ЗНАЄШ…
Знаєш, ми зустрінемось сьогодні...
Випадково, а чи може й ні?
Дні без тебе одинаково самотні
І думки однаково сумні.
Просто ти повинен існувати!
Ти повинен десь блукати у світах.
Ти ще й сам не знаєш, що літати
Можна не лише у мріях чи у снах.
Просто ще дороги не співпали...
Кожен з нас долає власну путь
Наші ангели роман не дописали,
Тож і стрітися нам досі не дають.
Та вони допишуть нашу долю,
Залікують душі від образ
І тоді зустрінемось з тобою...
Може вже й сьогодні день для нас.
02. 07. 19
Якби ти знав....
Якби ти знав,як сильно я тебе кохаю,
Як в темряві нічній шукаю силует,
Такий знайомий й рідний до безтями,
Пошитий наскрізь димом сигарет.
Якби ти знав,як все було насправді,
Якби ти знав,що все було не так,
Якби ти знав,що Я казала правду,
А інші всі брехали просто так.
Якби ти знав,то все було б не так...
Просто так🌵
Це було влітку.
Перший раз,
Коли зустрів її.
І в серці стало тепло враз
"Цілуй вуста мої",-
ці очі шепчуть..
А вона прекрасна та дзвінка
Відкрила почуття в мені
І я повірив сам ..У нас
Але ця мить ясна
Була лиш сном вона
А за вікном мела зима,
та холод огорта..
Оля Гритчак
Мамі ❤️
Тобі морщинки ,мамо, до лиця
Та все ж пробач за ті що через мене
Пробач ...
Що ваші з татом люблячі серця
Не раз боліли через мене... , нене ..
...
Сиве волосся в тон сірих очей ...
Та все ж пробач , за те що через мене ...
Сотні було недоспаних ночей
твоя любов щось просто незбагненне....
В твоїх очах бездонний океан
Та ти Пробач за сльози ті що через мене
Ти попри все мов вітер ,що жине туман
Від бід мене оберігаєш , нене...
Пробач , за втому , за біль , за сльози
Ти ,мамо ,як ніхто серце розполюєш в морози
Автор : Загаровська Аліна
@linka_zaharovska_
Понад усе люблю я літні вечори
Понад усе люблю я літні вечори
Де зорі зверху ясно світять
Нема тої пекельної жари
Лиш прохолода літня
Понад усе люблю я літні вечори
Де тишина блука в повітрі
Немає кращої пори
Ніж літні вечори .
-MJ-
"Звуки південного степу"( уривок із віночка сонетонів)
.Першої дотик трвички легкий
Стомлене тіло немовби цілує.
Лігши на землю, я бачу , що світ
Навколо мене ще й інший існує.
І коли очі мої хоч на мить
Стануть дивитись очима мурахи,
То велетенськими зразу стають
Крила тієї маленької птахи.
Групкою, наче ялинка, росте
Лікарський хвощ польовий на узбіччі
Як вантажівка велика , гуде
Хрущ, що повзе на моїм передплччі.
Тільки, мабуть, ще нічого не знає
Виючий вітер, що сум навіває.
Любка Надія
Моя радість і мій сум
Пригадався мій старий вірш написаний ще в грудні 17 року
Привіт моя ти радість і мій сум
Давно не бачились, давно не говорили
Скажи кохана чи це правда, чи це сон
Чи й справді ми так міцно полюбили
Можливо це проходить із часом
Та й досі мені сняться поцілунки
Щаслива мить як були ми разом
І відстань не зіпсує ці стосунки
Ти й справді моя радість, моя біль
Хоч ти далеко, але завжди ми з тобою
Як йду я, бачу поряд твою тінь
Що завжди поруч, ти весь час зі мною
Моя любов пронизана в роках
Це гомін серця вкрите сивиною
Твоє обличчя, наші діти на руках
Це справжнє щастя навіть поряд буть з тобою
Мій ангел ти що змушує страждать
Що серце рве і склеює шматочки
Ти та, кого я буду вічно ждать
Куди б не кинуло життя, в які куточки
Напиши
Напиши мені пару речень
Напиши мені що турбує
Які зустрічі були доречними
А які ти швидко забудеш
Розкажи мені що ти думаєш
І душа що відчуває
З ким стосунки тримаєш дружніми
Кого взагалі не сприймаєш
Поділися сонячним світлом
І придай своєї наснаги
Ми завжди залишаємся дітями
І уваги завжди для нас мало
Все мине, все завжди проминає
Після ночі приходить світанок
І слова вважають пророчими
Ті що сказані кимсь на останок
Ти приходь хоч ві сні на світанку
Щоб не встиг я тебе забути
Обійми мене що є сили
Й нагадай ти себе розкуту
Хай життя порізане ранами
Та запаяне церковними свічками
Любов чекає до останнього
Та прощається з терпінням та звичками