Велична жриця моїх самоутопій,
Я знаю твій замкнений гомін,
Тихий свист і солодкий міраж
Молодих, червоних піонів.
Твоя влада - зиск мого імені
Що властвує тихим стражданням.
Що так довго лілеїла мати
Тобі віддаю свою молодість
Всі вірші пишу для тебе,
Прокурена душа хворого поета.
Я твоя жертва, найкращих страждань і поезій
Твоя грація обвиває мене, як колюча акація
Мої руки побиті об стіни розпечених гратів.
Що страждають від твоїх мастурбацій
Сурові реалії і мінімум щастя
Люби мене, я пропаща.
Bohemian Rhapsody
Що поєднало наші голоси?
У світі, де не має звуків
Де лиш пісня у останню путь.
Веде тебе туди, де всі вони не мали б буть
У цьому світі нас не знайти,
У цьому світлі ми і є, вогні
Просто довірся мені,
І хай довіра - це те, що тебе вб'є
Закрий очі і повір мені.
Ми розчинимося в темряві
Там нас нікому не знайти.
Ми розчиняємося в музиці,
Ми і є прекрасна музика
Музика, що лине з твоїх уст до мене-
Поєднала наші голоси,
У світі, де нас не знайти.
Ніколи
Ніщо ніколи не буде прекрасним.
Ти падаєш,
Я падаю.
Наша любов помалу тане
Солодкі слова й увага не гріють душу,
Більше не ціную твою душевну пущу.
Більше не манять твої очі всюдисущі.
Все змінилось в корінь
Тебе немає,
Мне немає.
Ми як фантоми реалій .
Ти давно зник
Я помалу зникаю .
Більше ніщо так не манить.
Як ти й твої принади.
Але можливо я знову нам збрехала.....
" меланхолійне кохання "
Одразу видно, що тебе готували до зустрічі мене.
Ти кохався з примарами й слав усе через плече.
Ти зацікавився трояндами й перестав класти голову на чуже плече
Ти ж знаєш це не класика.
Ти не любиш класику, я теж.
Ми готовані долею і це не секрет
Ми закохані в образ потворами.
Улюблений витвір алкогольних агоній,
Солодкий запах і останній потяг.
Ти обожнюєш колір алих, розбитих сердець,
Я тримаю тебе за мізинець - бо знаю усьому кінець.
Між образами і купою бруду, що лилися з уст як призент,
Зостався лиш холодний подих м'ятних страстей,
Ми ображені долею і неземні своєю вродою
Такі прості, та такі складні - це полон міфологій.
Ми розбиті в деталях, та зібрані з крапель
Ми складні - бо ми є люди живі.
Та хай, як там не буде - ти серед них кращий
Ти мій, хай хоч це буде повстання
І найкраща історія - це наше з тобою "меланхолійне кохання".
Добро. Проблема і любов
Проблема в мені, що росте,
Підживлює мою свідомість
І той біль в душі, що ніяк не проросте.
І досить, просто досить слова
Мале слово, що знищить все ущент
Розбиті спогади, як склянки.
Очі, як розбите скло і шрами
Що ми з тобою так довго лікували рани
Певно мене поховають в твоїй рані,
Що досі болюче гніє.
В твоїх очах здавалося так добре,
Та насправді добре лиш моє нутро,
Що так довго берегло твою любов
Якої звісно ж не було.
І все тепло, що не гріло, а пекло
Пішло і пеплом віддало добро,
Навіть невідомо і кому.