Вірші - Любов

Хвилюєш

Ти більше не та єдина, ти низько як сонце у пізню годину
Ти більше не половина, ти менше всього, що створила людина
Ти не самостійна, твої думки - вже чиясь картина
І ти знову стаєш не щира, і знову забула як впала з вершини

Я можу сказати, що робить з тварини людину,
Це йти тільки прямо, на зустріч щасливій годині,
Це мати ту віру яка не схитнеться від зливи,
Це цілувати того, з ким готова бути щаслива

Я не можу передати,
всіх цих слів,
крика души.
І забути твої руки,
і твій голос без душі,
не забуду я ніколи
весь цей час який тобі дала.
Всі моменти із тобою
наче рай на небесах .
Як гуляли ми до ночі, обіймала я тебе,
І гадала з попід рання
чи кохаєш ти мене?
Довго думала гадала,
й подарунок готувала,
але ти забув мене.
Чи зробила щось не так?
Чи сказала лишне слово?
Чи появилась та сама що украла серце знову?
А я мов окаяна,
і день і ніч , в полоні своїх дум,
не хочу їсти,спати,житти.
Я хочу знати як ти там?
З ким гуляєш вечорами, ділиш разом кислород?
Чи щасливий ти без мене?
Але в кожній казці, треба йти до логічно кінця,
зрозуміла я уже ти не мій, я не твоя.
Я не знаю чи побачиш цю віршовану поему,
але знай мораль така,
прощай любов моя ....

ПЕРШИЙ І ОСТАНІЙ ТАНЕЦЬ

Цей перший і останій танець,
у ньому закрутились ми.
У ньому ми поглянули у очі,
у ньому залишилися дітьми.

Так ніжно, твою руку не тримав,
ти пригорнулась до плеча.
А я тоді, вже більше не чекав,
що зараз ти залишишся моя.

Заграв мінор, а ми стояли,
так добре нам було у двох.
Перший крок, ми так ще не кохали,
і весь зал, для нас тоді замовк.

Ні ти ні я, нічого не казали,
ми дивилися і подумки мовчали.
А музика, акорди не спиня,
сьогодні ти прекрасна, сьогодні чарівна.

Не міг ті сльози я тримати у собі,
та ми крутились, наче лебеді в воді.
І ми взлітали, так високо в небеса,
і ми любили, поруч билися серця.

Навіщо нам цей танець зупиняти?
Навіщо нам самотньо відлітати?
Коли у двох ми знову розцвіли,
коли у двох ми залишилися дітьми.
Автор: Назарій Білько (Щасливий)

Весняне Буяння

Новорічне

Щезають негаразди
у тумані,
Імла засмоктує
найменший слід,
Зима для нас ніколи
не настане,
Любов завжди
розтопить сніг та лід.

Холодна завірюха
в юних душах
Не знайде місця
для своїх тенет,
Негода нашу ніжність
не порушить,
В серцях -
поліфонія канцонет!

Не скоро з півдня
принесе лелека
чаруюче відлуння
вогняне.
Хоч ми один від одного
далеко,
За вікнами -
буяння весняне!

коли були ми молодими

Зимовий вечір новорічний.
Студентська радісна пора.
Що наша юність буде вічно,
Ми вірили, як дітвора.
Було і весело, і смішно -
Ми нахилки пили вино,
І обнімались ніжно – ніжно,
І цілувались, як в кіно.
А більш нічого і не треба
Тоді, коли ти молодий,
Тобі в дарунок - зорі з неба,
Мені - щасливий рік новий.

Ти і я

Я пам’ятаю твій чарівний погляд
і перша щира усмішка моя.
Наш ніжний, милий, периший дотик,
і твоя фраза ,,ти і я‘‘...

Ми давно вже розправили крила..

Ми давно вже розправили крила,
І минуле пішло в небуття,
Пам`ятаеш, як ти говорила:
«Буде краще колись життя.»
І обійми твої, мов ліки
Зігрівали душу мою,
Говорив тобі: «Буду навіки
Вдячний долі за ласку твою!»
Ми боролись за наше кохання,
Терном наші шляхи поросли,
Розлучалися мов востаннє,
Через пекло образ пройшли.
На життєвім шляху ти поряд,
І так легко з тобою йти,
Твій щасливий, чаруючий погляд
Буде в серці моїм назавжди!
Ми давно вже розправили крила,
І минуле пішло в небуття,
І душа моя говорила:
«Ти кохання мого життя!»

Одна душа на двох..

Одна душа на двох, на серці тиша, спокій,
Радіємо життю, не маємо образ.
Знайшов себе в тобі, і погляд твій глибокий
На цій землі затримує мій час.
Полинувши в думки, я завжди прагнув волі
Шукаючи тебе у проблісках весни,
Одна єдина мить з`єднала наші долі,
Одна щаслива мить - і разом назавжди!
У променях надій, ми віримо в майбутнє,
Яке нам принесе незмінні почуття,
Відлунням довгих літ все наше незабутнє
Залишить довгий слід щасливого життя.
Нестримна течія чужих людських образ
Нас не зламає, і додасть нам сили,
Не згаснуть почуття, що дарував нам час,
Не зміняться шляхи якими ми ходили.
Я дякую тобі за вірність почуттів,
За ті слова, що зігрівають душу,
За прожиті роки щасливих наших днів,
За спокій, що ніколи не порушу!