Засмутившись на самоті,
Втоплю в душі своїй образу…
Бо найболючіше в житті-
Це бути поряд… та - не разом.
29.01.2013
Не хочу чути про твоє кохання,
Із твоїх уст це лиш слова пусті.
І не потрібні вже твої зізнання,
Бо очі твої стали вже давно чужі.
Не хочу знати я про твої муки
І про свої тобі не розкажу.
Усі слова – це лиш порожні звуки
І віри в них я знов не допущу.
Не варто зараз згадувать минуле,
Не треба спогадами мучити себе.
Пролинув час і я тебе забула,
Тому прошу забуть і ти мене.
Не варто знову думати про мене,
Всього, що було це не поверне.
І пізно зараз вже просить прощення,
В моєму серці відгуку воно вже не знайде…
Не треба знов мені щодня листи писати,
Не треба цих дзвінків і квітів теж.
Про щирість почуттів не треба знов кричати
І про своє кохання, яке не має меж….
Не треба, не роби цього, не варто.
Просто забуть і заново живи.
Сприймай це все як просто долі жарти
Посмійся, розвернись і просто йди…
галя верхола
Дивилась я в твої прекрасні очі
В них бачила розгублене життя
Чи може ти когось боявся?
Чи може смерть уже прийшла?
Не відпущу тебе від себе
Не відпущу ані на мить
Та хоть і ти підеш від мене
Я буду ждать тебе завжди
Та ти пішов, пройшли роки
І все забулось як завжди
Не знали ми чого чекати
Але забули раз і назавжди
Почала душу пестити іржа,
Крізь сон співати « Пам’яті Каррузо »…
Я не напишу жодного вірша,
Бо іншому вночі віддалась Муза…
І хоч приємне й гарне це життя…
Й твоя душа, як і моя вразлива,-
Йому віддай шалені почуття:
Його Ти любиш – з ним і будь щаслива…
Буяє літо… та не в цьому суть…
Стоять сурові осокори й клени.
Ти ним кохана і жадана будь,
Ласкава будь і люба … лиш - без мене…
Почала душу пестити іржа
Крізь сон співати « Пам’яті Каррузо »…
Пишу тобі останнього вірша,
Моя шляхетна і прекрасна Музо...
***
Можливо дійсно я Тебе придумав,
Створив Твою оманливу красу…
Якщо ж зіткав і справді в своїх думах –
Через життєві бурі й пронесу.
У кожного із наc своя дорога…
За нас в церквах читатимуть Псалтир.
З любов’ю ми молитимемо Бога,
Щоб Він вказав дорогу в монастир.
Де завжди тиха радість і святиня…
Де – вічне все – і навіть тлінний прах…
Ти будеш бездоганна господиня,
А я – забутий немічний монах…
Розбещений любовною жагою
Я буду вічно згадувать Тебе…
Й дивитимусь, в омріяне Тобою,
Прекрасне небо – чисте й голубе…
Келійна тиша… у куточку кружка…
І погляд в небуття – у просфору…
І ранішня заплакана подушка
Не розповість нікому про журбу…..
Липень 2012 р.
***
Щось у серці так болісно коле,
Кличе в даль із недоспаних снів….
Ти-моя обездолена Доле,
Ти–мій, сумом охвачений спів…
Ти-обласканий жайвора виспів,
Мелодійний кришталь солов’я…
Мого серця надірваний приспів….
І відлуння душі:Ти–моя…
Вічна скромність і мила розкутість,
Я такою Тебе ще не знав…
Ти-моя нецілована юність,
Ніжна Фея, яку я пізнав…
Безсоромно дивлюсь я на Тебе:
Бачу юних фантазій красу…
У очах-сіре ранішнє небо,
На вустах-присмак тірамісу…
Я ніколи, ти чуєш–ніколи
І нікому тебе не віддам…
Посміхається соєве поле,
Шле казковий привіт небесам.
Ти і мрія моя, і натхнення,
Незабутньої юності клич;
І суровий порив сьогодення:
Я прийду в твої сни–лиш поклич…
Ти–моя недолюблена Доле,
Мій,-любов’ю охвачений спів…
Ти моєю не станеш ніколи –
Віддзеркалля далеких світів…
Серпень 2012 р.
Стою на варті,
В образі нічнім.
При світлі й тіні,
З горем цим своїм.
Я на одинці,
З долею своєю.
Я на одинці,
з волею твоєю.
Чому й за що,
Любов терпіти маю.
Кому й чого,
Віддати її маю.
Яке безглуздя:
Кров-любов.
Яке безглуздя:
кров-любов...
Роман Деркач
Останній сплеск Великої Любові…
В житті немало дум… переживань
До почуттів ми не завжди готові…
То був останній сплеск моїх бажань ,
Останній подих справжньої Любові…
Останній приспів люблячих сердець,
Остання сага і остання сповідь…
Вінок, сплетений небом у вінець…
У тиху Пісню вічної Любові…
Покрилось місто* хмарами сторіч,
Що малювали в небі візерунки.
У бархаті втонула темна ніч,
П’янка, неначе твої поцілунки…
Те небо, що тобі подарував,
Схилилося над мовчазними нами…
І я тебе так ніжно цілував…
І в данину нас звали вічні храми…
А потім нас запестила любов…
Зацілувала так .. ніби в останнє….
Оманливо замріялась і .... знов
Переросла у пристрастне бажання....
- - - - - - - - - - - - - - - - - -
Я відстраждав… відплакав .. відлетів…
Відкаявся … відмріяв – тиха сповідь…
Це був останній подих почуттів
Останній сплеск Великої Любові..
Місто* - мається на увазі м. Кам’янець-Подільський