Марія Ткаченко

Те, що зараз в душі

Просто мені так хочеться бути там, де й ти. Так хочеться жити в тебе в полоні і бачити, як тікають від мене сни в твої долоні...

Боюся темряви

Мені так солодко од тебе. І так само боляче од тебе. І знов
незрозумілість... Чому між нами це відбувається? Я ж знаю, і іноді
здається, що одна я знаю, який ти. А ти почав забувати, що між нами
трохи більше. Більше, ніж спілкування, порозуміння, підтримка, щирість,
більше, ніж довіра. Чи, можливо, так вважаю лише я... Але ж я знаю тебе,
я бачу тебе не лише ззовні, а й зсередини. Ти інколи забуваєш, що таке
взаємність, що я теж людина, яка теж існує, відчуває, в якої теж є
почуття. Мені боляче од цього.
Не роби так, будь ласка. Ти
розкрив мою душу, ти навчив мене жити сьогодні, насолоджуватись
хвилинами та кожною миттю. То ж тепер не забирай в мене цього. Адже я
відчуваю більше... ніж маю відчувати. Це вже не гра, це тепер - частина
мого життя, частина мене. І боюся навіть уявити, що колись я мушу
лишитись цього.
Будь ласка, не змушуй мене розчаровуватись,
бо мені також буває боляче. І я не хочу болю од тебе. Ти зараз - світло
в моєму вікні, будь ласка, не гаси його. Я так боюся темряви...

Не втомлюсь повторювати

Не треба вірити словам,
Тоді не доведеться ні на що чекати
І тоді не прийде розчарування.

Не треба брати обіцянок.
Не треба вимагати слів, яких не відчувають.

Можна слухати, але не обов'язково слухатись.
І краще робити, ніж казати, а не навпаки.

І краще сказати "то й нехай", ніж "а як же твої слова".

Дивувати вчинками, ніж невиконаними обіцянками.
Не треба роздавати обов'язки, краще дати одне право - бути собою.

Розлука

Ми попрощаємось десь на початку літа
Та не проведемо разом усе життя.
Бо ти для мене будеш цілим світом,
Але не буду ним для тебе я.

Ми попрощаємось мабуть весною.
Ти не назвеш мене своєю долею.
Ми старість не зустрінемо з тобою,
Бо для тебе життя - це вічна воля.

А може взимку прийде розставання?
Прикриє сніг мої сльозливі очі.
Нап'ємось один одним ми до рання,
Мені замало вічності, тобі достатньо ночі.

А може краще розлучитись восени?
Коли з дерев спаде останнє листя.
Я буду бачити з тобою сни,
Ти - дарувати іншим свою пристрасть.

Почуття

І знову на очах з'явились сльози,
Незрозумілі почуття в мені.
Потроху ти затьмарюєш мій розум.
Вже починаю рахувати дні.
Я знову відчуваю відгук болю.
Я не самотня, але я сумую.
Чи треба серце відпустить на волю?
Я хочу жити, а натомість лиш існую.
Я помилилась, що тебе впізнала.
В думках вже причаїлася журба.
І знов, і знов мені тебе замало.
А розум з серцем - вічна боротьба.

17.12.13

...відчуваю...

Не змушуй мене, не змушуй, благаю... Вірити у те, що ти краще, ніж є... В твої почуття. Не роби так, щоб я чекала від тебе більшого, ніж можеш ти дати мені. Мені ж буде боляче від цього. І тобі теж. Я не хочу страждати через тебе, і не хочу тобі чинити болі. Але так і буде. Нажаль. Та ми приречені. Тільки благаю - не роби цього. Не змушуй мене падати больніше, ніж я можу впасти од тебе. Не кажи того, чого немає. Не роби того, до чого не схиляєшся.
Ми самі загоняємо себе в пастку. Та чи нам це треба?
Я вже відчуваю, що ти робиш мені боляче, ти вже ображаєш мене. Хоча так не мало бути. Але це є, і це означає, що не байдуже.
Я хочу бути байдужою до тебе. Бо не хочу падати.
Але роблю інакше. І вже відчуваю пустоту у серці, коли ти не поруч.