Новые стихи
Історія кохання
Історія кохання
Вона - тендітна та струнка
як квіточка красою сяє
а його очі як зима
і сам він спокою не знає
суворий, гарний одинак
харизма кожного вражає
- нехай всі думають - чудак
начхати, собі ціну знаю
робоче місце, темна ніч
вона затримались сьогодні
він куртку скинув свою с пліч
- замерзнеш... ночі вже холодні
її додому проводжа...
відмовок жодних не приймає
- глибока ніч а ти одна
безпечно зараз не буває...
вона всміхнулась та пішла
- нарешті він мене побачив.
та ні.. це ввічливість була.
не вміє жити він інакше
знов перестрілка, западня
в їхній роботі це нормально
ледь не загинула вона
холодність зникла моментально
- тримайся, чуєш не вмирай!
- послухай я...- і замовкає
- та швидше ви чорт забирай!
скоріш!- коллегу підганяє
четверта ранку, він не спить
на неї погляд піднімає
- борись давай, ти маєш жить...
їй ковдру ніжно поправляє
повільно очі відкрива
- а як... як я тут опинилась?
-поранення, мені пора
тримайся…- двері зачинились
- як завжди... він якась стіна
чи сам себе він розуміє...?
- я радий що вона жива
я ще зайду як звечоріє...
- послухайте, чому ви так?
я вже півроку як гадаю
закрились в мушлі як той рак...
- я що відчитуватись маю!
він вийшов хлопнувши дверми
вона застигла на півслові
не розуміє його, ні
не вперше лють така у тоні
- дарма ви так от... напряму
тихенько медсестра сказала
- втомилась, я його люблю!
- о... вибачте, про це не знала
він втратив всіх... усю сім'ю
Дружину, доньок у пожарі
це було ... років сім тому
- пробачте...я... я співчуваю
проходять дні, йдуть місяці
момент і серце завмирає
-ви… дорогий дуже мені
люблю вас… - тихо промовляє
- чекай. Прошу, не закривайся
я знаю про твій біль, зажди…
а Він лиш крикнув – забирайся!
і свої речі забери…
вона іде, сльоза скотилась…
чому… чому зі мною так?
надії об стіну розбились
попереду один лиш мрак
- пробач... – рука лягла на плечі
- я не хотів…мені шкода…
давай підемо з холоднечі…
униз упала знов сльоза
- пробач, я емоційний, знаю
я… не готовий ще на жаль
ти добра, мила… слів не маю
на мене часу ти не гай
- і як багато: рік? Чи більше…
тягнути можна все життя
ти ж… робиш зараз тільки гірше
- не згоден… мабуть піду я
- стояти це наказ, Мартіне!
він посміхнувся й обійняв
- так тільки ти б одна посміла
пробач… але я все сказав…
- заява на столі. Удачі
- віставити! Чому ти так?
- я йду… так нам обом на краще
- стояти це наказ! - прощай
пішла… залишивши самого
він зупинити захотів
та не знайшов такого слова
яке б сказати їй зумів
- я дурень мабуть… я не знаю
вона ж права… я затягнув…
хоч кожен день ходжу по краю
слово кохання я забув
чи подавив… яка різниця?!
так, підсвідомо подавив
ця правда - кинута в обличчя
я її бачить не хотів
зібрались люди працювати
не вистачає їх обох
- він вперше вирішив проспати?
- що ж будем мабуть уп`ятьох
- я тут. А ви всі до роботи!
уліки, звіти. Де це все?!
- готово сэр. А… в вас все добре?
- у вас якесь… сумне лице
- вам що немає чим зайнятись?
холодним тоном запитав
- хвилюємось… вам би поспати
- я що порад у вас питав?!
слова ті не дають покою
минуле страхом накрива
-ну Таня! Що ж робить з тобою…
ти мила…та не можу я!
- слабак! – подумав сам на себе
боюсь зробити один крок
ну й хай… мені воно не треба
я вже усвоїв цей урок
- гей босс – коллега нахилилась
- ви ризикніть… змініть життя
я розумію – ви втомились
та треба йти у майбуття
- хто розтріпав?! І хто ще знає?
- ніхто… попався документ
- ну що за… - долю проклинає
що ж дякую… на цьому все?
та спогад знов не відступає
проходить день, минає ніч
і так повільно час спливає
час роздумів…час протиріч
- вітаю… Тань… як в тебе справи?
- нормально – тихо промовля
– ну а як сам? – як щодо кави?
- не бачу в цьому сенсу я
- не згоден… ну то як? Зайдемо?
- гаразд – направилась за ним
він вже не дивиться сталево
бо знов відчув себе живим
яскраво місяць в небі сяє
палають зорі ввишині
і голос ніжно промовляє
- одна така у світі ти…
Автор вірша: Ходіс Анна
Beautifulfairy1
Війна
Я хочу бути там де ти тепер
в жаху, що зараз ми звемо війною
я хочу бути там де ти тепер
це пекло розділило нас з тобою
пішов, вночі залишивши листа
- пробач, пізніше дам про себе знати
де ти тепер? Залишилась сама
а ти ж пообіцяв не покидати
проходять дні, минають місяці
ти в списках тих що без вісти пропали
і вітер вже замів твої сліди
не на таке майбутнє ми чекали
зібралась і пропала у ночі
я хочу щоб звела нас знову доля
як пав в бою, могилу хоч знайти
мій любий я в думках завжди з тобою
Автор вірша: Анна Ходіс
Лірика
Чарівна незнайомка що прийшла
ти швидко моє серце полонила
красива та чомусь така сумна
мої надії поглядом розбила
був неправий, пробач мої слова
та все ж прошу про зустріч королево
твій погляд чистий як річна вода
але на мене дивиться сталево
так вабить твій прекрасний ніжний стан
обличчя чарівніше від світанку
побачив й зрозумів що я пропав
твій образ в голові безперестанку
став сірим, непривітним білий світ
красуне, тільки ти моє спасіння
з тобою я злетів би до орбіт
відчув би знову серця тріпотіння
приходь, тебе чекати буду я
в кафе у центрі, через дві години
не ігноруй, прошу, Вікторія
раху ю я до зустрічі хвилини
Автор вірша: Анна Ходіс
Війна
Осінній вітер завмирає
Жоржини свій ховають цвіт
Під небом що тепер палає
Втонув у попелі цей світ
Війна, її сюди не звали
Багряне сонце завмира
В одному із сумних підвалів
Гучна мелодія луна
Красуня хлопця обіймає
Він незважає на слова
А вона подумки зітхає
Її окутує журба
Байдужа? Каже що кохає
А погляд як холодна сталь
Чому я з ним сама не знаю
твердий як той гірський кришталь
Люблю його прекрасні очі
Люблю цю посмішку лиху
Я гордість розірвала в клоччя
Змахнула дівчина сльозу
тепер як свічечка згасаю
Що каже те я і роблю
Себе уже не пам’ятаю
Але ж люблю його, люблю
Дзвенить бокал, залите горе
І звуки бомб вже не страшать
Раптовий спалах, крові море
Ніхто не хоче помирать
Бліда красуня посміхнулась
- Я знаю зілля чарівне
- Ти мавка – дівчина жахнулась
Згинь нечисть, геть, облиш мене!
Ти ж хочеш, люба, допомоги
Любовне зілля дай йому
І щезнуть всі твої тривоги
Разом з питанням цим: чому?
- Ну як ти? – подруга питає
- Тут Мавка… - пляшку відкида
- Повір, нікого тут немає
- Неправда – дівчина рида
Пурпурним блиснула будівля
Її виносять на руках
Раптово падає покрівля
Сидить красуня у сльозах
- Ну як, устигли забрать клунки?
- Не рюмсай, так. Спини свій плач
Це крапка, досить цих стосунків
- Я щось розклеїлась. Пробач
Запахло смаженим в повітрі
Костір і їжа, спати час
Мені життя таке набридло
Кінець, немає більше нас
Настане ранок, зникне горе
Піду вперед уже сама
Аж раптом стихло все навколо
І крик: закінчилась війна!
Автор вірша: Анна Ходіс
Казка
Прийшла пора уже лягати спати
закрила очі й рину в світ думок
думки вони як лебеді крилаті
мене відносять в світ нічних казок
тут феї що злітають вверх до неба
дракони що загрозливо ричать
а я стою хоч далі іти треба
не можу від них погляд відірвать
внизу русалки, їх хвости сіяють
наввипередки з хвилями пливуть
вони руками радісно махають
запрошують у гості зазирнуть
веселка в небі кольорами грає
а я іду до замку між дерев
і раптом мимо птиця пролітає
яскрава і горить уся вогнем
навколо дивні квіти розквітають
і їх збирає дівчина-весна
метелики великі тут літають
привіт, мені всміхнулася вона
а далі... далі скелі і тумани
й хатинка що на курячих ногах
і я іду одна під небесами
це місце визиває тільки страх
помітно вдалині якогось змія
і бабу що на ступі проліта
не хочу тут зустріти лиходія
йду швидше а в реальності світа
ну от і все я підійшла до замку
торкнулася рукою до дверей
прокинулась, привіт сказала ранку
і повернулась в світ нових ідей
Автор вірша: Анна Ходіс