Вірші - Відчуття

як же хочеться побути з тобою.
взяти та пригорнути.
і ніби я не відчуваю до тебе любові,
але я так хочу твій голос почути.
ти тримаєш цигарку в руці,
немов мої дружні почуття до тебе.
не цінуючи та не зважаючи,
але досить мене викинути,
як ти побачиш що пачка вже пуста,
та зразу почнеш згадувати мить зі мною…

Він..

Я неможу тебе забути,
Я не можу ночами спати,
Я так втомилась тебе чекати,
Я так втомилась тебе кохати.
Згадую щоночі знову і знову тебе,
Як ти цілуєш, як обіймаєш, як додому мене проводжаєш.
Я втомилась тебе кохати,
Я втомилась тебе забувати,
Ти був кращим для мене повір,
Та тепер ти один із недосяжних моїх мрій.
Як тебе відпустити? Не знаю,
Та я чесно, щоночі благаю, Бога, тебе забути,
Забути вуста і очі, забути волосся і голос який я чула майже щоночі,
забути твої сильні руки, забути посмішку ніжну і в той же час таку потрібну,
Забути як з тобой до рання говорили,
Забути як з тобою летіли години,
Забути як з тобою в обіймах стояли,
Забути як з тобою про все забували..
Я чесно, щоночі благаю, Бога, тебе забути,
Та я досі неможу ночами через тебе спати,
Я чесно, щоночі благаю, Бога, тебе забути...
Та я не знаю, як тебе не кохати,
Як тебе відпустити із серця свого викреслити..

відтінок помади

кожен раз, коли у мене питають
яка у мене помада,
я ввічливо говорю, що не пам'ятаю,
і обіцяю сказати, як тільки згадаю.
згадувати нема що.
це третя резус позитив.
(ну хоть хтось оптиміст)
з'єдную родимки на твоєму тілі.
хотілося б цілунками,
а вийшло бордовою кров'ю.

*

мій театр представляє:

чотири маски,
і жодного щасливого погляду.

у п'єсах немає ласки,
кожному актору своя емоція.

незакінчені сценарії,
і фальшива гра.
така ж жахлива імпровізація
і несправжнє кохання.

ніхто з присутніх не впевнений
у правді.
ніхто не знає, як бути далі.

було багато глядачів:
закохані, нещасні і зухвалі.
але якими вони б не були,
після вистави
нікого не зосталось,
і щось спалахнуло.
сильно і надовго.
серце акторів зітхнуло.

ніхто не хотів дізнатися
іншу сторону сцени.
нікого не цікавило справжнє,
те єдине, що нагадує людину.

вони не витримали і годину..

потік думок перервали
глухі оплески.

у залі сиділа тінь.

Завтра буде інакше

Нічого не змінити
Зроблене лишається повік
Мені так хочеться любити
І вірити, що я є чоловік

І серце відмовляється старіти
Думки зринають і летять у всесвіт
Я тут і зараз, я вже хочу жити
Вічності торкнутись і завмерти

Досить розрухи, німої гарячки
Усього, що вчило ненависті до себе
Потрібно негайно виходити з сплячки
Просити Бога про безкрайнє небо

Затопити простір почуттями
Вийти назустріч яскравому сонцю
Пробачити безповоротно і без тями
Зловити ще єдиний раз твій погляд

Холодні зими, і плейлист пісень
Розмови ні про те, про се
Тижнями блукати у спогадах лишень
Відчути щось, а заразом і все.

Більше не час відвертатись
Додолу ховати стомлені очі
Прошу тебе, досить боятись
Зорі неймовірні цієї ночі

А завтра все буде інакше
Правда, вона достоту неминуча
Усе повернеться до свого початку
Ти знову засяєш, ніжна й квітуча

Лютневе намисто

Ніч замітає за нами сліди,
Тихо довкола, спокійно.
У затишній схованці разом є ми,
В перегляді зразу два фільми.

Біла, як сніг, пелена угорі,
Ніжиться аж до світанку.
Лагдіний дотик, пальці твої,
Чаю налию у склянку.

Дорога засніжена мчить десь туди,
І вітер шукає в одежі шпаринки.
Хочу знайти далекі сліди,
І ними пройти без зупинки.

Маленький рай на землі з'явився,
Відблискують синім рекламні щити.
Красиве лютневе намисто,
Розмови про те, куди далі йти.

Моє серце вистрибує в небо
Як бачу рух твоїх губ
Його несе так далеко
Бо хочу побути тут

І очі твої як алмази
І руки неначе кришталь
Заграло в мені все одразу
А на серце впала вуаль

Я хочу все розказати
Але боюсь відмовиш мені
Лише хочу тебе обійняти
Бо являєшся в чудовому сні

У сні, там де за руки
Тримаючись дивимось в небо
Помічаючи взаємно рухи
Помічаючи взаємне тепло

Чому

Чому так сумно, коли самотньо...
Чому не хочу далі йти?
Чому мене вам недостатньо?
Чому не можу підійти?

Чому болить, коли немає болю?
Чому забракло мені сил?
Чому забув Його я волю?
Чому відкинув небосхил?

Чому боюся вам сказати?
Чому я тут, не там де ви?
Чому не можу рівно стати?
Чому? Та все ж не назавжди..