Із серії «Спів Карпатських гір»
Я ДО ТЕБЕ ІДУ
Обережною стала.
Приховала довіру під серцем.
Оминувши незгоди,
Знов крокую назустріч весні.
Ти на мене чатуєш,
В тім краю, де дзвінкі, бистрі води,
Де долина нарцисів,
Зачекалась на наші сліди.
Я до тебе іду,
В мережаній прозорій сорочці,
По зеленій траві,
Повз безмежну красу полонин.
Щоб вершини Карпат,
Зазирнули нам з неба у очі,
І легенду щасливу,
Сповістив на зорі Синевир.
2017
Пройду, селом мальовничим ,
Воно-неначе диво!
Іду,і бачу як калинонька
Вітає поглядом здаля,
Рідне село, як тут красиво!
Синє небо,зеленая трава.
Поля,берізки та рівнини
Над річною зігнулася верба ,
Під сонцем золотії ниви.
І чутні співи соловя.
Сонячний ранок зимовий чудовий
Сонце так сяе,снiг так блищить
Поблизу бiля хати спiвае синичка
Десь недалеко струмочок бринить
Iз даху капае вода
I сонце бiльше пригрiвае
Денна вже довшае пора
Весна в сво? права вступае
Скоро квiти уже зацвiтуть
Яскравi й прекраснi,як диво
Дерева вберуться у шати духмянi
Й цвiстимуть чудово й красиво
Розквiтне все:i квiти,й травм
Пташки розiллють сво? трелi в лiсах i садах
Богдана Биба
Йде зима,мов королева
Черевички з кришталю
Сукня в неї сніжно біла
Як я зимоньку люблю!
Йде в засніженім уборі
І чарівні бачить зорі
То,напевно сніг летить
І кружляє і всистить.
Зима коси розпустила
Вона землю снігом вкрила
Надійшла весна прекрасна
Все навколо розцвіта
В небі сонечко сміється
І весняна пісня ллється
Ось берізка розпустилась
Білі дивляться дзвіночки
Душа радіє веселиться...
Краплини чистої роси.
Такі чудові й світлі дні,
Стрімкий політ, високі мрії.
І струни пісні чарівні.
Вона цвіте, у світ несеться
Бо в ній усе життя твоє.
Як велика самотня сніжинка
Небом летіла хмаринка
Тихо десь плаче мала ще дитинка
Засохла у неї на щоці сльозинка
Проростає рано малинка
Цього краю дивна новинка
З неї стікає краплинка
Це дитинства остання картинка
Залишилась тільки годинка
Зникла остання хвилинка
Звичайно сумує людинка
Піднялась повітрям світлинка
На ній симпатична дівчинка
Шкода що тепер сиротинка
Чекає її сумненька вістинка
Зліг наш сміливий хлопака
В полі лежить бравий вояка
Як тая бездомна собака
Збоку лежала палочка
В кишені особова карточка
А ще поштова марочка
Яка чудова парочка
Дурно димує кубинка
Легко літає пташинка
Далі дивує малинка
Повз пробігає дитинка
Небом летіла хмаринка
Як велика самотня сніжинка
Вже памороззю вбралися покоси,
Згасає погляд втомлених очей…
За обрій завернула жовта Осінь,
Позолотивши дах оранжерей…
Вже відцвіли і айстри, і віоли;
Їх золотом закидав листопад…
Вдивляюсь у осінні суходоли,
Роздумую при сутінках лампад…
Вдивляючись у те, чого не сталось,
Шукаю те, що віднайти не зміг…
Пригадуючи те, що обірвалось,
Засмучуюсь про тих, що не зберіг…
Вже сивиною вбралися покоси,
Погаснув неповторний блиск очей…
За обрій завернула жовта Осінь,
Покривши сріблом дах оранжерей…
Цей світ і це життя без тебе
Пусті, як вірші безголосі…
Як сивочоле вічне небо;
Як сиротлива жовта осінь…
Як перший сніг на твої коси,
Як ті роки, що запізнились…
Як ранішні холодні роси,
Котрі у лід перетворились…
Як ті віконні візерунки,
Що дивляться повз ніч на мене…
Як твої ніжні поцілунки,
Як серце: чуйне й незбагненне…
Як я, що дивлюся на небо…
Й думками мчу у срібну просинь.
І кожен день молюсь за Тебе–
У сиротливу жовту Осінь…