Минуле вертається

Вже скоро станеться те, чого я чекала вже рік.


Буквально через пару днів я побачусь зі своїм першим коханням. Я його не бачила цілий рік. Мені дуже цікаво, що я буду відчувати, яка буде реакція в моїй голові. І, звичайно, дуже цікаво як він поставиться до мене, про що буде говорити, як буде поводитись, чи скаже мені про те, що я змінилась, що я стала краща. Хотілось би, але сумніваюсь. Мені лише лишається надіятись, що він до мене ставиться як до свого друга (він дуже шанує і цінить дружбу). Він колись казав, що довіряє мені, але що б не говорилось це лише слова. Відстань робить людей байдужими і духовно далекими один від одного.



Я боюсь, тремчу кожного дня. Перекреслюю день за днем і розумію, що це як щось дуже бажане, але до німоти страшне. Хоча, як би там не було, я готуюсь вже давно. І зараз це дуже замітно. Вибираю одяг, зачіску, планую куди йти, як себе вести, стараюсь дочитати побільше книг, щоб було про що говорити. Таке враження, що я буду мати зустріч з світовою зіркою і в мене лише один шанс сподобатись. Це дивне відчуття і, якщо чесно, зі сторони воно би мені, особисто, здалось безглуздим і дурним. Але як є. Я не можу себе поводити адекватно і хоча би трошки логічно.



Знаю, що як би я не виглядала, я для нього все одно лишусь дівчинкою з минулого, але хотілось би, щоб цей образ запамятався яскраво і радісно. Щоб це був образ щастя.



Надіюсь, Вірю, Чекаю...чуда=)