Тихо бродить холодний силует.
Моє старе місто, а він ходить по ньому,
І шукає мій пильний портрет.
Пустий рай, будинок привидів та льоду,
Але луна дарує мені надію.
Потрапив в пастку по-середині коридору,
А обличчя дивляться, і радіють.
Спостерігач кликав хлопчика за ним;
І блиск очей...той був кругом.
І він сказав йому голосом міцним,
Що йдуть туди, де рай за вікном.
Вибравшись від обіймів буденності,
Я запитав:"куди ж я йду?".
Він сказав:"Це твій шлях до смиренності",
Відчиняючи двері в пустоту.
Коментарі
*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись