Галині К. – присвячую…
Я покохав чарівну галичанку,
Грудневий сніг на коси нам лягав…
По місту йшли прекрасні кам’янчанки,
Але чомусь я їх не помічав…
Дивились в небо зорі променисті
В те небо, що тобі подарував….
З дерев давно опало жовте листя,
М’який лапатий сніг все покривав…
А потім ніч зацілувала п’яно…
Нічого, що не було солов’я…
Нічого в тім, що був я неслухняним, -
Виною тому були – ти і я …
І я хмелів від радості і щастя,
Нагадували коси запах трав…
Я ніжно цілував твої зап’ястя
І шовк косей, і груди цілував…
Дивились в небо сиве кам’янчанки,
В те небо, що тобі подарував…
О, мила чорноброва галичанко,
Повір, що я тебе не докохав…
***
Ти знову ощасливила мене
Своїм єством, харизмою своєю.
Сказавши : « Швидкоплинно все мине…»
Й що я забуду ніжную Лілею…*
Ти знову мило все переплела:
Роки – в хвилини, мрії – у молитву…
Жагу кохання жаром обпекла
Й прикрасила чуттєвим оксамитом…
Ти знову розпалила почуття,
Оздобила любов’ю поцілунки.
Своєю мелодійністю - в життя
Моє внесла казкові візерунки…
Ти – Моя Мудрість… спів мого плачу…
Знедолена і виплекана Доля.
Від почуттів до тебе я тремчу,
Немов під буревіями тополя…
Мені стає якось не по собі:
Рвучи на двоє цілісність кохання, -
Частину більшу віддаю Тобі,
А з меншою – занурююсь в страждання…
Всевишнього про щастя я молю,
Благаю, щоб простив сердечні муки….
Ти знаєш – я усе в житті стерплю,
Лише - не розпач і - не біль розлуки…
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Ти знову мило все переплела:
Роки - у вічність, вічність – у молитву…
Жагу кохання жаром обпекла
Й прикрасила чуттєвим оксамитом…
***
Твоя Душа моїй сказала тихо,
Що все життя кохатиме мене…
У почуттях не коїтиме лиха
І з ніжністю печалі омине…
Твоя душа цілющою водою
Омила і запестила мою…
І я став зачарований Тобою
І зрозумів, що Я Тебе люблю…
Моя душа поплила течією:
Разом злились у вічну карусель…
І обвінчалась з мудрістю Твоєю –
У тиху гавань сів мій корабель…
А навкруги сміялось все привітно,
Лиш сонце нам хотіло допекти…
Твоя Душа - прекрасна і тендітна –
Хотіла в ніч з моєю утекти….
01.08.2012
***
Мабуть я вчора щось не те сказав,
Можливо недотепні були жарти.
Заклинило напевно « тормоза »,
Бо переплутав фініш я зі стартом…
Напевно я дивився на життя
Не через призму твоїх алгоритмів..
Та все ж мої дитячі почуття
Переросли в рапсодію молитви..
Я через тридцять літ Тебе зустрів,
У Тебе біль та розпач за плечима…
Я ледь не втратив розчерк гарних брів
Над милими тендітними очима….
Та хочу я, щоб вічно знала Ти:
Що так як я - ніхто Тебе … й ніколи…
З полону своє серце відпусти
І розпрощайся з ненависним болем….
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Я хочу, щоб через багаття літ
Навіки щезли біль, печаль, страждання…
Щоб став твій романтичний первоцвіт
Продовженням дитячого кохання…
Кам.- Подільський , квітень 2012 р.
Ти знаєш : я навчу тебе сміятись...
Ти знаєш : я навчу тебе сміятись,
Дивитись ніжно в небо голубе,
Яке чомусь нагадує Тебе …
І мріями своїми милуватись…
Ти знаєш : я навчу Тебе забути
Минулого недобрі відчуття…
І радість до щасливого життя
Тобі - я певен - зможу повернути…
Ти знаєш : я навчу Тебе любити…
Від щастя не відводити очей…
І спалахом гранатових ночей
Мої хлопчачі мрії відтворити…
Ти віриш : я тобі дістану зорі
І воскрешу в твоєму серці знов
Мою юнацьку неземну любов
Таку прекрасну, наче синє море...
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Ти знаєш Це ?.. Я певен - Ти Це знаєш !!!….
Юрій Цюрик
Знаю – наше життя – то не казка,
А солодкий , оманливий гріх
Не принось мені болі, будь ласка,
А неси лише радість ісміх
Не нагадуй поривів вінчальних,
Що розтанули десь в небесах…
Не кажи мені слів поминальних
І, що все перетвориться в прах…
Не співай мені пісню про Долю ,
Про пекельно-жаркий Казахстан…
Не завдай буреломного болю…
А змочи краще мої вуста.
Поцілуй… та не ніби дитину…
Що лежить у думках горілиць…
Краще в душу мою подивись -
Там побачиш прекрасну перлину…
Я не хочу... ти чуєш – не хочу
Задивлятись у неба блакить,-
Краще Ти у смарагдові очі
Подивись й загубись в них на мить…
В тебе личко таке білосніжне
А на нім – очі, мов небеса
Ти на мене так зиркаєш ніжно…
Ти – Моя неземная Краса.
Знаю – моє життя – ніби казка…
Ніжний сон… але наче й не сплю.
Не принось мені болі, будь ласка…
Я Тебе так безумно люблю…
Легенчук Ларисі-подрузі дитинства-з ніжністю…
Прости мене за те, що із дитинства
Ніяк Тобі освідчитись не міг…
Мені здавалось – Ти шукала принца…
То ж я слова Любові приберіг…
Життя летіло… клекотало здуру
Та скільки пам’ятаю я себе :
У кожній стрічній я шукав Лауру*
І в кожній юнці бачив лиш Тебе….
Роки летіли з іншого сторіччя
У нове … їх думками замело…
Життя нас розкидало по узбіччям
А потім несподівано звело….
Напровесні зустрів Тебе… у квітні….
Це був казковий мелодійний сон….
Але , нажаль, ми в ньому не самітні
І це для наших душ - Армагеддон.
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Прости мене… нема у світі принців,
Якщо ж і є – в них серце з кришталю…
Шкода , що у далекому дитинстві
Я не признався, що Тебе люблю…
Ти не любиш лютневий холод
І ще більше липневу спеку
Ти як Місяць- завжди по колу...
І як Сонце – завжди далеко.
Ти засуджуєш тихий спокій
Ти даруєш мені свободу
І в свободі цій одинокій...
Я стрибаю із мосту в воду.
Я ховаюсь від тебе в хвилях
І від себе... пробач-кохаю.
В тихім розпачі від безсилля
Виринаю...і знов стрибаю.