До крові були покусані губи
І серце моє зазнало поразки
Більше такого я знаю не буде
Не буде більше такої казки.
Я боюся обіймів, ти це зрозумій
Адже важко без любові
В коханні відстань вимірює біль
І знов тут не обійтися без болі.
Я боюся знов її відчувати
Я боюся, і йду уперед знов
Мені набридло помилятись
Я йду уперед, забуваю любов.
Юлія Мартин
Юлія Мартин
Ти помовчи, не говори про свої почуття
Ти знаєш, як важко ти коли ти втрачаєш
Як сильно відчуваю твоє серцебиття
Без розуму від щастя, знов помиляюсь.
Та годі, та досить, це знов повторюється
Нічого не допоможе, навіть простими словами
Цю біль не залікуєш, вона досі гоїться
Знай, не можна розкидатися почуттями.
Юлія Мартин
Ти моя шаленість, ти диво моє
Яким я милуюся ночами і днями
Ти радість, ти сонце, ти щастя моє
Ти той, що лікує усі мої рани.
Ти той, хто завжди в мене вірить
Ти той, який так безмежно любить
Ти той, який дарує надію
Лиш той, хто так мене шанує.
Ти моя відвертість, ти моє натхнення
Живу тобою одним я
Відчувати жити, ти моє бажання
Ти той без якого життя нема!
Юлія Мартин
А коли я помру, ти заплачеш?
Це може бути холодна осінь
І може мене вже не побачиш
І це може бути назовсім
Бо я помру, - а ти заплачеш?
Цей ранок для тебе буде прекрасним
І ніби хтось ніжно тебе поцілує
І все ніби добре, ну ні, звісно
Бо той хто помирає, вже не ревнує.
А може це буде понеділок
Ніколи їх не любила
Ти будеш, як завжди без діла
Лежати, ніби нема сили.
Обставини, вже зовсім інші
Немає вирішеної задачі
Нічого немає, абсолютна тиша
Ну, а я померла - ти заплачеш?
Зупинишся на радостях в дітях
Не будеш стояти біля плити
Дивитимешся в телевізор
І ніби радіти від суєти.
Всі амбіції чи врятували, не побачиш
Не зрозумієш куди поділась
Та ні, думаю ти не заплачеш
Подумаєш, поїхала не попрощавшись.
Чи заплачиш ти? Вийдеш з будинку
Що коїться в серці? Незнаєш
Куди йти? Де їхати? Нема спочинку
Та нібито, ти все згадаєш.
Ти ридма підеш до вокзалу
Закуриш собі сигарету
Подумаєш, нічого не сказали
Задумаєшся, куда все подіти?
Можливо захочеш набрати
А там, недоступна, розбилась
Незнаючи що сказати
Лиш думка "що сталось?"
А як скажуть "а ким були?"
Ти змовчиш, нічого не скажеш
А може ти просто забудеш
Підеш?.. Ну звичайно, заплачеш.
А за це, майже не пам'ятаючи
Я тебе ненавиджу, ненавиджу
Вже немає ніякого значення
Бо біля тебе більше не посиджу.
Не відпускаєш мене, не відпускаєш
Померти мені не даєш
Постарайся забути, ти ж не кохаєш
Лиш спокійно очима читаєш.
Це буде холодна осінь
Такої теплої осені вже не буде
Не буде більше відносин
І все це прийдеться забути.
Так, як помру ти заплачеш
Зрозумієш, як це розлучатись
Тільки дорослий, глупий мій хлопче
Обіцяй, і тоді не здаватись.
Юлія Мартин
Навчись відпускати, легше стане жити
Ти зрозумієш все, коли відпустиш
Зрозумієш, як стало простіше усвідомлювати
За те знаєш,що таке коли любиш.
Іноді навіть дружба не врятує
Вона не варто того всього
Навіть на прощання нехай не цілує
Ще більше болю, стає знову.
Та все таки навчись ти відпускати
Адже це спростить тобі життя
Ти зможеш вільно знов починати кохати
Ти можеш мати зовсім нові почуття.
Юлія Мартин
Яким б не було твоє життя
Дивись на нього ти простіше
З'являють нові люди, нові почуття
І все стане досить яскравіше.
Не сиди мовчки без діла
Рухайся! Йди вперед! Сміливіше
Роби, все що так колись хотіла
І все знову стане як раніше.
Обернись навколо, це нове життя
Змінись, якби не хотілось
Візьми себе в руки, і йди в майбуття
І тоді зрозумієш, як ти змінилась.
Забудь минуле, йди все вище, наверх
Відкриються ворота, почнеться все з нового листа
Побачиш багато кроків щастя, кохання поверх
Адже знай, у кожного своя історія життя.
Юлія Мартин
Душа українки
Та розквітне квітка
І знову сонце посміхнулося
В душі я українка
В Україні живу, тим я горджуся.
Як сильно подує з заходу вітер
Я згадаю, як народилась
Згадаю своє перше літо
І коли батькам усміхнулась.
Як тоді коли робила перші кроки
Була і буде батьківська любов
Як обіймали материнські руки
Які ніколи не забуду й знов.
Як чекала тепла сонця
І бігла босими ногами по траві
Як же зараз болить серце
Як згадаю всі ці події.
Як хочу на Україну повернутись
І бути хочу у своїм дворі
Так кортить до мами пригорнутись
І радіти цій порі.
Хоч зараз серце тривожно затремтить
Я все одно залишуся тут навіки
Хоч далеко я, так болить
Все одно це болить душа українки!
Юлія Мартин
Горіла свічка у його руках
Тремтіння його руки дала відтінок
Хтось давно у твоїх очах
Хтось вже в твоїх обіймах.
Сумно чути, як болить душа
Як серце лиш знову затремтить
Не думаю, що вона така хороша
Та я, знов потерплю ту мить.
Як тільки свічка гріти закінчить
Так згорить до кінця втрачене кохання
Ти можеш хоч вічно мене любить
Та я не прощу, з тобою бути, нема бажання.
Юлія Мартин