому ще одному вірші до неї.
І крізь заплющені свої повіки
Я подумки орудую руками над її бюстом.
Виліплюю пальцями з гіпсу і пульсу,
І тертям своїх пальців запікаю навіки
Вогнем,
Її красу. Із думками про власний гарем
Її сотень душ, помножених на вічність.
Я шукаю ту невловиму точку,
Ту кнопку всередині неї.
У своєму ліжку, просто посеред січня,
Просто згадуючи її улюблені квіти – лілеї.
Просто лікуючи свою власну еротичну клінічність.
Знайшов.
Натиснув. Пальці блаженно заграли,
По струнах жіночої плоті стікають каплі води
Лік, лік, лиськ…
То все сніг. На руках її.
Він ще увесь не розтанув,
Досі мій холод ще не пішов.
Коли
Навчусь я нормально писати,
Щоб пальці не грали,
Щоб пальці на дотик не відчували
Тільки кнопки машини,
Щоб пальці кохали
Її, позбавляючи сили
Мене.
І щоб бачив її частіше
Не тільки заплющеними своїми очима.
Колись я скажу їй щось таке,
Щось приємне, шалено приємне… брудне
Як піт із писання моєї руки.
Саке.
Я п’ю його кожного разу,
Коли крізь вікно споглядаю тебе.
Коли.
Легко та невагомо проходиш
Ти.
Коли потопає мій сад бо розталі сніги
Течуть з твоїх ніг….
Ходи вже сюди.
Ох, як довго я працював язиком,
Оминав хитрі твої філологічні звороти,
Я запам’ятав усі в тобі повороти,
Із заплющеними очима, працюючи язиком,
Притулившись до тебе своїм чолом.
Ти була так далеко, там, за вікном,
І ще далі ти була, коли була проти.
Руки втомились, пальці болять,
І язику вже несила творити.
Я тобі сказав все і написав в кінці
Дай.
Тебе ще раз зустріти та покорити.

Глава держави - жінка

якщо летить літак над головою
сльоза тече дніпровською рікою
гунуло все
перетворилось в прах
померло людство
вмерла Україна
нестало два і більше її сина
тихенько йде у небуття
і все лишилося без каяття
нема кому заплакать заспівать
лиш прах душі блискучою рікою
летить по висохшій землі
стає він пилом чи травою
а може оксамитом на стіні
і на могилі ніжною рукою
не викарбують імені мені
і не розкажуть дітям внукам
що відбулось на цій землі

Брехня

Ну як дивитись в очі і брехати?
Ну як так можна Ви мені скажіть?
Ці золоті обіцянки давати
І просто не виконувати їх...

Ну не робіть так, прошу, я благаю.
Це ж розриває душі і серця,
Скажіть цю правду, хоч гірку та правду.
Вона буде солодша ніж брехня...

Проти течії

але чому всі стрілки ідуть проти?
ти проти течії
я проти течії
ми проти течії
світ проти течії
тихенько забира все час
ми чиним опір
ми чиним опір
щоб він не доторкався нас
і змінюються пори року
бруньки на листя
квітки на плід
все проти течії
ми проти течії
і сонце заміняє місяць
проміння заміня зірки
і воду заміняє крига
і сніг ранкові проливні дощі
пливе все річкою без течії
без іскорки життя наснаги
без сонця мрії теплоти
але все заміняє щось
я проти течії
світ проти течії