Випробування
Усе ти маєш витримать в житті,
І біль, і втрату, і розчарування,
Зіграти на обірваній струні,
Повинно й нерозділене кохання.
Страждання твого острівець
То є твоя - рушійна сила
Дороги ці дає тобі творець
Про інше якби не просила.
Життя летить, а витримки все менше,
З очей твоїх, скотилася сльоза:
Подібне проживаєш ти не вперше...
Та сльози це лише - роса..
А ти подумай!Може стане легше!
Де оступилась?І чому все так...
Чому життя тебе все теше
І як вібдитись від його атак...
Піднятися і знову далі йти!
Слабак зробити так не зможе!
Повинна шлях ти свій пройти,
А хтось тобі у цьому допоможе.
Є в кожного споріднена душа,
І в кожного - своя підтримка.
Випробування коштує гроша:
І тут лише ми, - тимчасова перетримка!
Ти не дивись назад- загублене не повернеш;
Ціни своє ти сьогодення,
Тоді ти й щастя віднайдеш,
Умій любить! Умій просить прощення!
Viktoria Sakalosh(с)
Виктория
В минуле вже немає вороття...
В минуле вже не має вороття;
І в подумках, цю ношу не носи.
Бо так і промайне твоє життя!
Й майбутнє вчасно може не прийти.
Іди вперед! І не топчи назад стежину,-
Ти будь сильнішим, за бажання ці.
Життя летить у буднях безупину,
А ти його все ловиш... у висохшій ріці!
Ти не читай, уже прочитану сторінку,
Перегорни її, почни читать нову.
Лиш за прожите все - постав собі оцінку,
І не бери на себе, за когось іншого вину!
Ти залиши в минулому людей;
Які теперішнє уже твоє, не ділять,
І проведи до сьогодення паралель;
Адже не всіх одним тенетом мірять.
Міняється усе. Місця, та люди...
Міняєшся з роками навіть ти.
Та істина проста!Що було,- того вже не буде;
Що пройдено,- того вже не пройти!
...В минуле вже не має вороття...
Хоч як не змінюй, - ти обставини життя...
Sakalosh Viktoria ©
Непереможна
Періоди в житті бувають,
Коли спустошена душа:
Коли сльози пронизають,
Коли болить сильно вона!
У ті хвилини ти так хочеш;
Розкрити душу...Будь - кому...
Чи маєш сили? І чи зможеш?
Ти закінчИти цю війну?
Сама собі і є противник;
Та борешся із усіх сил.
І ти шукаєш знову винних,
Хто обрізає тобі крил...
Сама себе ти на коліна,
Кладеш, й не можеш більш літать;
І так проходить кожна днина...
І сил нема де більше взять...
Такі періоди бувають,
І їх багато у житті.
Вони тебе опустошають,-
І заселяються в душі.
Втікати з відчаю не можна,
Прожити можна,- тільки це;
Собі лиш доказать ,- непереможна,
І розірвать страждань кільце.
Viktoria Sakalosh©
Наболіле
Не залишайте слід-
В житті людей...
Коли ви більше їх,-
Не пригорнете до грудей!
Ви говоріть прощай,-
Завжди коли йдете.
Якщо у їх життя,-
Ви більш не прийдете!
Надії не давайте-
І розведіть мости;
Не розбивайте мрії-
Як хочете вже йти!
Всі полікуйте рани,
Які їй залишили;
Зігрійте душу словом-
Яку розпотрошили!
Завжди ви пам'ятайте,
Душа ,- то річ тонка.
І в неї може вирости,-
З розчарувань стіна!
Viktoria Sakalosh©
Дитинства слід
Я лину знов і знов-
Думками у дитинство...
Де дівчинка мала,
Розсипала намисто!
Де трепетна любов,
Яка оберігає-
А щире слово мами-
Її так зігріває.
Куди би не дивились,
Малі дитячі очі-
Крізь бачать лиш добро...
І не бояться ночі!
Туди де завжди тепло,-
І затишно душі...
Де погляди сурові-
А іноді й смішні...
Де безтурботні "ігри",
Без болі...і без сліз....
Та все ж...Усі проходять-
Через дитинства міст.
Залишивши частинку,-
Спогадів в душі,
Дитинство час від часу
Нагадую собі....
І їх не відібрати!
Бо воно моє!
Коли на серці сумно
Сил мені - дає.
Хоч воно й минає,
Та залишає слід-
А коли ти виростаєш,
Шле тобі привіт....
Viktoria Sakalosh ©
Розбита
Так тихо стало навкруги...
Немов все вимерло довкола!
На серці шрами та сліди,
В душі не чути навіть соло!
Так тихо стало не тому!
Що світ увесь заснув в надії!
То крила знов біля вогню...
І знов розбиті усі мрії...
Розчарування вже лунає,
І вкотре стукає в життя:
Образа душу розриває,
Початок є, - нема кінця...
Як правильно зробити крок?
Щоб знову десь не оступитись!
Іти вперед!?Взяти урок!?
Чи для пояснень зупинитись?
Як істину знайти в брехні:
Чи правді в очі подивитись,
Десь заховати в глибині:
Щоб безсумнівно відродитись!
Усе ж минає...Час лікує...
Та забувається не все!
Тому що біль серце руйнує,
І з кожним днем, сильніш росте...
Час
Життя на місці не стоїть,
І час бере свою вершину!
Колись несказані слова,-
Минуле нам кидає в спину.
Прислухатися?Чи пройти?!
Чи просто тихо промовчати...
Та ми збираєм їх в душі!
Щоб звідти вже не випускати!
Слова, як ніж, - який пронзає,
І довго в серці він живе.
Як ржа, - яка все пожирає,-
І на шматки його там рве.
Слова, тримають нас на місці,
І не дають іти вперед,-
Чекають мабуть день грядущий,-
Коли настане їх черед.
Чи про любовь, чи покаяння...
Чи просто важко на душі!
Слова,- які давно чекають,
Щоб вирватись з тенет глуші.
Життя на місці не стоїть,
І час, вже взяв свою вершину!
Потрібно вчасно говорить,-
Усі слова... В свою хвилину...
Viktoria Sakalosh ©
Мамі
Ти немовлям взяла на руки,
Теплом й любов'ю оповила.
Які ж ти пережила муки!
І звідки є в тобі ця сила?
Недосипала ти ночей,
Завжди думками про дитину.
Сльоза вже капає з очей,
Від цих турбот, без перепину.
В садок за руку привела,
А місця й так не находила.
І все одно!Лиш про дитя...
В молитвах господа просила!
Щоб не голодне там було,
Уваги більше діставало,
Щоб більше всіх, йому везло.
Й від чужих все ласку мало.
І знов за руку! В перший клас!
Уже і вчитися пора...
Та швидко пролітає час
Закінчить школу,-"дітвора".
А скільки сили і терпіння,
Вкладала у дитячу душу.
Щоб дати початкові вміння
Шепочучи собі, тихенько -" мушу"...
За руку привела в життя,
В життя доросле, - не дитяче...
Тобі зосталось каяття,
Що це дитя, десь тихо плаче!
Ти підставляла як могла,
Крило підтримки та довіри.
І від лихого стерегла,
Все мала лиш благі намІри.
Давала мудрі настанови
І вчила сіяти добро.
Які б не трапились умови,
Його давати все одно.
Бувало що не розуміла,-
Дитина мамині слова.
Десь було навіть крижаніла,
Але з дороги не зійшла...
Колись поранивши крило,
Ти не могла уже взлетіти.
Та перепонам всім на зло
Набрала сили!Й далі жити!
Пішла в незнанії світи,
Щоб те дитя жило в достатку.
Кріз сльози йшла ти до мети,
Хоч й не давала йому ласку.
Не може відстань відщепити,
Частинку з цілого зерна.
Так мама може лиш любити,
Віддавши всю себе сповна.
Рядочки ці любимій мамі
Присвячую я від душі.
Дитя і мати є,- не зламні!
Це найцінніше у житті!
Sakalosh Viktoria ©
13.05.2018
Доля
Неси свій хрест, завжди без болю,
Скріпивши волю у кулак!
Не нарікай на свою долю;
Що все чомусь, завжди не так...
Піднявши голову до неба,
Ти попроси собі, лиш сил...
У відчай падати не треба,
Зостанешся без своїх крил.
Іди ти, по своїй дорозі
Неси надію і добро,
Щоб не задавитися питанням,-
Чому тобі не повезло?!
Ти віддавай усе найкраще,
Що маєш у своїй душі,
І руку ти подай нужденним,-
Щоб світло бачити в житті!
Неси любов, і море щастя,
І щирість серця своєго.
Сторицею тобі віддасться,-
Бо за добром, - стоїть добро.
Не піддавайся пересудам,
Послухай...Потім відпусти...
Бо кожен у житті своєму
На плечах має що нести...
Viktoria Sakalosh ©
10.03.2019
Щастя
Як звати щастя? Я не знаю...
Для кожного воно своє!
Хтось щастям речі називає,
Для когось бачити - то щастя є!
Для когось щастя, - перші кроки,
І немовляти дзвінких сміх;
Хтось щастя взагалі не бачить,
Й за це несе великий гріх!
Комусь почути що вже скоро,-
Народить немовля на світ.
А хтось дітей своїх кидає,
Які живуть поміж сиріт.
Комусь сім'ї своєї мало,
Й приходить вирієм в чужу.
А потім щастя він не має,
Як перейде оцю межу.
Для кожного воно існує,
І в кожному воно живе.
Не кожен його помічає,
І все чогось нового жде...
Та тільки варто озирнутись,
І зрозуміти його суть,
Тоді ми стенемо щасливі-
Бо щастя - освітляє путь!
Viktoria Sakalosh©
04.02.2019
Люди
лірика
Є різні люди у житті...
Одні, - як квіти при дорозі.
Так хочеться зірвать тобі-
А підійти до них невзмозі.
Є люди...Світять немов сонце,
Без них, ти зовсім в темноті,
Відчинять для тебе віконце-
Й на допомогу йдуть тобі!
Є люди...Наче темні хмари,
В житті твоїм, як буревій,
А діють так... немов то чари,
Й до дна ти п'єш... вже цей напій...
Є люди...як ковток повітря-
Ти задихаєшся без них!
І навіть... Через тисячоліття!
Ти будеш згадувать про них.
Є люди, - полум'я вогню,-
Підійдеш близько - й обпечешся,
Ще й душу вивернуть твою,
Тай після цього не зречешся.
Прості є люди...Як вода...
В клітинці кожній відчуваєш,
Без них нема твого життя-,
Та рідко ти їх обіймаєш.
Багато різних є людей,
Одні, - урок несуть тобі!
А інші просто є незмінні-
І йдуть з тобою по житті.
Viktoria Sakalosh
27.09.2019