Вірші - Філософська лірика

А там... За обрієм, де небокрай

А там... За обрієм, де небокрай.
А там жасминовий мій рай.
Буває так, що не проснусь,
Буває
Боллю захлиснусь,
Буває
Від жорстокості
Що зійду з розуму.
Я теж частина
Цеї от жорстокості.

А там... За обрієм, де небокрай...
Кевсер тече,
Криваві її води.
Жасмин цвіте,
Не білий зовсім він.
Він сірий
Наче непогода,
Що розлилася пам'яттю віків.
І от зламала ця негода
Траву,
Що похилилась до землі.
Багряно...
Надто вже багряно...
Заходить сонце у ці дні...

Десь там
Прості є перевали,
Що стали жовті
З-поміж тих віків.
А тут...
А тут мене не знали
Ні ці обірвані птахи,
Ні ці,
Що впали вже,
Каштани.
Мене ріка не знала кров'яна.
І, краще б,
Вже вона не взнала б.
Та я свій шлях уже проклала.
Та я як героїня всіх пісень
Змонтованих у відео одне...
Не жила начебто,
Не дихала...
Цією кров'ю,
Що іще не випарувалась.
Цією біллю,
що ще не злетіла ввись.

Спостерігач

Колиска серця завмерлого крижаного,
Тихо бродить холодний силует.
Моє старе місто, а він ходить по ньому,
І шукає мій пильний портрет.

Пустий рай, будинок привидів та льоду,
Але луна дарує мені надію.
Потрапив в пастку по-середині коридору,
А обличчя дивляться, і радіють.

Спостерігач кликав хлопчика за ним;
І блиск очей...той був кругом.
І він сказав йому голосом міцним,
Що йдуть туди, де рай за вікном.


Вибравшись від обіймів буденності,
Я запитав:"куди ж я йду?".
Він сказав:"Це твій шлях до смиренності",
Відчиняючи двері в пустоту.

Слова, слова, слова …

Слова, слова, слова … Яка же їм ціна,
У тиші цій, маскованій, між нами?
І гори почуттів описують оті слова
Котрі шепочуться коханими устами

Слова, слова, слова … а правда де?
Чи ж не обман то часом так солодкий,
У хвилі цій, котрий з часом мине
Залишивши присмак болю пекучий?

Не все то золото, що так блищить...
Любов чи пристрасть поміж нами?
Це серця почуття чи лише хіть –
Написано отак поміж рядками?

Куля, постріл, клуб диму і тиша,
Все сталось так швидко, у мить,
У кутку сховалася миша,
Яка вже й не знає як жить,

Порох в'ївся в подушечки пальців,
Сліди куль прикрасять стіну,
Хтось із них не прокинеться вранці,
Хтось із них вже побачив війну...

В пустелі сорок днів...

В пустелі сорок днів давно минуло
В молитві й пості день і ніч
І вже коли втрачав Він силу
Диявол сміло приступив тоді

«Чи син ти Божий? – злобно спокушає –
Візьми і їж! Хіба ж у тому зло?
Невже не хочеш? А чи не голодний?
А може сили сотворити чудо не стає?

А ось гляди, моє все царство…
(І враз перед очима всі царі і сильні світу
Що правлять в ньому, із його вини
І війнами народи травлять,
Бо слугами вони є сатани)

Скажи ж мені одне лиш слово –
Рогатий далі не вгавав – що я тут бог
Признай! Признай за мною право
І правити тут на землі ти будеш ними

Бо все моє! Мені воно все передане
І маю право я на всю і свя
Тож тільки скажеш і перейде
До тебе в руки влада ця!»

«Геть сатано, брехливий блазню –
Ісус відказує йому – Твоє ніщо!
Бо ти лиш раб і сотворіння
Що збунтувало і відійшло!

Тобі тут не належиться нічого
Бо тільки Богові возносити хвалу
Творцеві й батькові усього
Молитву слави й вічну похвалу!

Не спокушай ти більше свого Бога
Бо Я прийшов спасти рід цей
А тобі в пекло лиш одна дорога
І зникни назавжди з перед очей!

Я в жертву йду себе за світ принести
Щоб кожен, хто повірує спасіння мав
Щоби навічно зло із сердець стерти
Щоб кожен вірив, мав надію і любив!»

Привиди

(ідея автора Місячна_соната)
Літають привиди надії
Вони це тінь мого життя
Бажання, найсвітліші мрії
Яким немає вороття
Життя лиш сіре і буденне
Сказав я радості бувай
Та мрії вічні незбагненні
Ведуть вночі в свій тихий гай
Від них нікому не сховатись
І рідна привидам пітьма
Та я не буду захищатись
Бо кожна ніч лише одна
Чекаю не змикаю очі
Коли порину в вир подій
І скоро привиди співочі
Відкриють світ моїх надій

Автор вірша: Анна Ходіс

А що чекає нас в кінці ?

А що чекає нас в кінці ?
Чи вічний страх , чи може вічне щастя ?
Щоб кожен раз , твоя рука в моїй руці ,
Погані спогади, замінювала щастям .
Щоб кожен день був ніби свято ,
і щоб раділи кожному дзвінку,
на інших можем не зважати ,
немає діла нам до їхнього смаку.
І ніби вчора ти пішов в садочок,
А сьогодні ти студент.
Життя нам швидко відкриває очі ,
не дасть вловити саме, той момент.
Момент ,коли так хочеться летіти
розправивши, єдині, два крила .
І ніби вже дорослі , але все ще діти
все з тою посмішкою на вустах,
все з тими звичками і сміхом ,
все з тими ямочками на щоках
Летять роки і тільки з часом зможем зрозуміти ,
що нас чекає далі , вічне щастя , чи то вічний страх ?

Моє багатство - мої вірші
Вони ведуть мене кудись,
І я лечу все вище-вище
Може й стану кимсь колись

Моє багатство - це життя,
Воно лише іде в зеніт
Я ще пізнаю буття,
Я лише виходжу в світ...