Последние записи в дневнике
Що ж то сталося із нами?
Ідемо різними шляхами...
Немов чужі чи незнайомі,
Стоїмо ми нерухомі.
Крадькома я поглядаю
Та очі твої не спіймаю.
Що ж то коїться? Не мовчи.
Хоч що-небудь шепочи.
Розкажи мені, що відчуваєш,
Що в думках ти почуваєш.
Чи, може, ні... мовчи ти краще.
Не треба слів. Кохання це пропаще.
Ти запитаєш в мене, що я відчуваю:
Образу, біль, розчарування?
І в ту ж секунду я згадаю
Всі свої сльози та страждання…
Пройду я далі й ледве посміхнусь.
Але я до нього вже не повернусь.
Погано стало, спогади прийшли,
Бо серце і душа вже іншого знайшли.
А чи мій він? Досі ці вагання…
Та коли ж нарешті пізнаю я кохання?
Чекати тяжко того, чого не знаєш.
І знову з цими думками ти засинаєш.
Душа твоя плаче? Та ні… вже ридає…
Все ще когось вона виглядає…
Знати б кого, а то все туман,
Скрізь і повсюди панує обман.
Там тобі скажуть: «Час лікує».
Дехто прокаже, що самотність смакує…
А хтось надію тобі подарує,
Хтось же тебе відверто дратує…
І ніби здається, що ВІН уже поряд,
Тоді намагаюсь вловити цей погляд.
І знову не те, і знову втрачаю.
А щастя вже поряд… то я не вбачаю.
З’явись, прошу, я дуже благаю!
Побачити ТЕБЕ я сильно жадаю!
Ось очі мої придивились, чи ТИ
Йдеш до мене скрізь ночі і дні?
Напевно, брехня.
І вже надію я полишаю,
Що зустріну того, кого покохаю…
Так тяжко
знати, що ти не мій,
Що не мені
всміхаються твої вуста.
Так важко
сидіти в тиші цій німій,
Так боляче
придушити почуття.
Та ось
минає час, і душа сміється…
Тебе не
згадую, серце за тобою вже не б’ється.
І жити
стало украй легко,
Тепер лечу
на крилах швидко й далеко.
А ти
щасливий, мабуть, зараз.
Та хоч… яке
мені до того діло?
У тебе з
нею, звісно, усе склалось,
А моє
кохання давно вже відгриміло.