Я тебе кохаю
Я тебе кохаю, та важко це сказать,
Моя душа немов страждає, цього не можна показать.
Я наче хочу бути поряд, побачити посмішку твою хоч раз,
Та як загадаю, що це не можливо, вся радість згасає в той же час.
Повір, моя любов чиста, без брехні та обману,
Так це нікому не потрібно, та я залічую цим якісь рани.
Лаура Василько
Моя душа..
Моя душа, знову блукає,
Куди дітися, вона не знає.
Моя душа довго страждає,
І що точно відчуваю, вона не знає.
Моя душа повна мрій та кохання,
Прошу, не посилай мене у вигнання.
Я тільки хотіла тобі довіряти,
Душу свою, тобі подарувати!
Тебе забуду швидко, обіцяю,
Та коли це станеться, я не знаю...
Шепіт..
Я шепочу тихо в темноті:
"Ти явися мені уві сні,
Ти подивися мені ув вічі,
Ти поцілуй уста мої ніжні,
Ти обійми наче в останній раз,
І скажи, що кохаєш як в перший раз"
Я все марю тобою досі,
Хоч і розумію, що ми не взмозі,
Час повернути не взмозі,
Кохати один одного досі.
Я тихо закрию очі,
І знову в темноті зашепочу...
Тіло шукало від смерті спасіння
Тікають стрімголов полохливі світанки
Ми живемо в іншому вимірі
Мелькають у вікні нічні полустанки
Люди навкруги вимерли
Затишшя страшне наче прірва з каміння
Літають вгодовані ворони
Тіло шукало від смерті спасіння
Та вбили його коршуни
Не коршуни навіть а безликі гієни
Спробувавши на смак крові
Впускають у тіло пальці гангрени
Отримують насолоду від болю
Плаче ледь чутно живе ще дитятко
На тілі розхристаної матері
Шукає тепла її янголятко
Стікає кров по скатерті
Ще мить і застигнуть очі на небі
Хоч рано ще зовсім вмирати
Сміється орк піддавшись потребі
Лягає поряд він спати
Немає нічого в душі він святого
Хоч має людське обличчя
Життя не варте для нього нічого
Валяються тіла вздовж узбіччя
Все це було тоді ще до вчора
Наче все як було, як велося
Промінь сонця в теренах весни
Вітер ніжно куйовдить волосся
Запах лісу в нотатках сосни
Погляд спіхом взлітає угору
В пошуках полохливих пташок
Все це було тоді, ще до вчора
У розливах бурхливих річок
А сьогодні в розірваній кризі
Мов кричить на все людство душа
Плаче мати на зібранім хмизі
І в молитві дитя воскреша
Ще до вчора на крилах світанку
Сяяв місяць в небесній висі
А сьогодні із самого ранку
Кров стікає на юнім лиці
Поряд смертю плюються гармати
Проклинаючи все що живе
Ріжуть ремнем своїм автомати
Мов нічого, колись заживе
І біжать полохливі прохожі
Наче вщент омертвілих містах
Зовні були колись ви не схожі
А тепер навіваєте страх
Харків, Київ, стоїть Маріуполь
У завалах величних руїн
Вітер сіє посічений попіл
Своїм присмаком обвуглених тіл
Смерть несе наче промінь надії
Зазомбований вкотре русак
І лягає як від пандемії
Відчуваючи смерть цю на смак
В молитві прибігаєм
В молитві прибігаєм – Отче наш!
До тебе, молимось, благаєм:
Спаси, помилуй, збережи нас –
Ми твої діти, іншого не знаєм
Благаєм Боже – миру нам подай,
Прости гріхи, якими Тебе ображали,
Молитву нашу просимо почуй,
Охорони народ наш і державу.
Дай сили вистояти в боротьбі,
Скріпи серця у вірі і бажанні
Служити Боже наш лише Тобі
І славити ім’я Твоє як мир настане.
Ruslan B
Світанком
Змерзлі небеса,
У рукав ховають рани,
Весь мій біль і весь мій страх,
Що миналось, я між вами,
Давніх мрій кіно,
Чорно-біло пробігає,
П'янить мов вино,
І про тебе нагадає.
Я не знав, що можна так,
Без кохання полюбити,
Я приручений твій птах,
Хоч безкрилий, хоч беликий,
Я не знав про смерть душі,
Всіх незроджених світанків,
Лиш зашаюсь між рядків,
Твоїм спогадом, Світанко.
Стихлі у полях,
Вже вітри мене чекають,
Там в моїх краях,
Доля крила розправляє,
Я піду в світи туди,
Де ніхто мене не знає,
Може ти у снах своїх,
Ще знайдеш мене, впізнаєш.
Я не знав, що можна так,
Без кохання полюбити,
Я приручений твій птах,
Хоч безкрилий, хоч беликий,
Я не знав про смерть душі,
Всіх незроджених світанків
Лиш залишусь між своїх,
Відголоском з полустанку.
Avea Dea
І досить, але є ще справа...
І досить,
Але є ще справа...
Ніхто так не напише,
Як подать бажаю я.
І ні...
Це не заради слави.
Та просто доля ця моя.
Писать,
Все творячи держави
І втрачену таїть в собі.
Та просто доля для професії
Себе вже повністю віддать.
І підкоритися сукцесії,
Та рід робіть не помінять.
Лиманська Світлана