ЛИСТОЧКИ ЗІВ’ЯЛИ
Листочки зів’яли,
Посипались долі.
І губи сказали:
- Страждать вже доволі.
Як вітер у полі
Гуляє, де хоче,
Даю тобі волю,
Гуляй, парубоче.
Немає кохання,
Немає й не буде.
А завтра ізрання
Мене ти забудеш.
ЧОРНОБИЛЬ
Летіли лелеки,
Летіли до рідного краю.
Летіть їм далеко,
Та шлях вони добре той знають.
Весна їх чекає
Під Києвом чи на Поліссі.
І краще немає,
Ніж рідне гніздечко на стрісі.
Старенькая хатка
Стоїть на пустому подвір’ї,
І вікна – як латки,
Забиті на стінах чорніють.
Ніхто не відчине
Скрипучі похилені двері.
І пісня не лине,
І вірш не ляга на папері.
А вишня кидає
Пелюстки в зарослу криницю,
А вітер ламає
Нескошену пишну пшеницю.
На стрісі гніздечко –
Єдине хазяїв чекає,
Де літо лелече
В турботах про діток минає.
А лихо те було,
Майбутнього може й не бути.
І те, що минуло
Не можна, не можна забути.
НАТХНЕННЯ МОЄ
|
Моє натхнення,
Квіточка тендітна,
Зросло ромашкою в моїй душі.
Наповнена душа
Любов»ю й світлом,
Плекаючи надією вірші.
Моє натхнення,
Ніжне і лякливе,
Тремтить в душі, як мальва у росі.
Його лякають ті бурхливі зливи,
Що холодять мене в нелегкому житті.
Моє натхнення,
Пагінець в пустелі,
Згинається, як дуне суховій,
І оживе, як дощ
Окропить землю,
Й знов розквіта серед чекань і мрій.
ЗНАЄШ?
Знаєш, як важко жити,
Коли не вмієш любити?
Не знаючи сенсу життя,
Ти просто зникаєш в небуття...
Мрії не здійснені забуваєш,
Хоча як близько до них навіть не знаєш!
У снах десь літаєш,
Хоча каву полюбляєш.
Просто важко зрозуміти,
Чому ти хочеш жити.
Виходячи із дому-
Береш з собою втому.
Вчися правильно любити,
Але не знаєш, як це зробити...
Хочеш щастя створити,
Але не хочеш його любити!!!!!!
І з ним нове життя почати,
Але життя не перестає повчати.
Можливо досить з тебе?
Воно, життя, тобі не треба!!!!
Навіщо жити і страждати,
Якщо не вмієш ти кохати!!!!!
БІЛИЙ вірш. ЛЮТИЙ.
Десь у Венесуелі –
Дім на вершині скелі.
А десь у Боготі
Хтось їсти захотів.
А ти, мабуть, вночі
Звалився із печі,
Бо вранці сповістив –
Мене ти розлюбив!
Ото мені ізрання
Щасливе привітання!
Ти не іди сюди,
Щоб не було біди.
Прощення не проси
І квітів не неси.
Та ти тоді мені
Признався у вині,
Зробив важливу річ –
Та ж розтопив нам піч.
Отак серед зими
І помирились ми.
ФІОЛЕТОВИЙ вірш. ГРУДЕНЬ,
Бушує вітер, розганяє хмари,
І яблуні шепочуть уві сні.
Не спиться. Тихо. Спогадів примари
Являються некликані мені.
А спогади приходять, хоч не хочеш.
Багато їх, як крапель у дощі.
І тихо випливає перед очі
Твій образ з глибини душі.
Ті очі дивні, кольору фіалки,
Забрали спокій, відібрали сон.
І знову зорі з ночі й до світанку
Я споглядаю зі сумних вікон.
СІРИЙ вірш. ЛИСТОПАД.
Як пережить осінній смуток,
Оцей нестерпний листопад?
О, сірий цей зими здобуток –
Оголені дерева в ряд.
Вони, похнюплені, застиглі,
Стоять вздовж сірого шляху.
Похмуре небо дощик сипле
В спокійну змерзлую ріку.
Горобчик сірий, сизий голуб
Шукають рештки насінин.
І сірий вітер стиха стогне
Серед скуйовджених хмарин.
Якийсь художник в шапці сірій
Малює пензлем сірий день.
Він на палітрі фарбу білу
Змішав із чорною лишень
БАГРЯНИЙ вірш. ЖОВТЕНЬ
Осінній вже багряний лист
Вкрива кущі обіч дороги в ліс.
А в полі бігає руденький лис,
Шука мишей – такий у нього піст.
А я дивлюсь на скошені поля,
Й гадаю я – не доля ти моя.
Бо повернулась в другий бік Земля,
І не знайду тебе за полем я.
Пробач, та не прийду, пробач.
Стомилась я від всіх отих невдач,
Що насідають,- плач, а чи не плач.
Пробач і не шукай мене, пробач.
За горизонт палаючий дивлюсь,
Співаю, плачу, лаюся, сміюсь.
Вже не сумую, навіть не втоплюсь,
Та вже твоєї зради не боюсь.
Десь полечу за Тихий океан,
Туди, де не знайти собі обман,
Де щастя не затьмарює туман,
І де б не був таким пустим мій стан