У кожного серця є свій біль,
У кожних очей є свої сльози,
У кожного з нас є своя ціль,
А у зими свої морози.
У кожного неба є своє сонце,
І рідні напевно йому дощі,
У кожного з нас є таємниче,
Що ріже десь у душі.
У кожного шторму є своє море,
У кожної ночі є свій день,
У кожного з нас є своє горе,
І своя радість щодень.
У кожних доріг є своє місто,
У кожних шляхів свої долі,
У кожного складно є своє просто,
А хтось грає чужі ролі.
У кожного доторку відчуття,
У кожного погляду є надія,
У кожного є своє каяття,
А у кохання терапія.
Я не умею не любя любить,
Дарить нежность, теплоту рук,
Без слез наверное не можно грустить,
Ведь слёзы никогда не врут.
Сердечко можно кому-то разбить,
При встрече вновь потом улыбаться,
Увидев тонкую-тонкую нить,
Прервать её, навеки расстаться.
В глаза люди иногда врут,
А за спиной правду лепечут,
При встрече резко меняют маршрут,
На встречу мыслям своим идут,
Наверное можно к человеку остыть,
Забыть имя его, его губы,
Ведь не заставишь кого-то любить,
Ты не изменишь чьито судьбы.
Наверное можно все простить,
Закрыть сердце свое на веки,
Любовь что жила в нём просто убить,
Изображать от себя побеги.
За що ми боримось?
Для кого відкриваєм двері у майбутнє?
До чого ж ми вже котимось!
За тьмою боротьби втрачаємо сутнє.
Чому за зброю беруться зовсім юні!
Та брат на брата йде не жалкуючи,
Неначе стали в мить безумні,
Кричать, стріляють, знов вигукуючи!
За щож кров проливають невинні люди?
Які вірили, а їх обдурили,
Вони ідуть напевно вже в нікуди,
Десь біль свій вже закрили.
Твоїм повітрям стану,
Серед палаючого у вогні дня ,
Ти не побачиш мене серед туману,
Я буду являтись у сні тобі щодня.
Сніжинкою я стану на твоїх вустах,
Щоб ти відчув легенький доторк мій,
А ти для мене будеш наче птах,
Пробачити мене ти все ж зумій.
Твоїм глотком вина я буду,
Коли в самотності ти будеш погасати,
Напевно я тебе ніколи не забуду,
Адже не вмію любов відпускати.
Твоєю радістю і твоїм смутком стану,
Серед шуму дня і серед тиші ночі,
Ти будеш шукати ту однц,
Бажаний погляд той, кохані очі.
Этот человек был без ног,
А люди вновь и вновь мимо проходили,
Но он на много больше чем они мог,
Он даже видел лучик счастья где-то вдали.
Этот человек был не простой,
Он ощущал радость в порыве ветра,
Он оставался всегда самим собой,
Ведь жизнь это не игра.
А люди всё же мимо проходили,
Никто его как будто не замечал,
Они наверное сожелеть не умели,
Они не видели несчастный тот вокзал.
Эти люди проходили улыбались,
А этот человек был рад и так,
никто и не сказал "держитесь!"
Никто и не спросил "вы та как?".
Этот человек был добрым,
Излишне добрым ко всему,
Он обладал сердцем большим,
Не замечая окружающую тьму.
Этот человек хоть был без ног,
Но он намного больше умел,
Он мог собаке отдать последний хлеба кусок,
Чтоб тот просто поел.
Нет больше нас двоих,
Есть только я и ты,
Нет больше фраз плохих,
Мы разошлись как те мосты.
Нет больше той любви,
Не я твоя невеста,
Ты каждый раз любовь лови,
Мы из другого теста.
Нет больше рук в руках,
Есть только ночь и день,
Нет больше " я всё прочитаю по-глазах"
Есть только хочешь ветку сирень.
Нет больше губ к губам,
Нет больше слёз по-ночам,
Нет больше голова к плечам,
Нет больше любви сердцам.
Нічого не було запам*ятай,
Не думай нікого зрікатись,
Думки свої не картай,
Зумій собі признатись.
Нічого не було, на листку запиши,
А потім спали у вогні,
Поцілунок ти свій на вікні залиши,
Щоб снитись йому у ввісні.
Нічого не було, на весь світ прокричи,
Щоб біль твій розвіявся в вітрі,
Йому ти так солодко знову шепчи,
Щоб він шукав тебе по-всім світі.
Нічого не було ти собі знов тверди,
Крізь сльози всеж посміхайся,
Ти просто живи і далі іди,
Рукою до щастя торкайся
Все колись минає,
Все колись проходить,
І ніхто не знає,
Що новий день нам приносить.
Хвилини по-неволі тікають,
Людина навіть не помічає,
Ніколи вічно не кохають,
Бо час все знову забирає.
Сльозинки по-щокам тікають,
У воду капають-зникають,
Вуста солодкії цілують,
А потім посмішку милують.
З вікна стирають "я кохаю",
І серце знову оживає,
При зустрічі його минаю,
Бо жити просто починаю.
Кохання всетаки проходить,
Як в небі сонечко заходить,
Та новий час приходить,
Який щось нове нам приносить.
Кохаю здається й досі його кохаю
Кохаю, здається й досі його кохаю,
Не знаю, чом серце до нього рветься, не знаю.
Забула, здавалось навіки його я забула,
Благала, у Бога кохання нового благала.
Кричала б, щосили я кричала б,
Прощала б, знову і знову йому прощала б,
Чекала б, зранку й доранку його чекала б,
Ридала б, вночі тихенько собі ридала б.
Кусала, губи його я кусала,
Шептала, "я люблю тебе", шептала,
Пригортала, до себе його я пригортала,
Відкривала, знову серце йому відкривала.
Якби знала, що кохати не можна його, якби знала!
Відпустила, тепер я його відпустила,
Закриваюсь, від всіх тепер закриваюсь,
Намагаюсь, забути його, намагаюсь...
Не лги, только прошу не лги,
Ведь так уже розошлись наши пути.
Береги, прежде всего береги,
Ты Бога проси и моли.
Храни, веру всегда храни,
Не ори, не надо прошу не ори,
Отпусти, руку мою отпусти,
Подари, свободу ты мне подари.
А ти ж про неї думаєш, ночами,
А ти ж її вуста уявляєш, перед снами,
А ти ж її напевно ще кохаєш?
Чи просто пам*ятаєш?
Ти не знаєш?
А вона все знає,
Бо ти її тримаєш,
А вона тебе кохає.
Кохає?
Так просто якось й легко,
Але вона тебе ж відпускає?
Хоч як її не просто.
Не говори, мовчи,
Слова-це пусте,
Не говори, хочеш шепчи!
Ніжно шепчи про святе.
Хочеш цілуй!
Кусай мої губи до крові.
Хочеш малюй!
Малюй сердечка любові.
Хочеш, дивись!
Дивись в мої очі до рання.
Хочеш горнись,
Адже це називається словом кохання.
Хочеш, хапай!
Хапай мене щосили.
Тільки знай,
Що любов для людей творили.
Обійму, просто без слів тебе обійму,
Закричу, про те як я тебе люблю, закричу,
Прошепчу, все що шептав дощ уночі, прошепчу,
Відпущу, якщо буде легше тобі, я відпущу.
Розділю, всі почуття, я розділю,
Без жалю, я забуду тебе без жалю,
Відступлю, хочеш хоч зараз я відступлю?
Я люблю, сильно тебе люблю...
Одного разу ми прокинемося поруч
Одного разу, ми прокинемося поруч,
Одного разу, у теплі,
Ти будеш коло мене, під ковдрою ліворуч,
Я буду в тебе на плечі.
Колись прокинемося разом,
Колись прокинемось, під ковдрою одні.
Ти будеш шепотіти мені часом,
І буде ранок той як у ввісні.
Одного разу, ми прокинемося поруч,
Одного разу, обіймаючись
Ми будем щастя дарувати власноруч,
На мить в радості підіймаючись.
Одного разу, ми прокинемося поруч,
Одного разу, у теплі.
Жизнь самое дорогое что в нас есть,
Однажды потеряв мы просто плачем.
И думаем что это просто месть,
Не ищем других проблем.
Однажды потеряв мы забываем,
Ту боль что там внутри была,
Наверное мы просто уже знаем,
Что жизнь как та вода.
Однажды потеряв мы выкресляем,
Все чувства и воспоминания,
И радуемся вновь солнцем,
Храня своё желания...
По-губам,
Мы читаем слова по-губам.
Пополам,
Наши мысли потом пополам.
По-щекам слёзы капают вновь вниз,
И держать его руку звучит как каприз,
По-ночам нет больше слёз есть сюрприз,
Который стал как девиз.
Нет причин,
Нет причин никаких для слёз,
У них сейчас карантин,
И другой теперь, другой интерес...
Самотні вулиці,
Самотні міста,
І ці дрібниці,
Які руйнують літа.
Самотні люди,
Холодні думки,
Ти йдеш в нікуди,
Ти не чекаєш вже розлуки.
В очах відчай,
В словах сумна печаль,
Але повітря свіже вдихай,
І зникне весь жаль.
"Я тебе не віддам нікому",
Шепотів ти вустами тремтячи.
"Я віддамся тобі одному",
Лунало в думках наче.
"Я тебе не відпущу ніколи",
Хоч кохання буде з тобою,
"Я тебе не відпущу ніколи",
Хоч любов моя за спиною.
"Я тебе на віддам ніколи",
Говорив так солодко знову.
"Я тебе не віддам ніколи",
Наче ти співав колискову.
"Я тебе не відпущу",
Знай це,
"Я тебе не відпущу",
Хоч світ переверне.
"Я тебе не віддам нікому",
Цілував і дивився в очі,
"Я тебе не віддам нікому",
Я буду поруч щоночі...
Ты совсем сейчас другой,
Не такой как раньше был,
Ты совсем иной,
Может ты кого-то полюбил?
Ты совсем другой,
Ты какой-то хмурый неопрядный,
Ты такой родной!
И надеюсь мой любящий.
Ты такой смешной,
И в то время грустный,
Ты такой свой,
Ты мой особый.
Щось снилось сьогодні мені,
То були закохані очі,
То були вуста ті німі,
То були до серця ключі.
Ти снився сьогодні мені,
Ти був поруч зі мною рідний,
Я здається шукала тебе увісні,
Ти тепер мені необхідний.
Я знайшла тебе,
Але жаль.
Відпустила тебе від себе,
Я покохала тебе нажаль.
Опустевший город.
Опустевшие глаза.
И по-телу холод,
Дождь и вновь гроза.
Темнота.
Пустая улица.
По-которой бродит пустота,
Жаль что не может найти своего конца.
Листья падают,
Тихонько на асфальт.
Дождь капает,
Вызывая микровольт.
Перекрестки.
И дороги,
Грустят больно от тоски,
Они в чувствах знатоки.
Вновь звонки,
А в трубке гудки.
Вновь холод и сквозняки,
Но счастья пылают огоньки.
Скажи как мне быть без тебя,
Как смотреть в чужие глаза.
И искать в них частичку тебя,
Как мне слушать его ведь в голове твоя фраза.
Как любить его мне,
Не тебя.
Как искать твоя руку во сне,
И шептать я же любя.
Как мне забыть,
Как тебя отпустить,
Просто наверно нужно простить,
И улыбаясь дальше жить.
Я твоя зараз,
Ти зараз моє кохання.
Я не тримаю образ,
Хоч іноді хочеться плакати від благання.
Сьогодні я тебе люблю,
І ти мені потрібен,
А завтра почутя заллю,
І відпливе кохання човен.
Я буду згадувати тебе,
Можливо день у день чи раз у тиждень,
Але це почуття колись мине,
Без зайвих попереджень.
І буде час іти,
Пролине тиждень-два-місяць,
І буде інший мене гріти,
Який займе у серці одне із місць.
Сьогодні я твоя,
А завтра тобі чужа,
Я не шукаю в тобі свого героя,
Не можна взяти ножа і визначити де кохання межа.
А на дворі осінь прийшла,
І грає знову листтям.
Вона багато чого принесла,
Нагородила когось життям.
Комусь сльози вона принесла,
Комусь сльози щастя,
Багато шляхів вона звела,
Зробила якесь відкриття.
Вона просто листям шумить,
І кружляє його по світі,
А поки дощ ще спить,
Осінь дарує неба блакиті.
Розкажи про осінь про дощі,
Розкажи про сяйво зорі,
Не спіши знову плакати вночі,
Подивись щастя десь в путі.
Не кажи що виходу нема,
Не кричи що він другу обійма,
Тільки пам*ятай що попереду зима,
Яка сумуток заміта.
Посміхнись та навколо обернись,
Бачиш листя знов кружляє й сонечко сіяє.
Ти скажи собі спинись,
Бо життя буяє.
Однажды мы проснёмся рядом,
Однажды утром в теплоте.
И будет осень за окошком,
Шептать о пустате.
Однажды мы проснёмся,
И будем одеяло делить.
И каждый с нас будет кричать успокойся,
Чтоб просто друг друга позлить.
Однажды ну а потом,
А потом ты просто обнимешь,
И мы проснёмся днем,
И на ушко мне прошепчешь,
Уткнувшись в волосы мои,
Ты будешь рядом такой близкий,
И будут в сердце вновь огни,
От всех стихий.
Однажлы мы проснёмся рядом,
Однажды будем мы вдвоём.
Однажды в нас будет свой дом,
В котором будем жыть мы возможно не вдвоём.
Не надо слёзы лить напрасно,
Не надо, это никчему.
Осенний дождь, и это так прекрастно,
А твои слёзы пробуждають тьму.
Не надо плакать,
И жалеть минуты, которые не провела ты с ним.
Не надо вновь мечтать,
Каснутся губами, и утром проснутся двоим.
Не надо вновь орать ему в трубку,
И умолять остаться на минуту.
Не надо вновь натягивать улыбку,
Не надо читать его открытку.
Не надо,
Отпусти его,
Запомни вы друг другу никто,
Не надо отпусти его.
Якось так відпустило кохання мене,
Якось так забуло серце тебе.
Може я не картаю зовсім себе,
Але знай зізнання потрібне.
Може я й згадаю тебе завтра,
Може я й забуду тебе вмить.
Може й нам потрібна якась палітра,
Адже листя з дерев летить.
Може я захочу тобі написати,
Може я захочу твій голос почуть.
Адже знаю я що ти будеш мене кохати,
Але я не хочу в почуття поринать.
Я розчарувалась у тобі,
Як жаль що розчарувалась.
Я не вірила сама собі,
І кожний раз дивувалась.
Малювала я твої вуста ввісні,
І бажала знов поцілувати.
Для обох були ті сни тісні,
У яких коханою бажав ти називати.
Прокидалася я уночі,
І котились сльози по щоці.
Та перед очима були твої очі,
Які були як вода у ріці.
Як жаль що я вірила тобі,
І не помічала злого.
Яж думала що мало так годин в добі,
Щоб пізнати хлопчика свого.
Вибач що я довіряла,
Адже я тоді нічого не знала.
І довірою сіяла,
Бо здавалося тебе впізнала.
Час змінюється,
І ми міняємося з ним.
Він десь на мить сповільнюється,
І знову в бій а ми з ним.
І всьому є початок і кінець,
І всі живуть як на відрізку.
В людини кожної на серці свій є камінець,
Який не переносить нас у казку.
І всі живемо ми неначе у вісні,
Незнаючи де та брехня де правда.
Ми наче разом і втойже час одні,
Адже у кожному кутці якась є зрада.
Ми деколи і плачемо у ванній,
І щоб ніхто не бачив наших сліз.
Говоримо собі це раз останній,
І ці слова є наш девіз.
Такой уж мир сегодня что тут делать,
Мальчишки и девчёнки курят за углом.
А дома мать ждёт и не ложится спать,
И слёзы поперёк горла комком.
Они гуляют до ночи и пиво пьют,
Пока их матеря ходят по-дому кругом.
Потом они приходят и просто врут,
А матеря от радости всё оставляют на потом.
Они конечно пробуют и наркоту,
Подумаешь а смысл в чём?
А может она пробуждает доброту?
А чаще всего говорят "мы раз живём".
А что родители?
А что они?
Сердца у них болели,
Когда мы были не одни.
Они всегда рады,
Они всегда целуют.
И забывают беды,
Которые причинил им их изумруд.
Они всё оставляют на потом!
Потом...потом...и вновь потом!
И каждый вечер вновь стоят перед окном,
Надеясь защитить своим крылом.
Просто скажи,
Всё что на сердце есть,
Или нет розкажи,
Ведь я не буду искать месть.
Я всё пойму,
Просто скажи,
Ведь я отдаю отчёт своему уму,
И я не хочу вновь тебя любить до дрожи.
Я всё прощу,
Пускай сложно будет и мне,
Я промолчу,
Хотя ты будешь снится мне во сне.
Я отпущу,
Я не люблю,
Я всё смогу,
Я щастье найду.
Така рідна людина мама,
Такий сонячний промінь світла.
І дружня підтримка яка б не була омана,
Ти неначе подих повітря.
З тобою завжди спокійно мама,
Хоча бувають сльози на очах.
Але я знаю сум полетить з вітрами,
Лиш би ти не плакала по-ночах.
Я знаю ти хвилюєшся за мене,
Тому я іноді сміюся просто,
Коли на серці щось сумне,
Бо знаю це для твого серця гостро.
До тебе прибіжу й схилюся,
І стане якось добре й тепло.
Матусенько в цьому я не помилюся,
Бо ти як завжди заспокоїш звикло.
Матусе як часто я не слухала порад,
Які давала ти від щирого серця,
А потім не помічала зрад,
І робила вид що це все здається.
Матусенько ріднесенька моя,
Найкраща подруга на світі.
Я знаю ти мені своя,
На всій всій орбіті.
Очі-в-очі,
І здається ми такі близькі.
Подихи пророчі,
Що штовхали на вчинки низькі.
Шепіт ніжний,
І холод по шкірі.
Погляд грізний,
І стіни якісь сірі.
Доторкнись губами,
В голові лунає.
Не дивись на рани,
Бо кохання шлях свій починає.
Знову подих твій,
Знову твої губи.
Знову страх мій,
Що кохання нас згуби.
Губ з*єднання,
Таке якесь чисте.
Наше кохання,
Надіюсь вогнисте.
Я в тот вечер себе поообещела,
Никогда не вспоминать тебя.
Но как жаль что я тогда не знала,
И жалела вновь себя.
Я в тот миг в душе рыдала,
Были слёзы на глазах моих.
Но тогда я о тебе мечтала,
Не заметив чувств твоих.
Я всё расказать хотела,
Всё что застовляло сердце ныть.
Я набарала номер й онемела,
Просто не могла любовь свою открыть.
Я всю ночь тогда грустила,
И себе сказала я перетерплю.
Но открыла смс и прочитала,
"Я тебя люблю".
Кохання тануло,
Як лід що кинули в вогонь.
Кохання тануло,
Не доторкунувшись до долонь.
І ми як танули,
Забувши про любов.
Остані гранули,
Але не для обох.
Кохання тануло,
І ми ставали вже чужі.
Кохання тануло,
Як ті замети снігові.
Остані гранули,
У кожного свої.
Остані гранули,
Твої й мої.
І знову я побачила тебе,
І знову серце забилося сильніше.
І знову я подумала про себе,
Що не підходити-це правильніше.
Я десь пішла у далину,
Але думки були з тобою.
Подумала "сьогодні не засну",
Адже твої думки не зайняті мною.
Я йшла і думала собі,
А голос внутрішній твердив мені-вертайся.
Адже годин так мало у добі,
Щоб знов зізнатися собі "я закохалась".
Я обернулася й пішла у твій бік,
Тебе я поглідом шукала.
І я побачила тебе десь ввідалік,
Й тебе здається відшукала.
Я підійшла до тебе,
Й подивилась в очі.
А ти сказав мені "послухай щось шепоче",
Напевно це вуста дівочі...
Життя складна річ,
Тут сперечатися немає сенсу.
Ми йдемо кожний раз на встріч,
Шукаючи якогось шансу.
Ми день у день сміємося,
І кожен з нас щасливий.
Ми далі йдемо-рухаємся,
Хоч як нам час той милий.
Буває так що тяжко нам,
Коли серденько знов сумує.
Але ми довіряєм снам,
В яких радість процвітає.
Ми як завжди долаєм сотні перешкод,
Які нам доля провокує.
Ми ставимо на почуття код,
Хоч знаємо любов існує.
Ми можем плакати ночами,
І думати що виходу нема.
Але вихід в нас перед очами,
Який ми просто обійма.
Буває й так що ми даруєм щастя,
Скоріш за все даруєм.
Адже ми знаєм-це життя,
В якому ми пануєм.
Я создаю свои ошибки,
На них учусь я дальше жить.
Я делаю свои попытки,
Хоть иногда приходиться грустить.
И я иду,
Хоть спотыкаюсь иногда.
Но я ищу свою победу,
И путь покажет мне судьба.
Да падаю,
Бывает.
На миг я где-то пропадаю,
Но сил подняться мне хватает.
Да плачу,
Не скрываю.
Я жизнь свою теперь верчу,
И просто кислород вдыхаю.
Да я влюбляюсь,
Возможно это хорошо.
И я рукой к любви коснусь,
Хоть это может быть грешно.
И я срываюсь,
На тебя кричу.
Но на секундочку к тебе прижмусь,
На ушко что-то прошепчу.
Конечно же я просто улыбаюсь,
И про проблемы забываю.
Иду я дальше и держусь,
И роль свою играю.
Ведь каждый з нас живёт,
И делает свои ошибки.
Возможно кто-то и даёт совет,
Но это всего лишь пустяки.
Ведь главный советчик тебе,
Это ты.
Прислушайся к себе,
Поверь в свои мечты.
Я зрозуміла все,
Ти можеш більше не брехати.
Я зрозуміла все,
І я не буду більше в почуттях блукати.
Я зрозуміла це,
Коли вуста її ти цілував.
Я зрозуміла це.
Хоч пам*ятаю як тти мене хапав.
Я розумію все,
Можливо ти її кохаєш.
Я розумію все.
Але навіщо ти тоді мене шукаєш?
Дивися в мої очі,
Дивися в них щоночі.
Дивися до рання,
Шукай промінчик той кохання.
Цілуй мої вуста,
Адже любов можливо і проста.
Цілуй поки зірки горять,
Поки всі сплять.
Тримай мене за руку,
Бо не хочу терпіти я розлуку.
Тримай мене щосили,
Шукай чарівну сполуку.
Шепчи мені кохана,
Доводь це знов і знов.
Шепчи мені бажана,
Доводь мені свою любов...
Який солодкий поцілунок був,
Які вуста були тривожні.
Як швидко час той проминув,
Коли були ми не одні.
Як ти тоді до мене знов летів,
І хтів відчути дихання моє.
Як не помічав ти усіх шляхів,
А просто хтів показати почуття своє.
Як ти дивився в очі мої,
І наче щось в них читав тоді.
Як я поглянула в очі твої,
Побачивши почуття молоді.
Як відгортав волосся ти моє,
І знов заглядував у очі.
Як намагався сказати "я твоє",
І просто писав "надобраніч" щоночі.
Як ти хапав за руку знов мене,
І говорив "я без тебе не зможу".
Як шепотів "кохання не мине",
А я питала "чим я допоможу?".
Як зараз пам*ятаю все що було між нами,
Як обіймав мене і ніжно цілував.
Як шкода що це було лиш снами,
В яких ти просто грав...
Знаешь, а как-то так случилось,
Что я в тебя влюбилась.
Веришь, а я ведь думала что ты дурак,
Но не такой уж ты мудак.
Знаешь, а я читала по твоим губам,
Что твоё сердце пополам.
Веришь, а я смотрела в облака,
Они были как та река.
Знаешь, а ведь судьба есть судьба,
И та случайность не глупа.
Веришь, а я хотела сказать тебе пока,
Но в сердце произошла гроза...
Як жаль,
Що це був сон лиш мій.
Коли пішли з тобою вдаль,
Дивитися на той врожай.
Як жаль,
Що ми так і не змогли.
Здійснити наших бажань,
Та не побачили тієї імли.
Як шкода,
Що ми тоді були чужі.
Можливо така наша природа,
Але чому тоді не було почуттям межі?
Як шкода,
Що ми тепер не разом.
І у кожного є своя свобода,
Яка є сяйвом...
Я тебе не люблю,
Якось я зрозуміла це випадково.
Я ночами знов сплю,
І це так казково.
Я тебе розлюбила,
Пролунало мені мимоволі.
Якось я почуття загубила,
І знайшла нові.
Ми тепер чужі,
І наче знов не знайомі.
Бо не було тієї межі,
Ми просто були мовчазні.
Ми якісь такі нервові,
І у кожного свої долі.
Ми просто тепер випадкові,
І нам тепер не до любові.
Сльози як вода,
Що тече по щокам.
Сльози як вода,
Що тривожить по-ночам.
Сльози-це вода,
Шепотіла знов вона.
Сльози-це вода,
Що шукає свого дна.
Сльози-вода,
Говорив він їй ввісні.
Сльози-вода,
Що буває на весні.
Я плачу,
І за вікном дощ йде.
Я плачу,
Хоч серце молоде.
Я знаю,
Що сльози це вода.
Я знаю,
Що любов золота.
Я вірю,
Що кохання не війна.
Я вірю,
Що кохання як глоток вина...
Как первый взгляд,
Как первая улыбка.
Как первый наш закат,
Как первое прости - пока.
Лечу к тебе под этот листопад,
Ищу тебя издалека.
Шепчу тебе «никто не
виноват»,
Люблю тебе на века.
Как первый вздох,
Как первое люблю тебя малыш.
Как первая ночь для двоих,
Когда ты просто спишь.
Читаешь глупый стих,
Про Париж.
Ты что-то немножко затих,
Наверно ты всё-таки грустишь.
Как быстро летит жизнь,
Её не вернуть назад.
Словно неба синь,
Мы тянемся гдето в сад.
Мы знаем что гдето много богинь,
Играя всеволишь жизнь-маскарад.
Мы часто наночь читаем аминь,
Надеясь не попасть когда-нибуть в ад.
Мы верем, что листья кружаться как осень,
Под сотни серенад.
Мы веремь что любовь как огонь,
Не боясь попасть под водопад.
Мы чувствуем сладкий запах дынь,
Надеясь попасть под звездопад.
Мы чувсвуем чудо каждый день,
Не зная что это может быть яд.
Мы тянем ветку серень,
Пусть что там люди говорят.
Мы тянем руку помощи но нам лень,
Пусть как нас благодарят.
Почему так жесток мир?
Не даёт покоя сердцам.
Почему так жесток мир?
И по капельке по-губам.
Почему так жесток дождь?
Заливает наши пути.
Почему так жесток дождь?
И не скажеш мне прости.
Почему так жесток сон?
Мне являешся вновь ты.
Почему так жесток сон?
Не сойдуться ведь наши мосты.
Почему так жестока ночь?
Ведь не видно твои черты.
Почему так жестока ночь?
Не хватает мне теплоты.
Почему так жестока боль?
Словно сыплешь на рану соль.
Почему так жестока боль?
Словно чувств твоих ноль.
Почему так жестока любовь?
Ведь не нужен к сердцу пароль.
Почему так жестока любовь?
Ведь не нужен нам самоконтроль...
Як боляче було писати знов привіт,
Як тяжко було натякати ти мій.
Як грізно знов котились сльози в дивосвіт,
Під тисячі мелодій.
Як в саді яблуневий цвіт,
У серці ти мене знайти сумій.
Дивись на світ,
І кожну мить мрій.
Як вільний політ,
У усмішці німій.
Як на пам*ять алфавіт,
Ти мене зрозумій.
Як у тисячі воріт,
Є у кожного шлях свій.
Як у багатьох орбіт,
У нас з тобою бій.
Я думала,
Що тяжко закохатись.
Я думала,
Що тяжко полюбити.
Я думала,
Що це напевно як сміятись.
Я думала,
Що це як жити.
Я думала,
Що легко почуття позбутись.
Я думала,
Що легко серце запалити.
Я думала,
Що можна помилятись.
Я думала,
Що можна все простити.
Холодно,
Так холодно.
Наче знов прийшла
зима,
Знову я жду
письма.
Холодно,
Так холодно.
Наче льодом по
лиці,
Сльози ллються по
щоці.
Холодно,
Так холодно.
Наче вітром по
плечам,
Я сміюсь усім
речам.
Холодно,
Так холодно.
Наче та любов
німа,
Може я і плачу
дарма.
Холодно,
Так холодно.
Наче ти не
обійма,
Це напевно є
пітьма?
Холодно,
Так холодно.
Наче серце вже
пройма,
Але це все
жартома.
Холодно,
Так холодно.
Наче ти не мій,
Але я люблю тебе
ти це зрозумій.
Холодно,
Так холодно…
Чому вона сміялася?
Коли вони були чужі.
Чому вона сміялася?
Коли за вікном
лили дощі.
Чому вона сміялася?
Коли почуття були
байдужі
Чому вона сміялася?
Коли здавалося
кохання ріжуть ножі.
Чому вона сміялася?
Коли не було вже
межі.
Чому вона сміялася?
Коли іншу
обіймали його руки дужі.
Чому вона сміялася?
Коли вони були
зовсім не схожі.
Чому вона сміялася?
Коли біль був у
душі.
Знову ми
випадкові,
Як нічого і не
було.
Знову сни
казкові,
Як у перші дні
разом.
Знову думки
однакові,
Як перші зітхання
були.
Знову слова
сутінкові,
Як зізнання твої
колись.
Знову ми нервові,
Як у першу сварку
тоді.
Знову ми
випадкові,
Як колись ми не
знайомі.
Занадто довго плакала,
Коли любов плекала.
Занадто довго думала,
Коли тебе шукала.
Занадто довго я благала,
Коли тебе чекала.
Занадто довго я шептала,
Коли ввісні ридала.
Занадто довго пам ятала,
Коли тебе забувала.
Занадто довго я читала,
Коли листи писала.
Прости меня,
И отпусти.
Прости,
Не надо лишних слов.
Прости,
И больше не вернуть,
То время что уже прошло,
Прости.
Прощай,
И не ори и не кричи,
Просто отпусти,
Прости.
Прощай,
И не целуй фотографию,
Где вмести мы были.
Прости.
Прощай,
И больше не вернуть,
Забывшую любовь внутри,
Прости.
Прощай
И ты забудь дни,
Что вместе мы были
Прости.
Прощай...
Чому так гірко плакала вона?
Тримаючи в руках фото його,
Чому котились сльози по вустах?
Коли набирала номер його.
Чому ніч була така ясна?
Коли вона самотня була,
Чому він знов і знов робив боляче їй?
Чому???
Чому вона терпіла всі образи його?
Чому кидалася на шию його?
Коли приходив він до неї знов
Чому кохала так його???
Вибач,
Що не змогла сказати я "люблю"
Вибач,
Що не змогла я розв язати ту петлю.
Вибач,
Що не прошептала я "молю"
Вибач,
Що було вдосталь болю.
Вибач,
Що не обіцяла я "зроблю"
Вибач,
Що на хвилину тебе уявлю.
Вибач,
Що твій погляд я ловлю,
Вибач,
Що біль не запаллю...
Чому ти сумна?
Питав ти мене.
Чому ти сумна?
Коли на дворі весна.
Чому ти сумна?
Коли йому не до сна.
Чому ти сумна?
Коли ти в нього одна.
Чому ти сумна?
Коли почуттів глибина.
Чому ти сумна?
Коли любов та скляна...
Прощавай,
Відпусти мою руку
благаю.
Відпусти,
Не цілуй мої губи
картаю.
Прощавай,
Не шепчи мені
ніжно кохаю.
Відпусти,
Адже я знов
ридаю.
Прощавай,
Адже я ніжність
вкладаю.
Відпусти,
Адже я страждаю.
Прощавай,
Адже я тебе
відпускаю.
Відпусти,
Адже я тебе
пробачаю.
Чому не хапав ти
мене?
Коли я була у
руках,
Чому не хапав ти
мене?
Коли спокійно
було по-ночах.
Чому не хапав ти
мене?
Коли радість була
у очах,
Чому не хапав ти
мене?
Коли щастя було у
серцях.
Чому не хапав ти
мене?
Коли ти був у
думках,
Чому не хапав ти
мене?
Коли ми сиділи у
кутках.
Чому не хапав ти
мене?
Коли стосунки
були у дужках,
Чому не хапав ти
мене?
Коли мрії були в
літаках.
Чому не хапав ти
мене?
Коли був якийсь
страх,
Чому не хапав ти
мене?
Коли кохання було
у словах.
Ти відійшов,
Ти відійшов
назавжди у майбуття,
Залишивши в
серцях почуття.
Ти відійшов,
Ти відійшов зі
слізьми на очах,
Тепер ти не
плачеш по-ночах.
Ти відійшов,
Ти відійшов але
жива твоя душа,
Вона у дальні края
вже вируша.
Ти відійшов,
Ти відійшов
просивши каяття,
Але ти знаєш це
буття.
Ти відійшов,
Ти відійшов десь
у далекий сон,
І не турбують
тепер тебе думки персон.
Ти відійшов,
Ти відійшов коли
котилася сльоза,
Тоді у серці була
гроза.
Ти відійшов,
Ти відійшов але в
думках ти є,
Ти відійшов…
Я хтіла знов тобі
сказати,
Я вже не мала сил
ридати.
Я хтіла знов тобі
кричати,
Мені набридло вже
страждати!
Я хтіла знову все
почати,
Але кохання не
шукати.
Я не могла до
тебе мчати,
Коли ти скажеш
розпочати.
Я хтіла просто
помовчати,
Але ти міг мені
шептати,
Я не могла все
розтоптати,
І не могла на все
плювати.
Я хтіла почуття
вдихати,
Але тебе не
відпускати.
Я не хотіла тобі
брехати,
Але ти змусив так
вчиняти.
Я не хотіла
научати,
Я просто хтіла
тебе кохати.
Я не хотіла
відпускати,
Я не могла
постійно вибачати.
Я знала що тобі
начхати,
Але не мала сил
благати…