Вірші - Любов

Кохання легко брав собі на пробу...

Кохання легко брав собі на пробу,
Мов вишеньку на торті, як оздобу.
Ковтав його, немов гарячу каву
Дегустував з вином та їв, як страву

Любов красиву рахував десертом,
В екстазі смакував її відверто
Та в відблисках камінного вогню
Гортав години, як листи меню

Дотлів вогонь під ранок у каміні,
Засмучені розтали всюди тіні.
Всі почуття мої допив до краю,
А потім шкодував, я точно знаю.

Цей шум

Повсюди шум
Шумлять машини
Шумить гілляка на вершині
Шумить тут близько, і в далі
Шумить все вдень і уночі

Та тільки ти і я сиділи...
Все так тихенько, не спіша
Час зупиняється, й відчутно
Як до небес зривається душа...

І тишина ця неземна
З тобою тихо, так спокійно
Навіть ледь чути серцебиття
Та це все мрія...
Неодмінно вона втіляться в життя...

Не тим вогнем

Де захід той? Коли багряне сонце,
Зануриться у море й зашипить.
І ми, неначе, знову незнайомці,
Сором'язливо ринемо у мить.

Де ті світанки, що зустрінем разом?
Коли набридне бути в самоті.
В шалений час, пізнавши смак екстазу,
Коли потрапимо? Скажи мені!

Де теплі ночі? Що проведені у мандрах,
І дні, до ниточки промочені дощем.
Коли вийдемо в космос, не в скафандрах,
То збожеволівши згорим. Не тим вогнем.

Не тим вогнем, що залишає рани,
Не тим, подарував що Прометей.
Це полум'я подібне до нірвани,
Стріляє влучно, ніби Курт Кобейн.

"Слова "

Не вір слова вони такі страшні,
Не вір словам вони такі мінливі ,
Ти просто тонеш у людській брехні
І впевнений ,що ці слова правдиві.
А все заради вигоди….. Еге ж ,
нічого просто так у світі не буває,
Ти справді довіряєш,але все ж….
Буває так,що просто забуває…
Так,забуває, просто забува,,
А може ти сама придумала усе…
Такі хороші були всі слова,
А залишились спогади і місце… вже пусте
Чомусь так смішно, і водночас страшно
Все трішки важче я зітхаю,
Він залишив це так невчасно
І якось не до мого «я скучаю».
Не вір словам вони такі страшні,
Не вір словам вони такі миттєві…
Ти так потрібен був мені ,
А зараз ці слова вже не суттєві.
На жаль….на жаль усе закінчилось між нами ,
І ти казав ,що варто закінчити,
Тебе не хвилювало де я саме
А я в той час вже не хотіла жити…
Не вір словам вони такі страшні,
Не вір словам вони такі жорстокі,
Ех,люди,люди,але ви дурні
Коли не бачите ці перші кроки.

Слово честі я клянусь
я не бачив ваших вуст
я дивився дуже щиро
на зіниці ваші милі
Ви так легко повертались
В чистім небі буря гралась
О,прекрасна діва див
Найгарніша з поміж всіх.

Я вигадаю...

Я вигадаю все, що не існує,
Зміню миттєво місцем полюси.
Ті хто навколо подих затамує,
Застигне від казкової краси.
Зруйную я зневіру та зневагу,
Осяяння відчуєш у любові
Я знаю точно, звернеш ти увагу
На мої дивні очі волошкові...

Лебедина пісня

Увірвався в життя, як вітер
Зруйнувавши моє буття
Сум минулого миттю витер
Неймовірне створив почуття.

Як кружляло нас та вертіло
Відчуття невагомості в небі
Моє серденько так тремтіло
Я літала з тобою, як лебідь.

Лебедину пісню, одну на двох
Ми співали з тобою, в останнє
Ти повітря моє, видих-вдих
Найдорожче, єдине кохання.

Іронічне

Що будеш пити, мій незваний гість
З вершками каву, чай, або вино...
Вже скільки зим упало за вікно
Що сталося?. Розбуджена цікавість.

З букетом милих квітів. Ненароком.
Як сонечко, яскравих хризантем
Та на душі з незримим тягарем
Протиснувся у хвіртку боком.

Раніше ти влітав, як вільний птах
З такою легкістю заходив в двір
А зараз, ніби гнаний, дикий звір
В очах розгубленість та страх.

Де взяти сили, щоб мене переконати
Не в змозі очі підвести...Не знаєш...
Та щось сказати певно маєш...
Незваний мій, пройшло. Не хочу знати.