Вбиває ця невизначеність.......це напевно вже не Кохання,а скоріше відчуття власності...чому ж тоді так важко від цього здихатись??? Невже воно ввійшло в звичку? Чому я так боюся щось змінити? Чому мене так лякає ця так звана "крапка в наших стосунках"? Адже зазвичай я ставила її незадумуючись..так,це не тиждень і не місяць а рік і два місяці...невже ця людина так сильно вкорінилася в моє життя та свідомість,що я безсильна?????Невже він саме той,кого називають першим Коханням? Здається я боюсь що після мого рішення все що в мене залишиться це спогади,біль,ностальгія і каблучка з гравіруванням...яка буде мені кожної секунди нагадувати про нього...бо вона ніби приросла до моєї руки...а його образ до серця...Все так змінилося..змінилися ми..а ще більше я.Не знаю що робити...ця тупа біль всередині не дає спокою.Хочеться чиєїсь підтримки та поради і одночасно самотності...густої,тихої самотності,яка затягує мов болото...і кидає в темряву забуття.Зараз мене підтримує тільки похмуре небо шумом морозного дощу...
Я не могу дышать…
Я думаю только о нем…
Я еще не испытывала таких чувств……
Ето что то такое, невероятное, прекрасное……
Но в тоже время ужасное……
Я понимаю что между нами ничего и быть не может……
А может,
вдруг, что то и получится………
Я ничего не могу с собой поделать……
Хочу к нему……
Хочу его……
Вже скоро станеться те, чого я чекала вже рік.
Буквально через пару днів я побачусь зі своїм першим коханням. Я його не бачила цілий рік. Мені дуже цікаво, що я буду відчувати, яка буде реакція в моїй голові. І, звичайно, дуже цікаво як він поставиться до мене, про що буде говорити, як буде поводитись, чи скаже мені про те, що я змінилась, що я стала краща. Хотілось би, але сумніваюсь. Мені лише лишається надіятись, що він до мене ставиться як до свого друга (він дуже шанує і цінить дружбу). Він колись казав, що довіряє мені, але що б не говорилось це лише слова. Відстань робить людей байдужими і духовно далекими один від одного.
Я боюсь, тремчу кожного дня. Перекреслюю день за днем і розумію, що це як щось дуже бажане, але до німоти страшне. Хоча, як би там не було, я готуюсь вже давно. І зараз це дуже замітно. Вибираю одяг, зачіску, планую куди йти, як себе вести, стараюсь дочитати побільше книг, щоб було про що говорити. Таке враження, що я буду мати зустріч з світовою зіркою і в мене лише один шанс сподобатись. Це дивне відчуття і, якщо чесно, зі сторони воно би мені, особисто, здалось безглуздим і дурним. Але як є. Я не можу себе поводити адекватно і хоча би трошки логічно.
Знаю, що як би я не виглядала, я для нього все одно лишусь дівчинкою з минулого, але хотілось би, щоб цей образ запамятався яскраво і радісно. Щоб це був образ щастя.
Надіюсь, Вірю, Чекаю...чуда=)
Кожна людина чогось боїться. І я в тому числі. Я дуже боюсь змін, які грядуть в моєму житті. Я не готова до самостійного життя, без опори рідних і близьких. Але рулетка вже запущена, ставки зроблені і я не в силах щось змінити. Не в цій ситуації. Я стараюсь змиритись з цим, але важко, дуже важко знати, що все робиться з тобою, але від тебе нічого не залежить.
Та віра не полишає мене. Я знаю, що зі мною має статись щось дуже хороше і я цього чекаю. Головне, щоб ніхто не рорушив моїх рожевих надій і сподівань. Боюсь, щоб ніхто не втрутився в мій особистий світ. Є страх, він переповнює мою душу, але я борюсь і вважаю, що це найважливіше.
Можливо, якби були близькі люди, мені легше було. Але з іншою сторони, я починаю сама справлятись зі своїм болем і страхом. Самотність - це, як клеймо. Воно, начебто, переслідує. І навіть, якщо є можливість побувати на людях, відчуваєш себе чужою. Та в цьому є дуже великий плюс: не привикаєш, не стараєшся зберегти щось. Це свого роду свобода. Свобода від пліток, від критики, від егоїзму людей. Але з часом, я починаю відчувати свій егоїзм і чую сарказм та цинізм в голосі. Можливо, це приходить з віком, а може це сталось від того, що я побачила ненадійність людей і їх продажність. Тут є багато варіантів, але якщо чесно, я привикла до свого положення і мені воно подобається.
Головне тепер справитись зі своїм страхом втрати останньої опори рідної і близької людини. Я повинна з цим змиритись і найти позитивні сторони і для себе. Я повинна і я це зроблю. Головне вірити в себе і знати, що хоча би хтось вірить в тебе, можливл навіть сильніше, ніж сам.
Як би не було важко, завжди є якісь промінчики радості.
Просто в нас час, люди почали не замічати цього. І у вирі своїх негод та
проблем не отримують задоволення від приємних подарунків долі, вважаючи це в
порядку речей.
Мої справи зараз взагалі ідуть не дуже. Меланхолічний
настрій стає нормою. В такий час я задумуюсь над чим, що є хорошого навколо
мене і часто не хочу замічати плюси, перебираючи величезний список мінусів. Але
окрім того, я все таки продовжую мріяти про щось і ставити цілі, яких я хочу
добитись.
Однією з моїх доволі давніх мрій це покататись на мотоциклі.
Мене завжди приваблювала швидкість, адреналін, небезпека і таке інше. Бажання
вирватись за рамки буденності. Покататись на мотоциклі для мене було не просто
круто, а щось надзвичайне, романтичне і бурхливе. Звичайно я на цьому ніколи не
зациклювалась, але, коли бачила байкарів або простих хлопців з мотоциклами,
зразу згадувалось і ставала думка в голові : «ось би і мене покатали. Як це
чудово. Зразу відчувається свобода».
І ось недавно, я почала знову спілкуватись зі старим
знайомим. Ми буквально пару разів бачились і інколи переписувались. Але зараз
почали більш душевно спілкуватись і він, між іншим, сказав, що в нього є
мотоцикл і він би мене залюбки покатав. Це було дуже несподівано і приємно.
Сказати, що я була вражена, це нічого не сказати.
Через деякий час ми, на кінець то, вирішили зустрітись (він
довго не міг через роботу). Я побачила цей мотоцикл. Це не був спортивний або
новесенький мотоцикл. Це був самий простий, доволі таки не новий, самозібраний
мотоцикл, в якому треба було ще дещо доробляти. Але знаєте, я взагалі не була
розчарована. Я , в принципі, щось таке і представляла. І якщо здійснюється, хоч
маленька, але все таки мрія, не важливо яким способом або предметом. Головне
наявність дії, чого мені було і достатньо. Ми покатались на невеликій ділянці.
Швидкість, шум вихлопної труби, краєвиди, які швидко мінялись. Що тут сказати?
Романтика.
Знайомий , звичайно, обіцяв
покатати поза містом на трасі, при величезній швидкості. Але це все в
планах, які, я впевнена, швидко здійсняться.
Знаєте, я сама розумію, що історія не є дуже романтична, як
це мало би бути. Але все таки бажання було виконано. Звичайно, не настільки
ідеально як я хотіла, але для початку дуже непогано. Я все одно рада, що не
сиджу на місці, що якісь мої цілі і бажання досягаються і здійснюються. Це
приємно. Коли стаються такі маленькі несподіванки, не вільно починаю ставити
більші цілі, роздумувати над масштабнішими мріями. Починаю вірити, що все в мене
буде. І при тому замічаю за собою хороший настрій. Не хочеться нікого ображати,
не тримаю ні на кого зла, про заздрість і ревнощі взагалі розмови не може бути.
В мене таке враження, що я навпаки маю ще всім допомагати, дарувати усмішку і
пояснювати, що немає причин мені завидувати.
Я хочу, щоб усі вміли находити щось хороше в кожному
прожитому дні. Якщо доходить день до кінця і ви розумієте, що нічого вам не
принесло радості, підіть купіть собі морозива або якусь дрібничку, яка би вас
могла потішити. Все таки закінчити день на хорошій ноті – це признак
неперевершуваного, щасливого і приємного нового дня.
Цініть час і він буде цінити вас =)
В моєму
житті зараз новий етап. І це страшно. Люди завжди бажають змін, але коли вони
приходять, їм стає страшно. Не обов’язково, що зміни були поганими, але вони
завжди несподівані і люди бояться тому, що нове – це завжди невідоме, а старе –
це провірене, на чому вже давно стоїш. І тому часто люди вибирають старе, хоча
зміни можуть давати набагато більшого і кращого. Та страх часто сильніший від
бажань
Але в моєму
житті зміни прийшли не від мого бажання, а під дією бажань інших людей. Скажімо
точніше: під дією бажань дорогих і найближчих.
Можливо, десь глибоко в душі, я знала що так має статись, але до
останнього не вірила. Напевно, я також відношусь до тих невпевнених людей, які
стримаються за старе останніми силами. Але, якщо чесно, я завжди хочу руху і
змін. Напевно моя проблема в тому, що я занадто ідеалізую зміни, забуваючи
проаналізувати негативні наслідки будь-яких змін. І тут прийшли зміни і застали
мене дуже несподівано…
Я бачила в
них великий негатив. Зараз звичайно змінилось ставлення, але все одно в мені
живе нелюбов до того всього, що твориться зараз в мене в житті, а особливо в
душі. І на цей момент я забула саме головне, що творить життя любої людини :
мрії збуваються…
На тлі
всього негативного, я продовжую жити в своєму світі і роблю те, що хочу. Мені
давно мріялось танцювати. Вміти контролювати своє тіло, плавні рухи,
граціозність, постава…мене за заворожувало і дуже подобалось. Я приголомшена
від танців, від того як треба довго і важко працювати, щоб показати свою
легкість і витонченість. І на кінець то я записалась. Це сталось доволі
несподівано навіть для мене. Я просто найшло стиль, в якому захотіла себе
попробувати, купила костюм для занять і записалась. Тепер я танцюю. Це здається
в порядку речей. Нормою. Але буквально пару місяців тому я просто про це
думала, навіть не ставила чіткої цілі. Просто мріялось: «як це гарно, коли
дівчина красиво і граціозно рухається. Вона може заволодіти любим, якщо вміє
володіти своїм тілом». Так, мрії збуваються.
Минулого
літа,я відпочивала на морі. Це просто
шикарно: тепло, сонце, чудова компанія, пісок море… але це не настільки вже і
весело, якщо ти не вмієш плавати. Тоді багато розваг розбиваються об камінь
невмінь. Це сталося зі мною. Я весело провела час і мені було цікаво, але не
вміння плавати зупиняло мене перед ще більшими і цікавішими розвагами. Звичайно
я вчилась плавати і в мене непогано виходило, але це сталося вже наприкінці
поїздки, тому не мало великої ваги. Коли я приїхала, я вирішила, що дуже сильно
хочу навчитись плавати. Хоча би ради того, щоб на наступний рік відзначитись
великими вміннями і можливістю радіти так само як і інші. Що ж час йшов.
Настала осінь. Нічого не мінялось. Але на початку зими, мама нагадала про
басейн і я, з небаченою раніше завзятістю, вирішила ходити на плавання. За два
місяці я не навчилась першокласно плавати, але триматись на воді, не панікувати
і пропливати невеликі дистанції я могла. Зараз почалось наступне літо і я вже
встигла побувати на озері. Ці вміння багато що мені дозволяють. Адже, один мій
друг не вміє плавати, тому в озері він просто стоїть і потихеньку замерзає.
Звичайно він не може насолодитись справжніми насолодами життя при вмінні
плавати. І якби не басейн, я би також не могла радіти. Що ж, мрії збуваються…
Зараз літо,
школи нема. Я не сильно занята навчанням і дуже часто просто вишукую собі
заняття. Одним з таких занять стала кулінарія. Я ніколи не любила готувати.
Завжди цим займалась або мама, або сестра. Але моя мама ніколи не любила
випікати. А я дуже люблю поїсти смачненький кусок тортика або печиво. Тому
вирішила сама пробувати готувати. Звичайно початок не є ідеальним, але я готую.
Я пробую, я шукаю рецепти, готую, роблю висновки. Мені це дійсно подобається. Я
би готувала кожного дня щось нове і
цікаве. Але мені треба пробувати те, що я приготую, та і сама не можу
стриматись якщо воно стоїть перед моїм носом. А так, як я зараз на дієті, то
стараюсь готувати не дуже часто, щоб не розтовстіти. І знаєте, що саме дивне? Я
ніколи не тягнулась до кулінарії, але після останнього хлопця, з яким я дуже
трагічно розійшлась, я зробила висновок: справжня жінка повинна вміти
зацікавити чоловіка. І не лише розмовами, а й вміннями. Сюди входить і вміння
дивитись за собою і вміння прибирати, готувати… тоді я і подумала, що це дуже
добре найти час, щоб експериментувати на кухні з їдою. А тут і літо прийшло і в
дома часто лишаюсь одна. Що ж робити? Потрібно пробувати себе в різних галузях
господарства. Мрії збуваються…
Мені давно
подобається одна країна. Це Німеччина. Якщо чесно, німецьку мову я не люблю і
мені вона важко дається. Але мені подобається менталітет німців. Мені цікаві
їхні традиції і культура. Вони мене цікавлять. Я би хотіла, щоб українці мали
деякі якості німців, такі як пунктуальність, економність, щира любов до Батьківщини,
вміння гордитись привілеями країни. Я і часто задумуюсь над тим, що дуже хочу
побувати в Німеччині. Мало того, я би хотіла попробувати жити там. Але це поки
що все в планах. Я люблю спілкуватись з іноземцями. Це цікаво мати знайомого на
далеких землях. Мало, що може статись і куди може занести. А десь все ж таки
малознайомий, але знайомий. Це все ж таки приємно. Саме в цей час в моєму місті
проводили Євро-2012. Багато іноземців було і було багато можливостей з кимось
познайомитись. І ось, я їду в поїзді до
дому і в сусідньому купе, їдуть німці. Я звичайно дуже соромилась підійти до
них і заговорити, враховуючи низький рівень знань той самої англійської мови.
Але все ж таки я зрозуміла, що це єдиний шанс і треба хапатись за дане долею.
Так я з ними познайомилась і стараюсь підтримувати зв'язок через скапй.
Звичайно, це не є тісні стосунки, але я тепер знаю, що я можу з ламаною
англійською спілкуватись з німцями. І взагалі можу знайомитись з людьми. Не
така вже я і закомплексована, як думалось. Мрії збуваються…
Я давно
замічала, що через друзів, в мене немає часу, щоб вчитись. Тобто
самореалізовуватись. Читати, вчити щось, розвивати свої здібності, займатись
собою, своїм тілом. Але я не могла відмовитись від них і «піти в себе». Тому я
продовжувала гуляти, розважатись, вирішувати чужі проблеми і лише трішки
виділяла часу для себе. Рік тому сталось так, що компанії розпались, хороші
знайомі пропали з виду, а друзі просто пішли своїми шляхами. Якщо чесно, я не
знаю як це сталось. Я навіть не замітила всю глобальність проблеми. Я відчула
себе самотньо. Я не розуміла де вони всі пропали, адже їх було багато. Але
потім зрозуміла, що деяких я і вертати би не хотіла. А потім я замітила ще одне
: весь час мій. Я нікому нічого не повинна. З одної сторони це стало для мене
карою. Не мати кому подзвонити і піти погуляти, з ким поговорити, з ким
поплакати. Але я зрозуміла : якщо нема людей, то немає і проблем. Нема про, що
розказувати, пліткувати, нема через кого плакати. Все лишається в колі сімї:
які би проблеми не виникали, там і вирішуються. Про сімейні ситуації я би і не
розказувала ні кому. В мене є час займатись спортом, плаванням, танцями. Я можу
гуляти, а можу і сидіти вдома в читати. Звичайно, інколи хочеться розважитись,
нагулятися, зробити таке, щоб потім не раз згадувалось. але я хотіла свій час
присвячувати лише собі, я так і роблю. Я вчуся вести хазяйство, читаю,
практикую. Можливо тут є великий мінус, але все ж таки мрії збуваються…
На тілі
нинішніх моїх проблем, я забула про істинну : лише до щасливих людей приходить
щастя. Треба завжди радіти і не втрачати надії. Йти далі, прямо до цілі. Я
трішки опустила руки. І сімейне становище переповнило чашу мого спокою.
Захотілось просто поговорити з кимось, відчути підтримку і знайти любов до
себе. Я постаралась пояснити ситуацію своєму другу, але зрозуміла, що він
далекий від такого. Його сім’я занадто нормально, щоб зрозуміти чому і навіщо
все робиться так, як є. і мені страшенно захотілось, щоб рядом був мій старий
друг, ще з колишніх етапів. Він настільки старий, що мені аж соромно перед ним,
за себе стару. Я так помінялась з того часу і мені соромно, що він мене знає ще
такою легковажною і дитячою. Але я хотіла його бачити. Я знала, що він вміє
слухати. Мені більше нічого не потрібно. По правді кажучи, я і раніше хотіла
його бачити, але знала, що це неможливо. Він обіцяв приїхати аж через рік. І це
літо я мала бути без нього. Це мене трішки бентежило. В загальному, це немає
значення, але в самотні вечори так хочеться знати про його наявність в місті.
Що він тут, не далеко від мене. Але я
знала, що це безглуздо. Тому коли настав пік мого спокою, коли чаша була
переповнена і хотілось кричати на всіх. Мене все дратувало, кожне слово,
сказане в мою сторону. В цей момент я вирішила, якщо я не можу з ним говорити,
то я можу хоча би розписати всю історію. Можливо мені стане легше. Я написала,
хоча дуже соромилась від цього. І замість відповіді, яка би дала мені право
розписати про свої «жахливі» справи, було написано коротко і ясно: «Приїжджаю».
В мене в очах потемніло. Наскільки це реально! Я думала це неможливо, але факт
лишався фактом. Тут, в одному місті зі мною, буде людина, яка дорожча всіх
інших. Цю людину навіть гріх порівнювати з кимось. Я тоді я вже зможу розказати
про все, що в мене накипіло. І я знаю, що він мене вислухає, підкаже, допоможе.
Я вірю йому більше від інших. Я люблю його всім серцем.
І в цей
нестійкий для мене час. В час змін і бурхливого переходу з одного етапу на
інший, ця, незамінна, людина буде біля мене.
Мрії збуваються!
Головне
вірити і не забувати про них. Адже в теперішньому все здається в порядку речей,
але трішки раніше те саме могло здаватись божевільною мрією, яка ніколи не
здійсниться. І бути завжди вдячним. Щоб не сталось, треба дякувати і любити
кожну хвилину життя. З любові до життя починається любов до себе, а потім і
любов до всіх навколо. Потрібно вірити, надіятись, любити і чекати… на все свій
час.
МРІЇ
ЗБУВАЮТЬСЯ!=)
Почему люди говорят, что ничего не боятся??? Звучит очень глупо...Ведь страх, это такое странное чувство, которое заползает в нашу душу и настраивает нас против чего-то...
И многие перестают улыбаться, когда понимают, что это не сон, а то, что происходит с тобой на яву...! И если человек сказал, что ничего не боится.....Он СОЛГАЛ!
Місяць літа уже позаду....ех..ще два і знову до шкоооли((((( Але найгірше це те,що за цей пройдений місяць практично нічого не відбулося...нічого такого що можна зараз,сидячи одній у напівтемній кімнаті згадати та з усмішкою сказати про себе: "Було КЛЬВО!!!!!!!". Так хочеться вирватись із цих сірих буднів і поринути з головою у жарке,насичене та веселе літо...ЛІТО сповнене подій які назавжди б закарбувалися в моїй памяті як світлі і радісні моменти у житті.А так коли вмирати буду то що мені перед очима в останні хвилини пролетить??? Телевізор? Шкільні коридори? Жирна фізіономія начальника на майбутній роботі? Чи може гора засраного посуду і непрополена цибуля на городі? Нєєєє...так не піде! Потрібно щось міняти і то негайно! Впринципі я завжди стараюся десь "втікнути" з дому щоб класно провести день з друзями чи кудись поїхати...але мені цього мало,не вистачає адреналіну,якихось нових відчуттів...стільки маю зараз енергії..а перевожу її в прибирання в домі,виготовленні прикрас і малюю..почуваю себе замкненою у якійсь коробці,причому таке враження ніби кожного дня вона стає все менше і менше..і от-от мене розчавить як букашку тапком.Ну нічого...постараюся щось змінити.Головне вірити що все зміниться...бо як хтось там мудрий казав..а це здається Пауло Коельо так писав в одній із своїх книжок.."Коли ти дуже прагнеш чогось то вся Вселення допомагає тобі цього досягти"..."Головне вірити і не відмовлятися від своєї мрії".
Привіт усім! Часто сижу на цьому сайті..дуже подобається,тому вирішила зареєструватися))) Тим більше тут можна вести власний щоденник.Так як я не звикла жалітися чи розказувати найпотаємніше друзям чи комусь з родини,я буду тут періодично записувати свої емоції,думки,події з життя.А тут я зареєстрована як зовсім інша людина,навіть фотка інакша) Тому можна сміло занотовувати все що хочеш.Ні...не подумайте,я не є замкнена в собі чи не впевнена...просто друзям чи комусь іншому розказати всього не можу..не люблю обтяжувати когось своїми теревенями..тим більше коли я починаю роздумувати вслух..подруги часто дивляться на мене квадратними очима і не знають що відповісти.А мені інколи дуже хочеться поговорити не просто про щось поверхневе та буденне а й про щось душевне,глибоке...мене часто не розуміють..а коли стараються підтримати розмову,то виходить зовсім не про те,що маю на увазі я..Тому я тепер і не пробую щось подібне говорити))) Чи розказувати свої думки.А іноді є просто бажання кудись виплеснути всі погані чи хороші емоції...тепер звичайний особистий щоденник писати впадло,тим більше його мама любить почитати.Останній раз як прочитала то бідна чуть не посивіла,ще й татові шось розказувала..ото я лузер( Тому краще вести віртуальний,адже чим менше батьки знають про мене,тим краще сплять і вони і я=)))
Как это важно - быть любимой!По настоящему,всерьёз,единственной,необходимой до сумасшествия,до слёз!Любимой быть без опасений,без подозрений и тревог,без страха и пустых сомнений,так как любовь задумал Бог!!!
Ты отворачиваешься от меня,когда ты так мне нужен.Чего-чего,а этого ну никак от тебя не ожидала.
Ты говоришь,что не знаешь,чего хочешь.Что ты не уверен в своих чувствах
Зато я уверена.И знаю,чего хочу.
И я добьюсь своего.
Ты всегда будешь рядом.Без меня тебе не будет покоя.
Тебе буду нужна только я.Ты не заметишь,как я стану твоим воздухом.
И вот тогда посмотрим,что ты будешь делать,тогда ты поймешь ,какого когда от тебя отворачивается самый близкий человек.
Да,ты сильный.
Но я-то сильнее.
День 211 еще не что не прошло с тех пор как мы растались мне почему то стало еще хуже я не знаю я завел этот дневник чтоб помнить об ней и все уже все вроде хорошо ну серовно я ее вспоминаю и это хреново
Когда от меня ты безмерно далёко,
И горло тоска как тисками сжимает,
Ты даже не знаешь, как мне одиноко,
Ты даже не знаешь, как? я умираю?
Когда сердце в сумерки падает камнем,
Как ночь пережить, не совсем представляешь,
Ты даже не знаешь, насколько мне нужен!
Ты даже не знаешь,.... ты даже не знаешь..
"Мне нужно немножечко тепла..."
Спека. Нарешті літо, опам'ятавшись, не поступається правами холодній сльозливій весні (я теж на неї чимось схожа). Ліс улітку прекрасний: величний, з кронами дерев, що виграють на сонці, із запаморочливим запахом хвої. Коли набираєш швидкості, мимо тебе, наче танцюючи, пролітають поля. Вони заквітчені маками і волошками, подекуди скромними ромашками. Зерно, всипане квітами, набуває якоїсь святості, щемливої чистоти. Серце, незнати чому, радіє цій красі. Всі поляни лісу устелені ягодами. Суниці майорять ген по всьму видноколі: збирай скільки хочеш. Хтось так і робить, а хтось просто ніжиться під гарячими промінчиками. В цей час добре побути на одинці з собою. Послухати, що шепче-підказує галявина узлісся. Серед турбот і клопотів не звертаєш уваги на маленьку ніжну квітку, ледь помітну у траві, на журавля, національного героя з з широченним розмахом крил, на це небо: чисте, голубе-голубе, уже зовсім не холодне і ніколи не зрадливе. Для тебе воно набуває фіалкового відтінку. Хтось говорив, якщо бачиш таким небо, значить щастя прийшло. Для мене це й справді щастя, щастя юності. Забуваю всі проблеми і негаразди, мовчки посміхаюсь прийдешньому дню. Працюю, хвилююсь, радію, інколи плачу, а загалом - просто живу.
Многие люди знают, что такое настоящая верность. И каждый человек видит верность с двух сторон. Первая, когда ты верна нелюбимому человеку, но любишь другого любимого! И вторая, когда ты верна любимому человеку, и никогда не предашь его! Многие люди подразумевают под словом Верность-Благодарность.
Но знайте, если вы и благодарны по гроб жизни нелюбимому человеку, не стоит ломать свою жизнь...
Любовь странная штука, вроде она и есть и должно все внутри гореть и пылать от счастья, но нет, увы.На душе как-то печально, все не так и все не то.Он тебя любит и ты вроде, но вот он-бывший, всегда рядом, но такой холодный, и ты постоянно вспоминаешь как вам было хорошо и как он поступил тогда, когда у тебя пылала вся душа, ты любила, да,именно, по-настоящему, а он, что он, использовал, просто проводил время, заняться видимо было нечем, а ты душу отдавала, и вот сейчас когда вы просто бывшие он всегда рядом, конечно куда ему деваться ведь он лучший друг твоего парня, ведь и с этим ты начала встречаться ему на зло,и с предыдущим, а ему все побоку, естественно, ведь о том что было с тобой он даже никому не говорил, наверное стеснялся, ты ведь тогда не особа была красива, но все же, кто давал ему право так себя вести, это не честно, но ему этого уже не объяснить, потому что ему все равно, ты для него просто девушка друга, а все равно сам старается быть вежливым, для чего не понимаешь, и как раз в эти моменты ты не представляешь что делать, кажется вот он любимый, желанный, прекрасный, но,,,у тебя есть тот, с которым хорошо, который верный и тоже любимый, но все равно не то,,,
Любовь - это когда разлука сводит тебя с ума, когда ждешь встречи, считая мгновенья, и, находясь рядом, забываешь обо всем... когда начинаешь верить в то, что все возможно, что жизнь - это ничто по сравнению со счастьем, которое у тебя есть... Но когда теряеш, очень сложно жыть... ты жывешь только воспоминаниями...
Он - это первое, о чем я думаю, когда просыпаюсь; единственное - когда бодрствую; и последнее, о чем я думаю, перед тем как уснуть - он действительно для меня особенный!