Прості слова,і що сказать
Незнаю, я незнаю,
Прості слова казала я тобі
А ти, а ти мвчав не говорив до мене
Хотіла я почуть оці прості слова!
Тепер не хочу я не хочу чуть тебе ні бачить!
Забила я на тебе от і все!
Ти...,ти зрадив мене з іншою!
Навіщо,я петаю це тебе?
Навіщо,плачу я ночами у подушку?
Чекаючи тебе!
А ти...,а ти там з іншою гуляєш.
Даруєш посмішку свою, і пристрасно її кохаєш!
Забувши про мене одну!
Хочеш я знайду у собі сили?
Хочеш я забуду геть усе?
Хочеш я почну нову сторінку
Титульну, яка не знає хто ти й де ти є?
Хочеш я не буду думати про тебе?
Хочеш я забуду магію твоїх очей?
Хочеш я ніколи більше не зупиню
Мить, коли сказав ти «Я люблю тебе»?
Хочеш я ніколи більше не згадаю
Твої губи, поцілунки, ласкаві слова?
Хочеш я залишу у споко’ї
Сни, в яких я бачу тільки небеса?
Я змогла б…Я сильна, хоча вже не твоя…
Тільки нащо сонце, посмішки і таке життя?
Скінчився день, так холодно...так темно....
Лиш зорі м'яко світять, та якось всеодно,
У гордій тишині залишившись з собою
Я довго-довго дивлюся в зачинене вікно....
І справді все було, і як я не замітила?
Я відігнала все, тепер хочу вернуть.
Була любов, було усе, та я це все покинула,
Тепер у серці колять осколки кришталю.
Так як тонка струна моя любов порвалася...
Заклеїти її не зможе вже ніхто.
А з часом все мине, любов почнеться заново,
Затихне сум, повториться все знов...
Але скінчиться день так весело, так тепло...
А зорі все світитимуть і буде всеодно...
У гордій тишині, залишившись з собою,
Ти будеш вже її, а я буду його!!!
Я не можу жити серцем і душею...
я не можу радіти...
але я не хочу розкидуватись долею...
я хочу просто дихати-жити...
В мене невідома депресія...
Кожен день сльози...
В мені непередбачувана агресія...
Вже не лякає страшний сон і грози..
Я нікому не вірю,розчарувалась...
у лабіринті життя загубилась....
Всередині пустота холодна...
кінець....я впала додна....
Забула,що таке щастя і сміх...
вже не страшно відчувати гріх...
Тепер я наче мазохіст...
нічого не боюсь і повільно себе вбиваю..
жодних почуттів не відчуваю...
Не розрізняю сльози і дощ.....
куди втекло моє щастя,не знаю...
Для себе місце у житті шукаю...
....воно загадково зникло...
Почуття провини в мене проникло...
Але вже запізно.....
серце до мене говорить вже грізно...
Я просто пропала невідомо куди....
Я не можу сказати щаслива,
Я не можу сказати люблю,
Я тепер дуже вразлива,
І щоб болі не було молю.
Я втомилась від цього життя
І втомилась від зміни подій.
Я хочу втекти в небуття.
І тихенько сказати: «ти мій..»
Знаю, що ти вже давно не мій,
І бажати тебе, це гріх.
Зрозумій же мене, благаю зумій!
Подаруй хоч одну з утіх!
Я кохаю тебе в живу!
І без тебе, я так страждаю!
Я мрію знайти любов нову!..
І потроху тебе забуваю.
Живу далі, сміюся, радію,
Шукаю ціль у житті…
І щасливою бути волію
В недалекому майбутті.
НЕЗБАГНЕННІСТЬ
Так часто світ сплітає у вінок
Непоєднане – віру та зневіру,
Життя яскраве – існування сіре,
Бездумність і шалений вир думок.
Сліпучий промінь тне небес блакить,
На світло дня лягає темінь ночі
І чорним круком дивиться нам в очі,
Тамуючи за снами ненасить.
Гірський струмок, напившись досхочу,
Зринає враз стосильно й стоголосо
І розриває плоть землі в покоси,
Задобрюючи бога від дощу.
І холод зим роз’ятрює вогонь
Гарячих душ, залюблених у волю,
І біль душі вчимось зціляти болем,
А самоту – теплом своїх долонь.
В безсиллі часто зроджується сила,
Що вісь земну спроможна відхилить,
І все життя у пам’яті злетить
У мить одну, як смерть розправить крила…
Незнані досі задуми Творця,
І неосяжність світу незбагнена.
Тече життя, мов кров по наших венах,
Тече життя без спину, без кінця…
Перетерплю, переболію,
Перемовчу, перехворію.
Забуду все і лиш надію
Залишу в серці тільки мрію.
Не дам себе перебороти,
Невдачі гірко пронесу.
Ні перед ким я не заплачу
Адже уперту маю вдачу.
Я на коліна не впаду,
Я не прохатиму пощади
Я не віддамся в руки зради
І те, що хочу я знайду.