Вірші

Чай з ромашкою,
Червневий ліс,
Махну рукою
На море сліз

Тут недалеко,
Я знаю путь,
Люби шалено
Або забудь

Або втікай,
Тобі ж не треба
Пустий сарай
Під синім небом

Слова не хочуть вписатись в папір,
Букви й фрази вже зникли давно,
Я загублений у тиші квартир,
Я згубив своє полотно.

Заснути стає вже чим важче,
Та й про вірші забув ненадовго,
Та зараз здається вже краще,
Зараз, напевно, не змовкну.

Я хочу торкнутись очей,
Торкнутись подушечок пальців,
Торкнутись звичайних речей,
Зварити б ще каву уранці,

Хотілося б просто ходити,
Гуляти без цілі і точки,
Просто так, так простіше нам жити,
Просто так одягати сорочки,

Хотілося б просто писати,
Можливо любовні листи,
В душі себе не картати,
Про те, що з собою на "ти",

Хотілося б більше сказати,
Та й просто говорити про все,
Про те, що далеко, не знати,
І пити джин-тонік "Розé"

Це запах весняного вечору,
Запах попелу і цигарок,
Тут пахне весняною втечею,
Так пахне цвітучий бузок.

Тут тиша, лиш птиці співають,
Тут спокій забутих думок,
Тут сосни тим гіллям хитають,
Ледь чутно маленький струмок.

Тут тиша, та хто б це почув?
Мені нема з ким ділити цей спокій,
Я зустріну тут першу зорю,
Піду далі в дорозі самотній.

Все що треба — вино й цигарки,
Цей вечір розділю із собою.
Я з собою простіше, на "ти",
Розпишу всі памфлети рукою.

Я сьогодні в спокусливій тиші,
Напишу про те, що болить.
В моїй голові ще бігають миші,
Та я досі ціную цю мить.

Я ціную все те, що не мав,
І ціную все те, що було,
Я за спокій усе би віддав,
Та той час ми напевно забули...

Я лиш хочу бути щасливим,
Повернутись до друзів і мрій,
Перестати бути плаксивим,
Повернутися знову у стрій,

Навіть просто зустрітися з другом,
Покурити із ним на пероні,
Привітатись легесеньким рухом,
Потиснувши наші долоні,

Це так просто, проте так далеко,
Це як мара страшна серед ночі,
Ти ж все знаєш, про те, що нелегко,
Дивитися страхові в очі.

Скільки раз я казав, що люблю,
Скільки раз був в оманливім шоці,
Котрий рік я за чимось біжу,
Котрий рік переплетений скотчем.

Стільки часу загублено вдома,
Стільки снів непобачених тут,
Що не бовдур — на ньому корона,
Що не лідер, то повен отрут.

Я не жив, бо не бачив нічого,
Я не жив, бо так карта лягла,
Ти пробач ще несказаним словом,
Ти пробач за почуті слова.

Я піду й не вернусь вже напевно,
Я піду й заберу все, що мав,
Я вже знаю, що все це даремно,
Що даремно надію тримав.

Ліпше буде побути з собою,
Ліпше жити десь тут сам на сам,
Легше стати у лісі корою,
Легше вдатись забитим містам.

Сім'я

Ви мені всього важніше
Ви для мене найрідніші
Люблю сильно люблю дуже
Інше все мені байдуже
Як бувала тяжка днина
Ви всі поруч в цю хвилину
За все вдячна, мої милі
Ви для мене особливі
люблю сильно обіймаю
я найкращу сім'ю маю
мені дуже пощастило
ви мій світ, моє світило

Автор вірша: Анна Ходіс