Вірші

Я не філософ, як Сковорода,
Немає в мене рифми як в Шевченка,
Але коли, болить мене душа,
Я викладаю це у своїх віршах.

Вони простенькі, з декількох рядків,
Можливо, в них зовсім не має сенсу,
Але як викладу думки десь на папір,
Душа моя на мить, та все ж воскресне...

Від тремтіння твоїх губ
Я бачу як прагнеш до мене
Та в не цьому зараз суть
Я звертаюсь до тебе.
Колишеться ніжно твоє тіло
Кличе мене тебе обіймати
Я ніби від холоду, затремтіла
І не знаю, що сказати.
Ти кличеш мене з собою
Ти хочеш все повернути
Я все розірву надвоє
І захочу знову забути.
Ніжно гойдають твої слова
Але щось тут не то, ну не то
Я розумію що була не права
Але краще забути це просто.

Юлія Мартин

Я постараюсь тобі не писати
Закрию аккаунт, а може видалю
Мені набридло таке читати
Прощай, я тебе вже не люблю.
І може в житті ти з'явився випадково
Але суть не в тому, ти більше не мій
Я знаю що була за дуже строгою
Та моє серце сковує біль.
Я залишу тобі на останок лиш смайлик
Не писатиму більше, і дзвонити також
В моєму житті від тебе відплив кораблик
Сподіваюсь що не з'явиться знов.
Я не захочу сказати потрібні слова
Хоча мені достатньо, того що ти зробив
Від тебе більше болить голова
Я сумніваюсь, що мене ти любив.


Юлія Мартин

Я напевно з тобою попрощаюсь
На листі, напишу кілька слів
Я вже в минуле не закохаюсь
Та не вистачить до цього сил.
Я напишу тобі, що не повернусь
Щоб мені ти більше не дзвонив
Я від всього заховаюсь
Не проситиму більше у батьків.
Нехай тепер це моя вина
Хоча ти цьому причетний більше
Скажеш, я напевно дурна
Можливо, та не буде як раніше.
Змовчиш при останній зустрічі
Не будеш шукати приводу для побачень
Не потече сльоза в цю ніч
І я вже зовсім не заплачу.


Юлія Мартин

Цілуй

Цілуй мене до оніміння губ,
Щоб не вистачило повітря для стогону.
І ангельське чуючи спів труб,
Щоб серце задихнулося від знемоги.
Цілуй мене до сполохів в очах,
До солодкого запаморочення,
До блискавки й грому в небесах,
Цілуй до смерті, і до воскресіння.
Цілуй боячись, немов у перший раз,
Цілуй від пристрасті голову втрачаючи,
Цілуй не думаючи, анітрохи не соромлячись,
Без зайвих слів, і не перестаючи.

Ти тільки моя

Сьогодні я тебе побачив
твоє обличчя і вбрання
твої красиві мокрі очі
ти була як зірка з неба
як маленьке гарне сонце
я побачив і заплакав
ДЯКУЮ ЩО ТИ Є

Вже пролетів той момент
Вона його забувала
То не той експеримент
Давно вона його заблокувала.
Як нежданно 5 місяців пройшло
Сиділа вона стрічку читала
Аж раптом прийшов лист від нього
Радіти чи сумувати, вона не знала.
Він хотів її повернути
Згадував, казав що любить
Писав що не може забути
Ці моменти з нею, ту мить.
Вона спантелику не знала що писати
Згадала всі його приколи
Навіть не знала що сказати
Не повірить вона його словам ніколи.
Як час швидко пролетів
Згадала як в подушку ридала
Як з ним бути хотіла
І здається знов починає кохати.
Згадала все, що колись було
Так хотіла з ним бути
Одне питання зараз в голові
Повернутись до нього чи забути?



Юлія Мартин

Ці почуття не врятувати від пожару
Ці почуття вже не сховати
Як довго час лікує рану
Якщо набридло вже чекати.
Нічого врятує, вже цього не вернути
Досить думати, голову ламати
Краще взяти все забути
І все заново починати.
Ці почуття вже не збережеш
Цінуйте своє життя
Втративши, вже не повернеш
Ніколи не вернеш ці почуття!


Юлія Мартин