Читати, жити, спілкуватися, мріяти, бувати на природі, працювати до шаленої втоми...
Последние записи в дневнике
Привіт щоденнику! Ось і оселилася в моїй душі порожнена, якось непоміто підкралася і живе там непроханою знахабнілою гостею))) За вікном уже осінь, у стосунках осінь... Але мені чомусь спокійно, нехай течіє несе куди хоче, немає сили боротися)))) Боротися за що? Хочу тиші, хочу обійняти маму, хочу аби пішов дощ, шалений, просто холодна злива... А більше? Рік тому усі мрії, що заповнювалися серце не вмістилися б і на 100 аркушах паперу, стільки планів, бажань, теплих спогадів, якихось прагнень (можливо, впертих і дурних, та нехай, хоч якихось). Хочеться знову навчитися жити - радісно, легковажно, впевнено, безтурботно. Жоден з епітетів мені зараз не підходить, не хоче поєдуватися з моїм депресивним "я")))) Серце пізно розуміє, які люди найдорожчі, які просто гості, головне не переплутати і сьогодні я собі в цій помилці зізнаюсь))))
І знову весна, трішки холодна, як злякане дівча. Ще й досі війна, досі скрута матеріальна, а можливо моральне зубожіння? Хочеться щирої непідробної радості, яскравого сонця, що б аж засліплювало очі. Віднайти б загублених друзів, переробити усі справи, що час від часу відкладала в далекий ящик ("на потім"). Саме зараз вони мені так потрібні, нехай залікують душу, нехай праця принесе вмиротворення.
Незабаром настане весна... Підсніжнки, крокуси і мої улюблені вербові котики. Тим часом - у країні війна. Як могло так вийти? Чому саме ми, наша країна, наш народ і нація? Більше не можу дивитися телевізор. Вмикаючи, бачу тільки закривавлені поля, розгублених тварин, зруйновані будівлі. Десь там, на сході нашої країни плачуть садки, роблять останні подихи будинки, плачуть людські душі. Так хочеться закричати в екран: "Тримайтеся!". Ось так, обірву думку напівслові, про себе говорити не хочеться, бо в порівнянні це такі дрібниці))))
Я сьогодні майже розбита. Загнана у глухий кут обставинами, здається більше не вибратись. Нормальний світ існує паралельно з моїм "зламаним, що майже не функціонує". Все так завуальовано. Поскаржитися б...кому? Батькам соромно, друзям - друзі у ВК, а все це -такі дурниці, справжніх мало. Розумію свій стан, привіт депресія))) Саме так, справжня, осіння, гірка як полин. Людські рішення людські вчинки... Помилки? Душевна слабкість? Любити себе? Ідіотські питання. Мозок не хоче спокою, а даремно, відпочити б не завадило ... Залишається зцілюватися красою осені, навколишньої природи і посміхатися, посміхатися, безліч разів. Це повинно допомогти, бо не знаю як інакше)))
Природа творть шедевр. Весна перемагає і знову хочеться жити. Дерева сьогодні особливо святкові. Цвіту стільки! Саме так, мабуть, у раю. Ти теж мимохідь тягнешся до сонечка, пробуджуєшся від зими. Ноги самі ведуть на вулцю у парк, ліс, алею... Там душа піддається роздумам. Сотні думок кружляють у голові. Спогади то нахлинають, то відпускають.
Життя таке різне! Різнокольорове. Хвилини відчаю змінюються хвилинами непідробного щастя і радості. А ще надзвичайно містке. Біль, зради,відчай ,ганьбу, славу, гроші, здровя і хвороби - все помістить (мало місця не виявиться). Хм-мм... Ніби флакон парфумів - витончених або ж дешевих, терпких чи приторних, з ароматом ледь відчутним або ж з виразними нотками. І доля така цікава. Чому саме сьогодні (вчора, рік тому), чому з тобою (ним, нею), чому саме в цоьму місті (селі), чому саме ця робота, це платя, ця розмова, цей дощ, ця обручка і саме цей поворт (віраж) долі??? А для когось - ти дивна, а адля когось - егоїстка, для когось - надто розумна, для когось - зарозуміла, тупа, бездушна, соромязлива (безсоромна?), ніжна (колюча), різна)))) Відчувати серцем грані, межі добра і зла, кохання і захоплення, щирої віри і фанатизму. Одне із найбільших захоплень -дивитися людям в очі. Там страх, іскринки радості і злість. У тварин все навпаки - там тільки любов, вірність і тепло. Хай важко, та живемо і все, як завжди, так сумбурно:)))