Вірші - Сумні вірші

Мамо...

Я пам'ятаю твої ніжні руки, мамо,
І як тобі моментами було погано,
Ти в муках мене народила,
Наказувала, плакала, тужила...
Яка ти була молода і щира,
І як ти одяг для мене, шила,
Як ти хворіла, тебе обіжали,
Ненавиділи, мабуть проклинали(...
Багато так, злих ворогів,
Волосок твій перший посивів,
Бережи себе і я тебе благаю,
Заспокойся, сядь і вип'єм чаю...
Пам'ятаю депресії і твою хворобу,
Як нехотіла жити і хронічну втому,
Як з батьком ви сварились, билися,
А потім, як діти, дуріли, мирилися...
Прости за все, наша матуся,
Господинька, кароока красуня,
Здоров'ячка тобі, талантів і наснаги,
Бажаю тобі радуги, щоб дати ради...
Ти так себе пошарпала,
Знецінила, потарбала,
Неживеш, а лиш виживаєш,
Хочеш вмерти, жить небажаєш...
Як часто тебе я уявляла,
Як би щаслива, здорова, танцювала,
Була одягнена, як леді і накрашена,
Найкраща, наймудріша, успішна...
Словами більш неможу описати,
Як важко жити, це все наблюдати,
Зболілі твої очі від життя,
Бажаю тобі радості, буття...
Букет тобі великий, подарую,
Обніму, погладжу, поцілую,
Як за тобою я здоровою, сумую,
Бувай, всього найкращого, бажаю...

А коли я помру, ти заплачеш?

Це може бути холодна осінь
І може мене вже не побачиш
І це може бути назовсім
Бо я помру, - а ти заплачеш?

Цей ранок для тебе буде прекрасним
І ніби хтось ніжно тебе поцілує
І все ніби добре, ну ні, звісно
Бо той хто помирає, вже не ревнує.

А може це буде понеділок
Ніколи їх не любила
Ти будеш, як завжди без діла
Лежати, ніби нема сили.

Обставини, вже зовсім інші
Немає вирішеної задачі
Нічого немає, абсолютна тиша
Ну, а я померла - ти заплачеш?

Зупинишся на радостях в дітях
Не будеш стояти біля плити
Дивитимешся в телевізор
І ніби радіти від суєти.

Всі амбіції чи врятували, не побачиш
Не зрозумієш куди поділась
Та ні, думаю ти не заплачеш
Подумаєш, поїхала не попрощавшись.

Чи заплачиш ти? Вийдеш з будинку
Що коїться в серці? Незнаєш
Куди йти? Де їхати? Нема спочинку
Та нібито, ти все згадаєш.

Ти ридма підеш до вокзалу
Закуриш собі сигарету
Подумаєш, нічого не сказали
Задумаєшся, куда все подіти?

Можливо захочеш набрати
А там, недоступна, розбилась
Незнаючи що сказати
Лиш думка "що сталось?"

А як скажуть "а ким були?"
Ти змовчиш, нічого не скажеш
А може ти просто забудеш
Підеш?.. Ну звичайно, заплачеш.

А за це, майже не пам'ятаючи
Я тебе ненавиджу, ненавиджу
Вже немає ніякого значення
Бо біля тебе більше не посиджу.

Не відпускаєш мене, не відпускаєш
Померти мені не даєш
Постарайся забути, ти ж не кохаєш
Лиш спокійно очима читаєш.

Це буде холодна осінь
Такої теплої осені вже не буде
Не буде більше відносин
І все це прийдеться забути.

Так, як помру ти заплачеш
Зрозумієш, як це розлучатись
Тільки дорослий, глупий мій хлопче
Обіцяй, і тоді не здаватись.


Юлія Мартин

Я пам'ятаю як усе було...
Як ми гуляли і сміялись,
Як вперше ми з тобою цілувались,
А потім пам'ятаю дощ, і ти сказав - " виходь за мене заміж"
Я здивувалась, і одразу засміялась,
А ти почервонівши враз упав.
А далі... далі, я погано пам'ятаю,
Але, здається, вже приїхала швидка,
І я не розуміючи, що сталось, я просто плакала поки не втратила свідомість.
Прокинувшись в лікарні, одразу я у лікаря спитала - "Де він?"
І він миттєво зрозумів про, що йде мова,
Відвівши очі він сказав - Пробачте ми його не врятували.

Так буде

Я ж знала що так буде,
Чому ж плачу я?
Думки мої зацвіли,
А серце бачить:
Мороз в твоїх очах
Колов пекуче,
Я ж знала що так буде,
Проте мені було гнітюче...
Я впевнена була,
Що вже не буду,
Когось любити як тебе -
Так сильно, палко і болюче.

Не минає біль

Я ж знала, що так буде,
Чого ж плачу я?
Думки мої зацвіли,
А серце бачить:
Мороз в твої очах
Колов пекуче,
Я ж знала, що так буде,
Проте мені було гнітюче...
Я впевнена була,
Що вже не буду,
Когось кохати, як тебе -
Так сильно, палко і болюче...

Постріл в горі

В чому радість, ця невічна?
Милість, горда, непроста..
В чому край гори, цинічний?
Що так грає, як струна.
В чому ця краса, безмежна..?
Співи красні слов'я,
В чому ж людська безкорисливість?,
В чому ж доброта?!
Я незнаю, що за страх,
Покорив все людство, бідне,
Що загралось в небесах,
Що так малоймовірно,
Вірить в все незбутнє,
Так, вірить в сім чудес всесвітніх,
Й забуває промінь втрат,
Просто так,невмірно.
Забуває про батьків, що у світі цьому,
Забуває про безмежний біль і втому,
Забуває що живе, що не гра це в полі,
Смерть прийде,прийде, від пострілу в горі,
І згадає милу він, милу він згадає,
Простір красить темні ночі,
Слово вже не грає.. (Юліана Рижак)

***

Знаєш, на світі жити без кохання важко,
Коли ти вперто обертаєшся назад,
Й ненавидиш ти кожен день і кожну пташку,
Й гірким здається білий шоколад.

Без тебе,моє життя не мало сенсу,
Й не мала того запалу в очах.
І не знаходила ні в чому інтересу,
Я путалась у датах і важливих днях.

Ти показав мені що означає відчувати,
Коли ти завдавав великий біль,
Ти показав мені як сильно можу я кохати,
І звідки може взятися та дика заметіль.

Ми познайомились з тобою вже давно,
Я думала, ми спілкуватись будемо не довго,
Та якось закрутилося все і занесло,
І зрозуміла що я хочу лиш одного.

І ти перевернув мій світ, моє життя,
Я думала людей таких нема на світі.
Ти за одну секунду пришвидшував моє серцебиття,
Не хочу позбуватися солодкої цієї миті.

Останнім часом, всі думки лише про тебе,
Про те, як відчувати покрив твоїх ніжних і коханих губ.
І замість шепоту твого я чую ніжний щебет,
І розумію, що я чистий однолюб.

Та я не знаю що ти відчуваєш,
Чого тобі хотілося б почути у моїх віршах,
Розмов таких ти просто уникаєш,
Боюся, що ти гратимеш на мОїх почуттях.

Ти говорив мені, що ти зі мною щирий,
Я хочу вірити у це до самого кінця.
І ти показуєш мені що дуже-дуже милий,
Та я боюся, що дойде кінця історія оця.

І я боюсь, а раптом це простий звичайний сон,
Й насправді цього всього геть немає,
Й життя моє-це звичайнісінький дур-дом,
І кожен щось другОму обіцяє.

А скільки варте слово в наші дні?
За нього навіть не дадусь і гривні
Й залишимось самі ми на кінці,
Які ж усетаки всі люди дивні.

***

Ну, не мовчи, скажи хоч слово,
Твій голос як наркотик у моїй крові,
Без нього забуваю дихати раптово,
І задихаюсь в цілковитій самоті.

Ну, і досі ти мовчиш,
Хоч ні, не говори нічого.
Без тебе жити так мене навчиш,
Ти пІдеш, та не залишиться в мені живого.

Твої слова - як сильні сигарети,
Наповнюють з середени, й навіюють дурні думки.
Розповідав ти всі свої страшні секрати,
І ми на них повісили, разОм, важкі замки.

Скажи мені, бувай,
А ні, то залишись зі мною,
Прижмусь до тебе, скАжу, "зачекай".
Та ти розвернешся широкою спиною.

Я буду бачити твій силует,
Що швидко віддаляється від мене,
Та я запам'ятала твій портрет,
І інколи так хочеться назад, до тебе.

Ти більше не прийдеш,
І більше ти не скажеш навіть слова.
В моє життя ти просто не ввійдеш,
Я не переживу, ось-цього всього знову.