Вірші

Біологія

Від амеби до людини,
Вивчим нерви і клітини,
Рід, сім'ю, родину, клас,
Біологи мучать нас.
Еволюція життя –
Ця наука не проста,
Та цікаво щохвилини,
Бо уроки – то новини.
Розкривають нам секрети
Про тварин Землі-планети.
Може вам всім легко здатись
В наших знаннях розібратись,
То не просто – вчитель знає,
Той, хто біології навчає.

Про Новий рік))))

Ще з дитинства люблю я це свято:
За вікном сніговиця реве,
Візерунки на вікнах морозні,
В небі місяць, мов човен пливе.
Зірочки заглядають у хату,
Білий сніг у віконце летить,
Розуміють дорослі й малята:
На землі править диво в цю мить!
Дивовижна ця ніч та чарівна,
Кажуть, казка в цю мить ожива.
Це бува о 12 рівно,
Як промовиш чарівні слова!

Ти

ти щастя яке непоряд
очі щасливі твої
ти гроза зимового поля
небо твоє голубе
ти веселка під час снігопаду
теплі руки твої
ти зоряне небо в ранковій пітьмі
усмішка твоя щира
ти багряний листок осінній
ти сніжинка на носі моїм
ти зірка хмарного неба
ти сонце осінніх дощів
усмішка щира твоя
теплі руки твої
ох ці теплі руки твої...

Зустріч

Побачив образ я знайомий.
Знову мурашки по тілу,
Образ споглядаю як з картини замальований
Чи то стою чи то пливу,
Мовчки споглядаю на красу.
Руки тремтять ніби зав'язані,
Думки знайомі, всі пов'язані,
Очі горять, не вірять,
Не хочуть бачити
Все те, що хотілося б забути.
Пролітає вогнем спогад по нервах,
Як стояла вона в чарівних, білих кружевах,
А я ніби німий та нерухомий,
Ніби п'яний тою красою,
Ангельською, чарівною, внеземною,
Вбиваючою моє сердце з середини...
Я вже ніби думаю тут дві годи
Чи заговорити підійти,
Чи відвести погляд та втікти.
Сердце хоче розум паралізувати,
Намагаюся себе в руках тримати.
Відчуваю знацомий аромат,
Сердце ніби мучає кат,
Відчуваю як в тих зів'ялих квітах
В яких лишився запах твій.
Я вже якийся сам не свій,
Прямо як дитя безпорадне.
Очі, ізумруди, дивляться на мене,
Та несуть мою душу в небуття,
Нагадуючи їй знайоме почуття,
Пам'ять не зможе ніяк поглинути забуття.
Це все якесь дежавю.
Так і хочу вигукнути:
"Я тебе люблю!"
Або в прірву цибнути
Сказавши:"Я краще себе вб'ю..."
Не можу я більше тут бути,
Вирішую це місце покинути,
Доки себе ще можу стримати,
Доки всі нерви не згинули...

Хлочина

Сидить в квартирі порожній,
В тишині не порушній
Парубок юний, молодий,
На вигляд змучений,
Згадує який же був дурний,
Як дівчину прекрасну покохав,
Як рідною душою її назвав,
І як у перше в житті її поцілував.
А вона вже не пам'ятає,
І нічого не знає,
Про них двох більше не згадує.
Хоч вже не ті люди вони,
Між ними різні полюси,
Та часові пояси,
Кохання в ньому ще лунає,
Із сердця ніяк не зникає
Та очі її не забуває.
Спогади як ураган вривались,
Залізна воля й витримка зламались,
Емоції розбушувались.
Розриває з середини тиша,
Душа кричала і ревіла,
Наружу вирватись хотіла,
Звільнитися від болю,
Знайти іншу долю,
Та сердце дано потрапило в неволю...

Щодня радіти сонцю і життю,
А в серце злість і заздрість не впускати.
Сягати розумом та вірою буття
Та тішити батьків, про старість дбати.
Я думаю...Я вірю... Я живу...

)

а памятаєш як було колись？！
ми бігали босоніж літом під дощем
всі разом грали в піжмурки
а він ховався що і не знайдеш
як ми ходили до сусіда полуницю красти
як з тобою тікали із за останьой парти
і бігли ми у футбол з тобою грати
як ми з тобою друже дорослі стали
не встигнув я і зрозуміти
як ми вже з тобой не діти

Я пам'ятаю як усе було...
Як ми гуляли і сміялись,
Як вперше ми з тобою цілувались,
А потім пам'ятаю дощ, і ти сказав - " виходь за мене заміж"
Я здивувалась, і одразу засміялась,
А ти почервонівши враз упав.
А далі... далі, я погано пам'ятаю,
Але, здається, вже приїхала швидка,
І я не розуміючи, що сталось, я просто плакала поки не втратила свідомість.
Прокинувшись в лікарні, одразу я у лікаря спитала - "Де він?"
І він миттєво зрозумів про, що йде мова,
Відвівши очі він сказав - Пробачте ми його не врятували.