Дурманно ковтати запах,що зводить з розуму.
І раптом зрозуміти, яке це божевілля.
Увійде шаленим теплом,чи диким морозом
Аромат дівочої шкіри.
Лишиться на пподушці зранку,
Просякне кімнату
Аура запаху дівочого аромату.
Вона була тут ще вчора.
Роздягалась, лягала спати
Але й не думала,
Як же зводить з розуму
Її дівочий запах-солодка вата.
Сплетіння мускусу, орхідей
Чи може ніччю стомлених білих лілей.
Її шкіра парує невидимим цвітом.
Я збирав би його,
Щоб тримати в таємній кишені жакету.
Щоб будь-де відчувати тебе.
Як зайду у кав'ярню, чи метрополітен.
Не згубити б,
Не забути б на сидінні в трамваї,
Не лишити його у поспіху вдома.
Цей аромат,мабуть, не втрачають.
Аромат, що зводить з розуму знову.
Як би мене запитали
Які квіти я люблю найбільше
Без вагань, просто сказав би
Її квітку плекав би вічно.
Квітку, що зводить з розуму ароматами,
Запаху дівочої шкіри-солодка вата.
Катерина Опал
Я пам\'ятаю було літо
Цвіли ромашки на лугу
Ти ніс мені в дарунок квіти
Звичайні квіти польові
Були ромашки там і маки
Й волошки синьо-голубі
Та не наважилась іх взяти
Розкидала сміючись по траві
Минуло літо, уже осінь
І за вікном ідуть дощі
А в пам\'яті чомусь і досі
Волошки синьо-голубі.
1995
Тобі я завжди говорила
У наші перші вечори.
Якщо не буду я з тобою,
Не буду жити взагалі.
Я не боюсь йти з цього світу,
Я не боюсь пекельних мук.
Я на землі боюсь лишитись,
Без тебе, без твоїх рук.
Сталось так, що розійшлися,
Мене залишив одну .
Тебе я втратила на завжди,
Собі цього я не прощу.
Нехай роки біжать рікою,
Нічого ти не забувай.
Я прошу тебе мій милий
Про нас про мене пам’ятай.
Ти пам’ятай про ту весну,
Коли уперше ми зустрілись.
І як у двох юних серцях,
Кохання перше зародилось.
Ти пам’ятай мій ніжний погляд,
Ти пам’ятай вогонь в очах.
Нехай мій образ, мій стан.
Живуть завжди в твоїх думках.
Твоє пусте, холодне серце,
Моя любов хай зігріває.
А білий день і темна ніч,
Тобі про мене нагадає.
Сиджу в кімнаті я одна,
Пишу прощальний лист.
Останній лист в моїм житті,
Був адресований тобі.
Якщо ти бачиш ці рядки,
Якщо уважно їх читаєш.
То більш мене ти не шукай ,
Бо все рівно не відшукаєш.
Мене нема вже в цьому світі,
Я вже ніхто я тільки прах.
Я не зможу без тебе жити,
Моя душа на небесах.
У наші перші вечори.
Якщо не буду я з тобою,
Не буду жити взагалі.
Я не боюсь йти з цього світу,
Я не боюсь пекельних мук.
Я на землі боюсь лишитись,
Без тебе, без твоїх рук.
Сталось так, що розійшлися,
Мене залишив одну .
Тебе я втратила на завжди,
Собі цього я не прощу.
Нехай роки біжать рікою,
Нічого ти не забувай.
Я прошу тебе мій милий
Про нас про мене пам’ятай.
Ти пам’ятай про ту весну,
Коли уперше ми зустрілись.
І як у двох юних серцях,
Кохання перше зародилось.
Ти пам’ятай мій ніжний погляд,
Ти пам’ятай вогонь в очах.
Нехай мій образ, мій стан.
Живуть завжди в твоїх думках.
Твоє пусте, холодне серце,
Моя любов хай зігріває.
А білий день і темна ніч,
Тобі про мене нагадає.
Сиджу в кімнаті я одна,
Пишу прощальний лист.
Останній лист в моїм житті,
Був адресований тобі.
Якщо ти бачиш ці рядки,
Якщо уважно їх читаєш.
То більш мене ти не шукай ,
Бо все рівно не відшукаєш.
Мене нема вже в цьому світі,
Я вже ніхто я тільки прах.
Я не зможу без тебе жити,
Моя душа на небесах.
Катруся Кулик
Любов - це серця ніжні відчуття;
Краса жінок, оспівана віками…
Це небо в зорях, пізнє каяття
І квіти з чарівними пелюстками…
А ще любов - це полум’я і жар,
Безсоння і несамовиті муки…
Розбитої душі страшний тягар
І зведені у купол неба руки…
І вечір, що запестив нас удвох;
І безсоромні ласки серед ночі…
Незрозумілий щем сердець обох,
Й твої щасливі з ніжним смутком очі…
Рапсодія гірського джерела,
І ніжні поцілунки на світанку…
Гармонія і ласки, і тепла
Під вальс до споконвіку… до останку.
І ми з тобою - через все життя-
Без сподівань, надії й каяття…
Як я заздрю тому журавлю,
Що летить без печалі й розсудку.
Я тебе безнадійно люблю,
Та словами не виразиш смутку…
Не розкриєш на повну душі,
Не сягнеш в далечінь піднебесну…
Ллються сумно журливі вірші
У замріяну сонячну весну…
Десь лунає сердець камертон
У далекім і ніжнім мінорі…
І щемить на душі саксофон
У бурхливому вічному морі…
Клаптик неба* очима ловлю
У прекрасному смутку мелодій…
Я і досі безумно люблю
Милу пам\\\'ять дитячих рапсодій…
Клаптик неба* - очі кольору небес…
Такий жаданий і солодкий гріх
З тобою бути, бачитись, сміятись…
Пірнати в мелодійний милий сміх,
І з ніжністю до Мрії доторкатись…
Шалена й світла радість на вустах,
Солодкі й безсоромні поцілунки…
І тріщини в роз’єднанних мостах,
І потайки - невчасні подарунки…
Це грішне щастя – бути нам удвох,
(Хоч Доля посміхається грайливо)…
Ми заблукали в пам’яті епох…
Галактикам зійтися неможливо…
Запаморочив розум ніжний гріх…
Від почуттів до тебе задихаюсь…
Пірнаю в кришталевий ніжний сміх,
І в безсоромну у Казку повертаюсь…
Лапатий сніг засипав ненароком
Все навкруги – і станцію, і дім…
Ти по подвір’ю йдеш рипучим кроком,
З рум’янцем на обличчі… на блідім…
Сніжинки тануть на пухнастих віях,
Та ж посмішка блукає на вустах…
Лиш діти… ті, що народились в мріях…
Десь заблукали в неосяжних снах…
Якби ж вернути можна було диво,
Дитинства кольорові милі сни…
І бачити Тебе завжди щасливу…
Й все розпочати з першої весни.
Дивитись кожен день у ніжні очі,
І любуватись на твою Красу…
Тобою милуватися щоночі
І пити ніжну з твоїх вуст росу…
Нажаль, нема повернення в минуле…
Воно – омана юного життя…
Літа у Осінь швидко повернули…
Відгомоніли, мов серцебиття…
І щось до горла тупо підступає
І на душі щемить незносний біль…
І, мов відлуння ніжне долинає
Мелодія нездійснених весіль….
DELETE
Навіщо було злітати,
Щоб в небі скинути крила?
Навіщо мрії ховати
В байдужості кам"яні брили?
Для чого закопувать в землю
Все те, що хотілось збагнути?
І все, що було зорею
Безжально ти хочеш забути?
П--в:
Жми Delete (делейт) - зітри все лишнє.
Delete - теперішнє й колишнє.
Несправжні почуття, фальшиві ноти,
Страхів своїх - Delete тягучі соти.
Не бійся казати, що хочеш.
Випусти серце на волю!
Помічай все те, що бачиш!
Стань нарешті самим собою!
Порви тенета зневіри.
Почни не слухать, а чути.
Повір собі! Ти зумієш -
Жити, а не просто бути!
П--в:
Жми Delete (делейт) - зітри все лишнє.
Delete - теперішнє й колишнє.
Несправжні почуття, фальшиві ноти,
Страхів своїх - Delete тягучі соти.
Лилия Литвинюк