Вірші

Моє спасіння чи моя погибель?
Скажи мені, хто ти в моїм житті?
Лишитися чи повністю поринуть
В твої солодкі полуничні сни?

З'явився несподівано, неждано
З'явився звідти, звідки й не чекать
Не знаю я - це добре чи погано,
Що довелось нам одне одного впізнать

Впізнать серед усіх, серед мільярдів,
Між тисячі облич, мільйонів слів.
Не знаю, як на шлях ти мій натрапив,
Та знай моє життя ти розділив:

На те що було до, і те що після,
Межу у долі ти провів умить.
Тепер лишається чекати звістку,
Яка все допоможе зрозуміть:

Для тебе я остання чи чергова?
Хто ти для мене світло чи пітьма?
Це випадковість, ну а може доля?
Час все розставить по своїм місцям.

А поки що, лишилось ворожити
На картах, гущі, чайному листі...
Просить у неба таїнство розкрити,
Бо не буває випадковостей в житті.

І що, що відьма?... Що я маю з того?
Знання таємні, помисли людей?
І Всесвіт може впасти мені в ноги.
Але я потребую лиш тебе...

А ти мене залишив тут сконати
Як несподівано прийшов - так ти і зник
Не знаю я, що думати й гадати
Минув лиш тиждень - а здалося рік

І з дня у день сполохано чекаю
Сама не відаю чого. Або кого.
З безумством божевільно розмовляю
Про все чого насправді не було

І мій запалений "енцефалітний" мозок
Осягне, що я згаяла момент,
І просто зупинилась на дорозі,
Що я власноруч знищила усе.

Благаючи, сповзаю на коліна:
- Нічого більше - я спокутую вину!
Або ж зітри зі Світу мене милий
Щоб не лишилось, що покласти у труну

... (метроном)

Скільки, в світі затоплених стежин?
Скільки, в світі небачених шляхів?
Я на світі… Такий тільки один…
Я на світі… Створений з вітрів…

Виріс. Було важко виживати.
Виріс. Став звичайним чоловіком.
Я тепер, хочу не творити, а вбивати.
Я тепер, достиг критичного піку.

Нудно. На світі тепер мені жити.
Нудно… Свою думку тут не можу мати.
Мене тут, ніхто не в змозі зрозуміти.
Мені тут, кожний душу може зламати.

Важко. Людям завжди посміхатись.
Важко. Думати більше чим про себе.
Але я… Не збираюсь зупинятись.
Але я… Сам собі потреба…

Думав. Колись посміхнеться удача.
Думав. Комусь я стану важливий.
В кінці… Не кінець, а чергова невдача.
В кінці, я залишився мінливий.

Поразка

твоїм байкам нема кінця і краю
Не стане мені сил дістати до мети
Блукаючи стежками пекла й раю
Дивилась ,як горять усі мости

Дивилась ,як весь світ руйнують
І тане Антарктида знову й знов
І вірила,щасливі ще існують
І вірила в твою недолюбов

Я вірила у тебе мов у казку
Та ти у ній уже не граєш ролі
І важко дуже визнати поразку
Й іти навпомацки,шукати свою долю

Але хоч ти моя. поразка
І буть з тобою геть немає суті
З тобою повна віри в казку
І повна щастя навіть в скруті

На уламках

Я танцюю на уламках
На уламках свого серця
Це не шахи,я не в дамках
Ми в фіналі,то ж не сердся

Ми один одного не тримали
Мені не боляче і не жаль
Ми повільно себе ламали
І щоб сховати рани,куталися в шаль

Та істину важко сховати
Усе завжди виходить на поверхню
Ти хотів мене обіграти
Лиш тим,що дивився зверхньо?

Зверхньо,на все що я ліпила з уламків
Це правда,нам хотілося пограти
Ми дурні,як твердять суспільні рамки.
І ми обоє повинні програти.

Ми обоє гралися з вогнем
А тоді гадали : звідки опіки?
Не бути разом ночі з днем
Не будуть із морозом тропіки

Мінус на мінус - пара?
І що,це тебе втішає?
Любов повз пройшла мов примара
Обернулись - а її немає

І наостанок запитання:
Чи варто починати грати
Якщо напевно знаєш,без вагання
Те,що тобі судилося програти?

Мораль яка?Яка мораль в цім світі?!
Скажу це кожному,хто запитає:
Ми живемо в 21 столітті
Ні любові,ні моралі вже давно немає.

Сон

Може ти - це був лиш сон?
Бо так пройшло все непомітно,
Всі люди,мов зграя ворон,
А ми в цій зграї птахи перелітні

Я – камінь,але тільки в твоєму океані,
Я – лід,та лише в твоїй Арктиці,
Ти – світло в моєму тумані,
Я – фея лиш в твоїй фантастиці.

Стрілка годинника біжить швидше часу,
Для когось дурниці, а для мене ж реальність
Я людей забула й відпустила масу,
А з ними - тебе і твою псевдоідеальність.

Ти – денний промінь,я –нічна зоря,
Ти – світ надії,я - чорна безодня
Я – звуки року,а ти – треля солов'я,
Таких ,як я –мільйон,таких як ти – лиш сотня.

Може ти - це просто сон?
Я не знаю в кого запитати
Ти на межі,я перетнула рубікон
Але якщо ти сон,то я лягаю спати.

А як його забути?

Серце моє болить,
Душа тіло покидає..
Бо мене не любить той,
Кого я найбільше кохаю..

Не знаю чому саме він,
Чому саме його полюбила..
Його усмішка мені,
Серце розломила..

Навіщо серце подарила,
Навіщо душу віддала?
Він усе це викинув, і сказав:
"Це для того, щоб ти мене не згадала.."

А як його не згадати?
А як його забути?
Ну як забути той ніжний голос..
І ті теплі руки..

Давай просто лежати й обніматись,
Ловить промінчики сонця весни
Та мріяти у все,що може статись
У все прекрасне,сповнене краси


Давай кричати,ні!Давай сміятись
Радіти щиро,як діти малі
І усміхатись,тільки усміхатись
Співать пісні веселі й забавні


Давай мовчати,разом споглядати
за небом,вкритим маревом ясним
Й за руки міцно так триматись
Дивитись в очі одне одному завжди


Давай шукати істину добра і правди
Бачити за обрієм вогні
Давай не просто бути,існувати
А жити так,як цього хочем ми