Вірші - Любов

польові квіти

польові квіти в душі
польові квіти в руках твоїх
звісно ж життя стане кращим
будуть люди щасливими
якщо будуть з коханими жити
розповідатимуть про зірки на небі
шукатимуть мелодії в серці
і гарно будуть жити
і пісні звідусіль будуть лунати
і квіти засохлі зацвітуть
в душі і сонце й ураган станеться
якщо в коханні я тобі зізнаюся.

Твої руки, ти знаєш, тендітні,
Такі ж самі як ніжні уста,
Ми з тобою живемо не в Відні,
Ми не бачим красиві місця,

Коридори єднають сильніше,
Цілунки здаються палкими
І життя стає цікавішим,
І пишуться знову картини,

Вже слова не здаються пустими,
І розмови стають наче рідні,
Із вуст пробиваються рими,
Не такі вже й холодні як стіни,

Грію руки твоїми руками,
Радію, що вип'ємо чай,
Я знову заграюсь словами,
В цих словах ти себе відшукай.

Я не звик до звичайних думок,
Сьогодні від цього не сплю.
Досить пустих балачок.
Досить, та я говорю.

Мій страх мене пожирає,
Тихенько гризе мою плоть.
Тимчасово, та він засинає,
Щоб потім мене побороть.

Він з'являється з заходом сонця.
Щотемніше - то краще для нього.
Виглядає в маленьке віконце,
Щоб я не дивився так строго.

Він б'є по найслабшим місцям,
Він знає мене якнайкраще.
Ловить коли вже я сам,
Робить мене лиш пропащим.

Та він зникне, я його приберу,
Він втече з першим променем сонця.
Ти ж знаєш, я від нього втечу,
Як тільки ти глянеш в віконце.

Не було би небо таким темним,
Не співали б зорі уночі,
Не писались вірші би даремно,
Не згадав би очі твóї в сні.

Не казав би слів тобі хороших,
Не провів би вечір близь вікна,
Ми б не знали, що ми зовсім схожі,
Ми ж не знали, що таке війна...

Ми ж не знали, що таке той страх,
Що таке розбігтись примусово,
Що кохання буде лиш в словах,
Що не чути знову колискову.

Це все — це просто іспит часу,
Це все — це мить, не більше того,
Це все пройде і після того ми одразу,
Затямим вартість сказаного слова.

Я хочу торкнутись очей,
Торкнутись подушечок пальців,
Торкнутись звичайних речей,
Зварити б ще каву уранці,

Хотілося б просто ходити,
Гуляти без цілі і точки,
Просто так, так простіше нам жити,
Просто так одягати сорочки,

Хотілося б просто писати,
Можливо любовні листи,
В душі себе не картати,
Про те, що з собою на "ти",

Хотілося б більше сказати,
Та й просто говорити про все,
Про те, що далеко, не знати,
І пити джин-тонік "Розé"

Знову

Ти позбавила мене сну,
Заставила знов написати,
Про неземну красу,
Про лілії та троянди.

Ти розкрила в мені тепло,
Заставила знов написати,
Що, я втратив уже давно,
Що, зів'яли лілії та троянди.

Ти створила в мені іскру,
Заставила знов написати ,
Що, я знову когось люблю,
Розцвіли лілії та троянди.

Вона була …

Вона була помилкою…
Моїм коханням, сенсом, долею.
Наче для Паганінні скрипкою,
Була для цілою вселеною

Вона була моїм талантом,
Моїм продовженням і долею,
Моїм і критиком і другом
І так солодкою неволею.

Вона була просто ілюзією…
Для мене й грішною й святою.
Моєю внутрішньою силою,
Моєю помилкою й долею.

Випадкова зустріч

Випадкова зустріч нас тоді звела -
Ти була так чиста, ніжна і свята.
Я кохав і вірив у всі твої слова.
Ти була для мене – вічність ціла.

Ти втікала й з нову вертала назад –
Я ж чекав і вірив що для тебе друг,
І ночами марив і хворів, любив.
Ти не розуміла а я промовчав.

Шляхи розійшлися, доля розвела
Та для мене рідна ти завжди була…
Час стікає стрімко, в нас його нема
Та в житті моєму ти була одна.

Я ночами марив, вірив в чудеса,
Та ти не вернулась. Ти просто пішла.
Таємницю серця не збагнути нам
А час залишає дію лиш словам.

Так минають роки, час пливе до дна
Та пам'ять про тебе досі ще жива.