Боюся темряви

Мені так солодко од тебе. І так само боляче од тебе. І знов
незрозумілість... Чому між нами це відбувається? Я ж знаю, і іноді
здається, що одна я знаю, який ти. А ти почав забувати, що між нами
трохи більше. Більше, ніж спілкування, порозуміння, підтримка, щирість,
більше, ніж довіра. Чи, можливо, так вважаю лише я... Але ж я знаю тебе,
я бачу тебе не лише ззовні, а й зсередини. Ти інколи забуваєш, що таке
взаємність, що я теж людина, яка теж існує, відчуває, в якої теж є
почуття. Мені боляче од цього.
Не роби так, будь ласка. Ти
розкрив мою душу, ти навчив мене жити сьогодні, насолоджуватись
хвилинами та кожною миттю. То ж тепер не забирай в мене цього. Адже я
відчуваю більше... ніж маю відчувати. Це вже не гра, це тепер - частина
мого життя, частина мене. І боюся навіть уявити, що колись я мушу
лишитись цього.
Будь ласка, не змушуй мене розчаровуватись,
бо мені також буває боляче. І я не хочу болю од тебе. Ти зараз - світло
в моєму вікні, будь ласка, не гаси його. Я так боюся темряви...