Історія кохання
Історія кохання
Вона - тендітна та струнка
як квіточка красою сяє
а його очі як зима
і сам він спокою не знає
суворий, гарний одинак
харизма кожного вражає
- нехай всі думають - чудак
начхати, собі ціну знаю
робоче місце, темна ніч
вона затримались сьогодні
він куртку скинув свою с пліч
- замерзнеш... ночі вже холодні
її додому проводжа...
відмовок жодних не приймає
- глибока ніч а ти одна
безпечно зараз не буває...
вона всміхнулась та пішла
- нарешті він мене побачив.
та ні.. це ввічливість була.
не вміє жити він інакше
знов перестрілка, западня
в їхній роботі це нормально
ледь не загинула вона
холодність зникла моментально
- тримайся, чуєш не вмирай!
- послухай я...- і замовкає
- та швидше ви чорт забирай!
скоріш!- коллегу підганяє
четверта ранку, він не спить
на неї погляд піднімає
- борись давай, ти маєш жить...
їй ковдру ніжно поправляє
повільно очі відкрива
- а як... як я тут опинилась?
-поранення, мені пора
тримайся…- двері зачинились
- як завжди... він якась стіна
чи сам себе він розуміє...?
- я радий що вона жива
я ще зайду як звечоріє...
- послухайте, чому ви так?
я вже півроку як гадаю
закрились в мушлі як той рак...
- я що відчитуватись маю!
він вийшов хлопнувши дверми
вона застигла на півслові
не розуміє його, ні
не вперше лють така у тоні
- дарма ви так от... напряму
тихенько медсестра сказала
- втомилась, я його люблю!
- о... вибачте, про це не знала
він втратив всіх... усю сім'ю
Дружину, доньок у пожарі
це було ... років сім тому
- пробачте...я... я співчуваю
проходять дні, йдуть місяці
момент і серце завмирає
-ви… дорогий дуже мені
люблю вас… - тихо промовляє
- чекай. Прошу, не закривайся
я знаю про твій біль, зажди…
а Він лиш крикнув – забирайся!
і свої речі забери…
вона іде, сльоза скотилась…
чому… чому зі мною так?
надії об стіну розбились
попереду один лиш мрак
- пробач... – рука лягла на плечі
- я не хотів…мені шкода…
давай підемо з холоднечі…
униз упала знов сльоза
- пробач, я емоційний, знаю
я… не готовий ще на жаль
ти добра, мила… слів не маю
на мене часу ти не гай
- і як багато: рік? Чи більше…
тягнути можна все життя
ти ж… робиш зараз тільки гірше
- не згоден… мабуть піду я
- стояти це наказ, Мартіне!
він посміхнувся й обійняв
- так тільки ти б одна посміла
пробач… але я все сказав…
- заява на столі. Удачі
- віставити! Чому ти так?
- я йду… так нам обом на краще
- стояти це наказ! - прощай
пішла… залишивши самого
він зупинити захотів
та не знайшов такого слова
яке б сказати їй зумів
- я дурень мабуть… я не знаю
вона ж права… я затягнув…
хоч кожен день ходжу по краю
слово кохання я забув
чи подавив… яка різниця?!
так, підсвідомо подавив
ця правда - кинута в обличчя
я її бачить не хотів
зібрались люди працювати
не вистачає їх обох
- він вперше вирішив проспати?
- що ж будем мабуть уп`ятьох
- я тут. А ви всі до роботи!
уліки, звіти. Де це все?!
- готово сэр. А… в вас все добре?
- у вас якесь… сумне лице
- вам що немає чим зайнятись?
холодним тоном запитав
- хвилюємось… вам би поспати
- я що порад у вас питав?!
слова ті не дають покою
минуле страхом накрива
-ну Таня! Що ж робить з тобою…
ти мила…та не можу я!
- слабак! – подумав сам на себе
боюсь зробити один крок
ну й хай… мені воно не треба
я вже усвоїв цей урок
- гей босс – коллега нахилилась
- ви ризикніть… змініть життя
я розумію – ви втомились
та треба йти у майбуття
- хто розтріпав?! І хто ще знає?
- ніхто… попався документ
- ну що за… - долю проклинає
що ж дякую… на цьому все?
та спогад знов не відступає
проходить день, минає ніч
і так повільно час спливає
час роздумів…час протиріч
- вітаю… Тань… як в тебе справи?
- нормально – тихо промовля
– ну а як сам? – як щодо кави?
- не бачу в цьому сенсу я
- не згоден… ну то як? Зайдемо?
- гаразд – направилась за ним
він вже не дивиться сталево
бо знов відчув себе живим
яскраво місяць в небі сяє
палають зорі ввишині
і голос ніжно промовляє
- одна така у світі ти…
Автор вірша: Ходіс Анна
Beautifulfairy1
Війна
Я хочу бути там де ти тепер
в жаху, що зараз ми звемо війною
я хочу бути там де ти тепер
це пекло розділило нас з тобою
пішов, вночі залишивши листа
- пробач, пізніше дам про себе знати
де ти тепер? Залишилась сама
а ти ж пообіцяв не покидати
проходять дні, минають місяці
ти в списках тих що без вісти пропали
і вітер вже замів твої сліди
не на таке майбутнє ми чекали
зібралась і пропала у ночі
я хочу щоб звела нас знову доля
як пав в бою, могилу хоч знайти
мій любий я в думках завжди з тобою
Автор вірша: Анна Ходіс
Лірика
Чарівна незнайомка що прийшла
ти швидко моє серце полонила
красива та чомусь така сумна
мої надії поглядом розбила
був неправий, пробач мої слова
та все ж прошу про зустріч королево
твій погляд чистий як річна вода
але на мене дивиться сталево
так вабить твій прекрасний ніжний стан
обличчя чарівніше від світанку
побачив й зрозумів що я пропав
твій образ в голові безперестанку
став сірим, непривітним білий світ
красуне, тільки ти моє спасіння
з тобою я злетів би до орбіт
відчув би знову серця тріпотіння
приходь, тебе чекати буду я
в кафе у центрі, через дві години
не ігноруй, прошу, Вікторія
раху ю я до зустрічі хвилини
Автор вірша: Анна Ходіс
Війна
Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!
Автор вірша: Анна Ходіс
Казка
Прийшла пора уже лягати спати
закрила очі й рину в світ думок
думки вони як лебеді крилаті
мене відносять в світ нічних казок
тут феї що злітають вверх до неба
дракони що загрозливо ричать
а я стою хоч далі іти треба
не можу від них погляд відірвать
внизу русалки, їх хвости сіяють
наввипередки з хвилями пливуть
вони руками радісно махають
запрошують у гості зазирнуть
веселка в небі кольорами грає
а я іду до замку між дерев
і раптом мимо птиця пролітає
яскрава і горить уся вогнем
навколо дивні квіти розквітають
і їх збирає дівчина-весна
метелики великі тут літають
привіт, мені всміхнулася вона
а далі... далі скелі і тумани
й хатинка що на курячих ногах
і я іду одна під небесами
це місце визиває тільки страх
помітно вдалині якогось змія
і бабу що на ступі проліта
не хочу тут зустріти лиходія
йду швидше а в реальності світа
ну от і все я підійшла до замку
торкнулася рукою до дверей
прокинулась, привіт сказала ранку
і повернулась в світ нових ідей
Автор вірша: Анна Ходіс
Вампір та людина
Її вуста червоні наче кров
а очі в темноті жахливо сяють
настала ніч, виходить з дому знов
полює… свою жертву упіймає
красивий, очі сірі як туман
на вушко тихо й лагідно шепоче:
мій любий, це всього лише обман
кусає й закриває його очі
не бачити їй мирного життя
не знати що таке любов ніколи
черства і в ній ні краплі каяття
знов смерть після звичайної розмови
життя вампіра повністю нічне
повільно жінка погляд піднімає
-хай сонце завтра вранці не зійде
-побуде ніч - у місяця благає
світанок, вона швидко йде назад
чекати поки темрява настане
як пощастить не буде їй завад
ніхто її за вбивством не застане
ці очі… так прекрасні як зірки
повільно нахилилася до нього
прощай, я замету свої сліди
оскал… але убити їй не змога
обличчям проступив холодний піт
-чудовисько! – він руку відпускає
з сльозами проклинає вона світ
біжить за ним та не наздоганяє
на ранок пішла знов відпочивать
прокинулась, це ж він у сні з’явився!
напевно втік не варто і шукать
а якщо ні… а раптом залишився…
немає… у парку сидить юнак
голодна, це мій шанс перекусити
та що таке?!Не можу більше так
чому!Чому не здатна я убити!
розм’якла все вони, ці почуття
не хочу далі я собою бути
- о місяце… почуй мої слова
я хочу жити так як живуть люди!
від слів її здригнулись небеса
а місяць опустив на неї світло
- ти впевнена? Забудеш ким була
Безсмертя втратиш, це тобі потрібно?
- я згодна - посміхнулася вона
і раптом у повітрі розчинилась
прокинулась… це сон ну що ж, бува
от вчора мені ще крутіше снилось
проходить день, з’являється зоря
закохані додому поспішають
- найкраща в мене ти, любов моя
- мій милий треба швидше, нас чекають
повільно наступає темнота
на місяць починають вовки вити
з тих пір ходить історія така
як зміг вампір людину полюбити
Автор вірша: Анна Ходіс
Життєвий шлях
Колись ми всі по різному грішили
Проходили свій довгий бренний путь
Молили... допомоги ми просили
Але ніхто не хоче мабуть чуть
Шукаємо у бідах винуватих
Та правди не дано нікому знать
Благати... падати і знов вставати
Ми звикли та чекаєм благодать
Чи наші душі просто очерствіли?
Чи зверху нас залишили тонуть?
Горіли... свої болі ми глушили
Звучать слова: я хочу все забуть
Куди, у що ми скочуємось друзі?
І як нам знову стати на свій шлях?
В напрузі... ми постійно всі у русі
І ще ширяє наш надії птах
Автор вірша: Анна Ходіс
Нічна красуня
Красива дівчина літає в небесах
на її сукні зіроньки сіяють
суріз’я що красою осліпляють
і сум застиг в її нічних очах
чому ніхто краси вночі не бачить
лиш одинокі стомлені серця
так часто під покровом ночі плачуть
у кожного історія своя
вона нічим не може тут зарадить
лиш показати зоряний пейзаж
і ця картина трохи їх розрадить
тих душ яких немало серед нас
вона втомилась бачить людське горе
так дуже хоче їм допомогти
та знову ніч і знов внизу сліз море
людей які не знають куди йти
як прийде ранок будуть поспішати
повернутся в своє земне життя
вона вночі їх всіх буде чекати
щоб дати хоч хвилину забуття
Автор вірша: Анна Ходіс
Сім'я
Ви мені всього важніше
Ви для мене найрідніші
Люблю сильно люблю дуже
Інше все мені байдуже
Як бувала тяжка днина
Ви всі поруч в цю хвилину
За все вдячна, мої милі
Ви для мене особливі
люблю сильно обіймаю
я найкращу сім'ю маю
мені дуже пощастило
ви мій світ, моє світило
Автор вірша: Анна Ходіс
Нічна казка
Синіє небо місяць сяє
а ми прогулюємось вдвох
і серце дивно калатає
і соловейко тьох тьох тьох
пустують лавочки надворі
сіяє місяць в небесах
як світла крапелька у морі
відображаєтся в очах
темніє зіронька палає
прекрасні вулиці в тиші
ця темрява все огортає
і чутно як шумлять стрижі
чудове гарне нічне місто
до ранку буде так сіять
на жаль уже занадто пізно
пора іти відпочивать
Автор вірша: Анна Ходіс
Коли нема більше надії
Коли нема більше надії
як жити далі що робить?
хоч є бажання різні мрії
та складно кожен день прожить
є почуття чекаєш дива
втрачаєш віру кожен день
вважаєш світ несправедливим
і слухаєш сумних пісень
коли не знаєш що робити
не плач повір у мабуття
ще зійде сонце щоб світити
і зміниться твоє життя
Автор вірша: Анна Ходіс
Складність життя
Буває складно - це життя
хочу вернутися додому
невже немає вороття
не подолати біль і втому
я хочу жити хочу жить
не час не місце щоб здаватись
настане й в мене щастя мить
не буду більше я боятись
втомилась я і сліз потік
та я родилась щоб боротись
я проживу свій довгий вік
не дам душі цій розколотись
все буде добре все мине
позбавлюсь і від цього лиха
за течією все пливе
життя ріка бува не тиха
все буде добре знаю я
і хоча віри вже немає
іду вперед у майбуття
А моє серце ще палає
Автор вірша: Анна Ходіс
Життя
Життя це плин важких подій
Ти в них як в попелі палаєш
Це крах надій і розрух мрій
Коли втрачаєш все що маєш
Сьогодні так багато зла
А ти, що правди ще шукаєш
Послухай, тут її нема
Ти просто мало про світ знаєш
Любов і світло меркне, жах
Життя чому ти їх вбиваєш
А замість них приносиш страх
З дороги правди відвертаєш
Багато світлих що в пітьмі
Чорніють від своєї болі
Страждають навіть від рідні
І хочуть лиш свободи волі
На світі так багато зла
Ми ще шукаємо любові
Аби не згаснула вона
В потоці чорноти і крові
Перемагає хто бере
І кожен сам тепер за себе
Я сподіваюсь це мине
І станем ближче ми до неба
Автор вірша: Анна Ходіс
Привиди
(ідея автора Місячна_соната)
Літають привиди надії
Вони це тінь мого життя
Бажання, найсвітліші мрії
Яким немає вороття
Життя лиш сіре і буденне
Сказав я радості бувай
Та мрії вічні незбагненні
Ведуть вночі в свій тихий гай
Від них нікому не сховатись
І рідна привидам пітьма
Та я не буду захищатись
Бо кожна ніч лише одна
Чекаю не змикаю очі
Коли порину в вир подій
І скоро привиди співочі
Відкриють світ моїх надій
Автор вірша: Анна Ходіс