Забери
Забери з собою далеко,
Якщо тільки до мене повернешся.
Забирай і в мороз, і у спеку.
Якщо віднайдеш і усміхнешся.
Забери як масивну валізу,
Я справді не варта болю?
Сніг на грудях тягне донизу
І малює на скронях долю.
За вітри, океани і ріки
Я могла б випити знову.
Та стрибаю зі стелі на стріху
І підтримую прісні розмови.
Заплющаю знекровлені віки,
І мене пожирає пліснява.
Я знеструмлена, вимкнена, стиснута.
Я просочена згноєнним листям.
Завітай без букетів і жартів.
Ти десь чув моє справжнє ім’я —
Я для тебе синонім краси,
А для мене ти завжди «сім’я».
14.11.22
vogabonde
Запальничка
Курю цигарку, і думаю лише про тебе
Як жити нам було так яскраво
Як цігарки с запальничкою було
Но немає вже у мене,той запальнички яка була така яскрава
Як тебе на ранку,коли була цигарка
Дон Ярослав
Перше кохання
Холодне моє ти перше кохання
Складно так, знаєш, що мов останне.
Віра в любов, як в казках і приданнях.
Тонути у спогадах і сподіваннях,
Смак тютюну на губах залишає -
Його дурна звичка в часи ті вертає.
Забути, йти далі - не просто, сам знаєш,
І в інших очах його знов згадаєш.
А серце болить, бо грало із лезом,
Так тяжко міняти колишнє протезом.
Будь сильною, дівчинко, будь обережна-
Біль від розбитого серця безмежна.
Шелл
Лірика
Чарівна незнайомка що прийшла
ти швидко моє серце полонила
красива та чомусь така сумна
мої надії поглядом розбила
був неправий, пробач мої слова
та все ж прошу про зустріч королево
твій погляд чистий як річна вода
але на мене дивиться сталево
так вабить твій прекрасний ніжний стан
обличчя чарівніше від світанку
побачив й зрозумів що я пропав
твій образ в голові безперестанку
став сірим, непривітним білий світ
красуне, тільки ти моє спасіння
з тобою я злетів би до орбіт
відчув би знову серця тріпотіння
приходь, тебе чекати буду я
в кафе у центрі, через дві години
не ігноруй, прошу, Вікторія
раху ю я до зустрічі хвилини
Автор вірша: Анна Ходіс
Beautifulfairy1
Your eyes
Я дивуюсь твоїм очам —
У них спокій безкраїх просторів.
Ти радієш звичайним речам
І співаєш зі мною надворі.
Жодних сумнівів, сорому, принципів,
Лишень чорні сплетіння вій.
Грім травневий зробиться приспівом
У найліпшому нарисі мрій.
Сонце чемно цілує руки,
Небо вип’є вина у середу.
Попри ризик страшенних мук,
Ми подбали нарешті про себе.
Я залишу тобі платівку,
Що звучить як зимовий вальс.
Відчувай, поринай, причаровуй
І затям-но, який ти прекрасний.
14.09.22
Помилка (З присвятою всім тим, хто не знав свого батька)
Колись я жалкувала, що ти мене не знаєш,
Наразі байдуже: забув мене чи все ще пам’ятаєш.
Скажи мені й усьому світу: де свою людяність згубив?
Скажи… чи ти колись любив?
Любив, як я тебе любила?
Байдужість твоя мене вбила.
Багато років я чекала,
Любов до батька не згасала.
Від серця залишались лиш уламки.
Як темінню ночей змінялися світанки,
І сам на сам із мареннями залишалась,
Надіями, що прийдеш ти, та дівчинка втішалась.
Вона тонула між думок, що лиш твоя помилка –
Щоками дівчинки малої сльози лились гірко.
Обернуться чорнилами на сторінках щоденника.
Заплакані зелені очі у безнадії пам’ятника.
Покриті льодом обеліски серця дитячого тепла,
Так і залишиться назавше на кладовищі цім зима.
Не дякую тобі, татусь, що я твоя помилка,
Проте спасибі: більш не буду сльози лити гірко.
Star shopping українським небом
Star shopping українським небом
Де ти є? Почекай-но на мене ще трохи.
Я з’явлюся примарою слідом за першим промінням.
Покажу тобі все, що навчилась без тебе робити,
Як з чудовиська стала цілком собі гарним створінням.
Я не знаю її: вона гучно бажає здоров’я,
Потопає в плітках і шепоче на вухо відразливо.
І щоразу стискає міцніше руки на грудях,
Але головніше, що ви з нею навіть не сваритесь.
Хто я є? Цілковите презирство і купа лахміття.
Без одежі холонуть кінцівки, а вітер плутає волосся.
Врешті-решт, що я знаю, полишу рядками гранітними,
Ти в ладу, от і все, ти щасливий, нарешті збулося.
Ми
Які ж наївні я і ти.
Поринули в ті почуття,
Навіть не думаючи про інше життя.
Кохали, мріяли, бавили...
Манила нас якась незнана сила,
Ми відчували лиш одне:
Оте кохання нищівне