Війна
Я хочу бути там де ти тепер
в жаху, що зараз ми звемо війною
я хочу бути там де ти тепер
це пекло розділило нас з тобою
пішов, вночі залишивши листа
- пробач, пізніше дам про себе знати
де ти тепер? Залишилась сама
а ти ж пообіцяв не покидати
проходять дні, минають місяці
ти в списках тих що без вісти пропали
і вітер вже замів твої сліди
не на таке майбутнє ми чекали
зібралась і пропала у ночі
я хочу щоб звела нас знову доля
як пав в бою, могилу хоч знайти
мій любий я в думках завжди з тобою
Автор вірша: Анна Ходіс
Beautifulfairy1
Я зливою попід хмарами
Я зливою попід хмарами
поринаю на дно криниці.
Аби не плакать, я сміюся,
і мені, неначе, й справді весело.
Після смерті у роті холонуть слова
і гинуть в повіках зіниці,
А тіні боронять душу
в останній священній месі.
Забуваються геть на мокрім асфальті
нігті попутника,
Я забуду і лезо,
й принизливу вранішню кривду.
Волосся у снастях,
а плоть то русалоччин мотлох.
Я не тіло, я морок,
суцільна вціліла огида.
vogabonde
Забутий прах
Крихкий поклик могил,
Забуті тіні, забутий прах.
Лише пам'ять чорнил
Дає жити в роках.
Пробачте за помилки,
І що стежина крива.
Теперь ви зірки,
І тямлю ваші слова.
Росоха Андрій
Війна
Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!
Автор вірша: Анна Ходіс
Малюнок синьою ручкою
У мене в шухляді захована купа каблучок.
На жаль, обміняти я їх вже ніколи не зможу.
На згадку про наші довічні дитячі заручини
Залишиться лагідний погляд крізь сльози ворожі.
Памятаю, почула від тебе блаженну промову:
«Mon ami, моя рідна, розлуки то просто дрібниця.»
І все, що пізнала, наразі ховаю в шухляді,
Благаю, ami, отямся, отям і спинися.
Так прикро, я млію від кожного теплого слова.
Ти знаєш, я з лютого наче заклякла мішень.
Вбачаючи день, зруйнуюся в сутінках знову,
І лишень прошу не співай з нею наших пісень.
Ми діти
Ми діти в зіпсованих вінстоном кедах квіткових.
Як кара небесна дорослість стискає плечі.
До біса, не хочу стирчати весь день удома,
Спливати потоками крові і прати до півночі речі.
Не хочу занурити пасма в облуду і кривду,
Не хочу лукавих обіймів, сторонніх рук.
Бажаю лише в зоопарку пестити левів,
Вважати, що тато назавжди мій ліпший друг.
Ти вітаєш усіх, хто не любий, лагідним поглядом.
Ти звикаєш до сивості неба і спирту у подиху ввечері.
Лиш незвично прийняти усі ці дитячі спогади
І дозволити болеві хусткою вкутати плечі.
06.09.22
・。.・゜✭・.・✫・゜・。. •
шкода, що не літаю
шкода, що не можу зрозуміти всіх своїх думок.
шкода, що так і не дізналися,чи кохали ми, чи просто грали ми в любов.
кохання
࣪ ˖ ⋆ ࣪ . ˖ ࣪ ⭑ ˖ ๋࣭ ࣪ ˖ ⋆ ࣪ . ˖ ࣪ ⭑ ˖ ࣪
кохання це - не тільки, залишитися, бути.
кохання це - сила піти, відпустити, адже це не має сенсу, коли любиш лише ти.