Хто зараз я?
Хто зараз я?
Без тебе чи з тобою.
Чому така?
Та хто ж насправді я?
Нещастя я на ніжках,
Чи, для тебе, - щастя?
Безталанна тепер,
Чи, у твоїх очах, - талановита?
Щаслива,
Чи нещасна у твоїх очах?
Мене ти любиш,
Чи для тебе я ніщо?
Чи приголубиш,
А чи словом ти мене уб′єш?
Моє життя в твоїх руках,
Ти - моя доля!
Лиманська Світлана
Піна злітала білими пелюстками,
Прокинулась я серед ранкової гами.
А море так тихо тебе колихає
І мрійливий сон крізь вітер ссилає.
А сонце все сходить і сходить.
Все більше і більше розум бадьорить.
Своїм промінням м'яко ласкає.
Так ніжно і міцно тебе обнімає.
Ти насолоджуєшся ранком літнім
І згадуєш мрії свої заповітні,
Поглянеш у чисте безкрає небо
І тобі одразу нічого не треба.
Ти бачиш білі, як молоко хмари,
І диво приходить, наче відьомські чари.
Ти слухаєш пісню забутої загадки
І мариш сенсом її відгадки.
Навіщо світанок, навіщо цей день?
Кому принесе радість цей дзен-дзелень?
А чайка дедалі клекоче й клекоче,
Неначе пояснити зміст всього хоче
І ти розумієш весь день, все буття,
А сенсом усього є щасливе життя.
Хороший початок, достойний кінець—
Готовий смисл існування увесь.
А піна злітає рожевими пелюстками
І ти поринаєш у вирій безтями.. ...
Довгождана принцеса
Кінця зими чекаю я
Щоб весна до нас уже прийшла
Надворі морозно і біло
А мрієш про весняне диво
Думки про цю пору тебе не оминають
А тільки більше в твоїй душі засідають
Ти мариш шелестом зеленого колосся
І подумки вітер розвіює твоє волосся
Ти в небі з птахами літаєш
І разом з первоцвітами весну вітаєш
Волошки сині милують тобі очі
Ти в них стрічаєш глибокі весняні ночі
У серці прегарно мелодія грає
Яку дзвінкоголосий соловейко співає
Ти бачиш як все цвіте і буяє
І твії розум твій десь відлітає
Ти наодинці з своїми почуттями
Починаєш у вирій квіткової безтями
Тебе затягує зелень своїми руками
У світ чудес, без буденної драми
Ти чуєш як хтось тебе гукає
Ах, це ж зима мене повертає
Холодно й морозно зустрічають
Сніг, ожеледиця, вони всі лякають
Ти ходиш й чекаєш ніжної принцеси-весни
Але поки чекай милості від королеви- зими
(23.02.2018)
Очікування
Чекаю.
Мрію.
незавершену книгу життя гортаю
Поки лечу до фатального обрію
Чекаю.
Уявляю.
Поки юне кохання згорає
я від свого диявола тікаю.
Чекаю.
Палаю.
Цю невизначеність не відпускаю
З надією в серці я завмираю.
Чекаю.
Тану.
Не знайду в душі своїй талану
Просто віддам її нічному туману.
Чекаю.
Оживаю.
Може колись я згадаю
Мрій моїх море без краю.......
Слова-необхідність?
навіщо людям слова
коли є погляди запахи рухи
коли і так крутиться земля
і ти і так відчуваєш серця стуки
як добре коли ті слова мовчать
коли ти читаєш обличчя книгу
коли думки починають літать
і тане в льодовій душі крига
тепло ніжність любов
цього не передати словами
коли серце немов
керує твоїми ділами
і все... більше нічого не приховати
пізно вже намагатись
бо серце наказало кохати
і сил вже нема опиратись
не всю ту правду
можна словами сказати
не всю ту любов
можна віршами описати...
Милому
Милий мій,
Ти приходиш до мене щоночі,
В ту хвилину як я міцно сплю,
Заглядаеш в мої палкі очі
І шепочеш: "Кохана-- - люблю".
Сон
Палко в сні мене ти обіймаеш,
В тих обіймах я млію у сні,
Поцілунком мене окриляє,
Б'ється серце моє лиш тобі...
Кохання
В моєму серці живе почуття,
Що окриляє і підносить в небеса,
Дарує радість, силу і бажання
І називається це почуття - КОХАННЯ!