Перше кохання
Перше кохання (Із шкільного зошита)
В.
Моє ти щастя – ніжне і кирпате,
Рум"яні щічки, очі голубі,-
Я так і не наважуюсь сказати
Отих три слова головних тобі,
Хоч подумки було тих спроб багато,
Та певне знав, що цього не зроблю…
Невже самій так важко здогадатись,
Що я тебе...
Що я тебе
люблю !?
Анатолій Черняхівський
коли були ми молодими
Зимовий вечір новорічний.
Студентська радісна пора.
Що наша юність буде вічно,
Ми вірили, як дітвора.
Було і весело, і смішно -
Ми нахилки пили вино,
І обнімались ніжно – ніжно,
І цілувались, як в кіно.
А більш нічого і не треба
Тоді, коли ти молодий,
Тобі в дарунок - зорі з неба,
Мені - щасливий рік новий.
Спогад
День безпросвітній, занурений в спомини…
Дощ пориваєтьcя снігом іти…
Раптом війнуло – як сонячним променем,-
Там за вікном у тролейбусі – ти!
Жаль, але бажане тільки здалось мені,-
Мряка і сутінки знову довкруж.
Жовті листочки –кораблики осені -
Мокнуть в холодних озерцях калюж.
Змерзлі дерева до затишку туляться...
Щемом на серці - утрат гіркота...
По спорожнілих оголених вулицях
Бродять заручені сум й самота.
***
На твоїх островах - знову осінь,
Знов тумани й дощі безкраї…
Я тобою живу і досі,
Я єдину тебе кохаю!
В тебе інші тепер висоти,
Інші друзі вже й інші маршрути...
Та я знаю , кохана, достоту,
Що не зможу ніколи забути
І ті зустрічі наші колишні,
І щасливі безсоннії ночі,
Й твої губи, солодкі, як вишні,
І твої з поволокою очі…
На твоїх островах - знову осінь,
Йдуть дощі без кінця і без краю…
Я тобою живу і досі,
Я тебе лиш одну кохаю!
ЩАСТЯ КОХАННЯ
Такого літа не було, як цьогорІч,
І зорі так не сяяли ніколи...
Яка зворушливо - п'янка серпнева ніч!
А як чудово пахне матіола!
Кохання наше - мрійний острівок
У морі щастя, в літньому розмаї...
Нам добре так!
Нам добре так удвох,
Що аж не віриться, що так в житті буває,
888
Духмяно пахла рута - м`ята,
Манили далі дніпровІ -
Удвох так легко заблукати
У свіжоскошеній траві.
Сховався місяць - вічний сторож.
Затихла ніч... Спинився час...
І тільки безсоромні зорі
Всю ніч дивилися на нас.
Довершеність ліній жіночого тіла...
Довершеність ліній жіночого тіла -
То є найпрекрасніше диво із див,
Бо, певно ж, Бог знав, чого жінка хотіла,
Коли він її творив!
Безутішність
Ці дні у вимірі дощів
Здавались довшими за вічність,
Хоч цю життєву алогічність
Могла б розрадить пара слів.
Та ні дзвінка, ні СМС -
Мобілка тишею мовчала
Так, ніби вимер світ увесь,
А дівчинка усе чекала...
Здригались плечі від плачу
І по щоках текли сльозини.
Губились відчаю хвилини
У безутішності дощу.
ВЕСНЯНИЙ РАНОК
* * *
Птахів дзвінкоголосий спів
Розбурхував весняні миті.
І ранок просто аж бринів
У березілевій блакиті.
І свіжість бадьорила дух,
І сонце, радістю умите,
Пробуджувало все довкруг...
Хотілось жити!
ЕЛЕГІЯ
День якось знітився, потух
Під зливами осінніми.
Спадає ніч на мокрий брук
І обростає тінями.
Твій дім, задивлений у сквер,
Балкон з каріатидами,
Зашерхлі сутінки портьєр.
В кімнаті хтось ледь видимий
Легенько зі щоки сльозу
Змахнув рукою кволою…
А з вікон тихо ллється сум,
Озвучений віолою...
POST SKRIPTUM
Ти якось прокинешся вранці
Й відчуєш, що ти - сама:
Ні друзів нема , ні коханців -
Пітьма.
І не порятує втеча.
Та і до кого, і з ким?
Розвіялось все в порожнечі,
Мов дим.
Твоє приворотне зілля
Уже не подіє ніяк.
І буде гірким похмілля.
Ось так.
ВІДСТАНІ
Розтали в темряві вокзал
І силует твій на пероні.
Твоя непрохана сльоза
Скотилась у моє безсоння.
Коліс ритмчний перестук
Рахує миті до світання...
Не можна звикнуть до розлук!
#Львів - Київ. Спогади. Кохання!
Пахнуть яблука
Теплим сонцем напоєні вщерть,
Пахнуть яблука срібними росами,
Пахнуть медом і щедрим дощем,
Пахнуть зорями...
Пахнуть осінню...
* * *
Повітря полуденну спеку
Вже видихало із грудей,
А за левадою лелеки
Крильми розхитували день.
Цвіркун дивився з лопушини,
Як равлик світ вивчав впритул.
І колошматив конюшину
Густий, як мед, бджолиний гул
Сьогодні, як і тисячі сторіч…
Сьогодні, як і тисячі сторіч,
З басів зриваючись до хриплого контральто,
У косу лінію розкреслюючи ніч,
Дощ лопотить по чорному асфальту.
Затявся звечора та все іде й іде…
Здається, ні кінця йому, ні краю...
З ворсинок суму прядиво пряде
І у комірки пам'яті складає.
А там його на декілька життів.
Навіщо стільки – я і сам не знаю:
Чи так багато проливних дощів,
Чи так далеко живемо від раю.
Ми цілувалися...
Ми цілувалися у житі,
А десь у серпня на межі
Веселе і кумедне літо
Купалось в сонячній діжі.
І бризки осяйного світла
На спраглих танули губах,
І дві душі, в єдину злиті,
Пливли у синіх небесах.
* * *
On s’embrassait parmi les seigles
Mais aux confins de cet été
Un août joyeux un août espiégle
Plogeait dans un ciel éclaté.
Les larmes de la clarté supréme
ont tout uni au creux des levres
et les deux âmes unies de même
passaient ensemble dans les airs.
Переклад французькою Д. Чистяка
ЗАКОХАНІ
Подалі від суєт і від тривог
За невеличким cтоликом в кав'ярні
Вони сиділи, усамітнившись удвох,
Такі щасливі і такі прегарні.
Теплом сердець запалена свіча.
Її долоні у його долонях...
І море ніжності в закоханих очах,
І безмір відданості у очах бездонних...
Залишилось незайманим глясе.
Народжувалась музика й вірші...
Вони один для одного - усе.
І навіть більше!