Сонце світить у долоні
Я сиджу, п'ю каву сам
Я неначе у полоні
Своїх дум і сподівань
Я сиджу, дивлюсь на небо,
Що синє наче океан
Щось приховує те небо,
Свій святий таємний план
Відблиск неба хмарочосів,
Відблиск сонця в окулярах
Відчуття, що скоро осінь,
Але літо ще у хмарах...
Дулюк Денис
Пусті слова, слова на вітер
Чого ж за ними плакати і бігти?
Чому ж кричати і молити,
Того хто ними побажав любити?
Ніхто не скаже чесно як нам жити
Ніхто не скаже нам свої бажання
Це все - спорідненість у миті
Це все - наше небачене завдання
А чи буду я далі писати?
А чи буду відомим колись?
Чи може хтось це сказати?
Чи лишиться тільки "Молись!"?
Я б хотів писати надалі
Я б хотів би творити завжди
Чи збудую свій шлях я зі сталі?
Чи не скаже ніхто "Зажди!"?
Я надіюсь, я не спинюсь
Я надіюсь, не кину перо
Я надіюсь, я заберусь
На вершину, туди, до зірок!
життя
і знов в голові лиш вірші
від об’явлення і до буття
еволюція - су ка, всевишній!
і мінливість-спадковість життя
не час для дощів, час для зливи,
не розплати час - час каяття
життя все таке мінливе
буремне таке життя
і навіть коли все навколо
стрімко летить шкереберть
знай, що було - не найгірше
найгірше попереду - смерть
боротися і перемагати
чи впасти, сказавши "здаюсь!"
є вибір чи вихід, свобода чи грати
і я, мов барвінок, плетусь
сплітаюсь, вплітаюсь, зливаюсь
з потоком таких ось, як я
життя ти таке буремне
коротке таке життя
Олександр Панченко
Зачекай, постій, хвилино
Не йди в безмежну далечінь
Я знаю, час - діряве сито
Але й ти - неначе неба синь
Постій, побудь зі мною трохи
Нумо, розкажи куди пливеш
Я краще буду тут, але убогим
Ніж десь-інде у обороні веж
Я - це ти
Це я, такий самий
Як і ти - молодий і старий
Люби мене, кохай, прости
Я такий самий, я - це ти.
Загляни до моєї хатинки
До примарної схованки
Скільки ж у ній самоти
Буває немаю до кого піти
Твоє серце також страждає
Самотність повільно стискає
Не жени мене, збережи
Я такий самий, я - це ти
Самотня Самотність
Дума про силу невинності
Буває, думкою мене накриє,
Якщо захочу зникнути зі світу.
І силою невинності в омані
Дивлюсь на тих,
Що легко убивають.
Від думки все стає тужніше.
Та сила є,
Та з нею не прожити.
На легшу смерть, даремно, не надійся.
Ми, у природи-матері,
Спочатку розприділені.
І думи не врятують від червивості.
І сила, -
То жорстокість,
А невинність, -
То....
Та слабкість,
Що скоріш погубить у житті..
А ще,
Коли письменниця у думі,
Професія підсилює душевний крик.
Сила невинності...
Чи стать жорстокою?
Що важливіше?
Вижить?
Чи прожить?
Лиманська Світлана
Забуваючи ніч і темряву
Забуваючи ніч і темряву,
Не шукаючи той сальвет.
Умираючи...
Перед вибором...
Як покласти собі кінець?
Без любові собі нав'язаної.
І без віри у світу зміни.
Перед свічкою не запаленою.
І у совісті міцних кігтях.
Перед дзеркалом.
Перед кроком.
Їй 17.
Всього або вже.
Не тримає більше робота.
І ховається десь сельвет.