Вірші - Відчуття

З землі до неба, яка відстань...

З землі до неба, яка відстань?
Вхопила небо руки простягнувши.
Блукаю я по небу містом
Себе у невагомість обгорнувши...
Від неба до землі чи близько?
Так обережно по землі ступаю,
І балансую, як же слизько...
Під ноги зірки з неба розсипаю.
Така потреба невідома
Летіти та літати стрімко в небі
Щоб вільно, легко, невагомо...

Я розчиняюсь між землею й небом...

Дивлюся в глубину твоїх очей
І погляд вже незмозі відірвати.
Хай буде сотня тих недоспаних ночей
Яке ж то щастя тебе обіймати...

Спогади

В душі моїй всі злети і падіння
Насичене спогадом життя.
То все летіло з рук – тремтіння
А там розгублена увага як в дитя.

В якийсь момент комахи мов тілу
І в серці десь сховались почуття.
І чуєш те зізнання з уст несміло
Та ринеш в спогади за пів життя.

Гортаєш подумки мов кіноплівку
Й рясні дощі, і промінь сонця у очах
І зустріч сонця вперше на світанку
Та розгляд ліній спільних на руках.

І то усе лиш тінь минулого, картинка
Веселі та сумні спогади життя
Залишить слід зустрічі на хвильку
Сюжет яскравий - наш урок у майбуття.

Знайду примарні почуття, що ненавиджу я полюбив.
Розмаїття безбарвної самотності, хочу забути коли тебе зустрів.
Хвилина погляду стане секундою втраченою у вічності.
Запах залишу в пам'яті де тримаю думки і лінощі.

Замовк у гріху

Це сталося в один момент
У день коли відкрилися спокуси
Вимішуючий агрегат забрав мене
І відірвав від слова душу

Замовк ненависно, усе змінилось
Тепер гріхи керують мною
Коли б усе це вчасно зупинилось
Я дуже хочу стати собою

Хочу кохати тебе як ніколи
І відчувати потік твого тепла
Я не можу цього зробити самому
Просто у мене забрали життя

Пробач мене, я пропустив
Погляд неймовірно очей красивих
І не почув голосу твого звук
Що лунає у просторі цегляного масиву

Я так хочу триматись, хоч трошки
На мить зрозуміти хто ми такі
Бездонна тиша засмоктує мене
Впусти себе до мене, впусти

Зроблю боляче собі, і мені шкода
Тебе теж торкається моя біда
Сльози омиють наші думки
І прощання на згадку про чудові дні.

Лише хочу сказати, любов у мені
Не закривай двері, допоможи
Дотиком до губ мене зціли
Я потонув у гріху, та не назавжди!

Майже разом

Можна себе назвати
Іменем нереальним,
Середину поміняти
Стати оригінальним.

Майже разом з тобою,
Близько, як дозволяєш.
Затиснені пуповиною
Чекання, яку перерізаєш.

На вулицю б вийти
І увімкнути в плеєрі гранж,
Забути складні моменти,
Схопити ще один шанс..

Non una poesia

Стільки слів про любов.
І немає кому розказати...
Стільки віршів про славу
І немає кого величати.
Всі розбіглись, пішли
То у мандри, то в поле
А мене не взяли...
Переживу якось горе...

Важко бачити радість,
Де болото образ
Де є купа, "втручаюсь"
І немає розрад...
І тоді не до казки
І не до "Hepi end"
Тоді всі гуморески
Ніби втратили сенс...

Розбита

Так тихо стало навкруги...
Немов все вимерло довкола!
На серці шрами та сліди,
В душі не чути навіть соло!

Так тихо стало не тому!
Що світ увесь заснув в надії!
То крила знов біля вогню...
І знов розбиті усі мрії...

Розчарування вже лунає,
І вкотре стукає в життя:
Образа душу розриває,
Початок є, - нема кінця...

Як правильно зробити крок?
Щоб знову десь не оступитись!
Іти вперед!?Взяти урок!?
Чи для пояснень зупинитись?

Як істину знайти в брехні:
Чи правді в очі подивитись,
Десь заховати в глибині:
Щоб безсумнівно відродитись!

Усе ж минає...Час лікує...
Та забувається не все!
Тому що біль серце руйнує,
І з кожним днем, сильніш росте...