Красиві вірші, яскравий захід сонця, приємні хлопці, гучні дискотеки, запашна кава, веселі друзі, палкі поцілунки, захоплюючі книги, блакитне небо, насичене літо, міцні обійми, теплий дощ, кольорова веселка, класний make-up, нові знайомства, цікаві подорожі, гарні малюнки і все що змушує посміхатися і битися серце швидше....
Последние записи в дневнике
....неспокій думок перервав двінок від нього...думаю ви добре знаєте це відчуття,коли тримаєш телефон в руці і не знаєш на яку кнопку нажати,і поки ти думаєш всередині все перевертається просто...а потім зжимається в комок і душить біля горла..просто мовчки відставляєш телефон на якому вже 6 пропущених а щоки обпікають гарячі сльози........не хочу зараз з ним говорити,немає настрою вдавати що все добре....
Вбиває ця невизначеність.......це напевно вже не Кохання,а скоріше відчуття власності...чому ж тоді так важко від цього здихатись??? Невже воно ввійшло в звичку? Чому я так боюся щось змінити? Чому мене так лякає ця так звана "крапка в наших стосунках"? Адже зазвичай я ставила її незадумуючись..так,це не тиждень і не місяць а рік і два місяці...невже ця людина так сильно вкорінилася в моє життя та свідомість,що я безсильна?????Невже він саме той,кого називають першим Коханням? Здається я боюсь що після мого рішення все що в мене залишиться це спогади,біль,ностальгія і каблучка з гравіруванням...яка буде мені кожної секунди нагадувати про нього...бо вона ніби приросла до моєї руки...а його образ до серця...Все так змінилося..змінилися ми..а ще більше я.Не знаю що робити...ця тупа біль всередині не дає спокою.Хочеться чиєїсь підтримки та поради і одночасно самотності...густої,тихої самотності,яка затягує мов болото...і кидає в темряву забуття.Зараз мене підтримує тільки похмуре небо шумом морозного дощу...
Місяць літа уже позаду....ех..ще два і знову до шкоооли((((( Але найгірше це те,що за цей пройдений місяць практично нічого не відбулося...нічого такого що можна зараз,сидячи одній у напівтемній кімнаті згадати та з усмішкою сказати про себе: "Було КЛЬВО!!!!!!!". Так хочеться вирватись із цих сірих буднів і поринути з головою у жарке,насичене та веселе літо...ЛІТО сповнене подій які назавжди б закарбувалися в моїй памяті як світлі і радісні моменти у житті.А так коли вмирати буду то що мені перед очима в останні хвилини пролетить??? Телевізор? Шкільні коридори? Жирна фізіономія начальника на майбутній роботі? Чи може гора засраного посуду і непрополена цибуля на городі? Нєєєє...так не піде! Потрібно щось міняти і то негайно! Впринципі я завжди стараюся десь "втікнути" з дому щоб класно провести день з друзями чи кудись поїхати...але мені цього мало,не вистачає адреналіну,якихось нових відчуттів...стільки маю зараз енергії..а перевожу її в прибирання в домі,виготовленні прикрас і малюю..почуваю себе замкненою у якійсь коробці,причому таке враження ніби кожного дня вона стає все менше і менше..і от-от мене розчавить як букашку тапком.Ну нічого...постараюся щось змінити.Головне вірити що все зміниться...бо як хтось там мудрий казав..а це здається Пауло Коельо так писав в одній із своїх книжок.."Коли ти дуже прагнеш чогось то вся Вселення допомагає тобі цього досягти"..."Головне вірити і не відмовлятися від своєї мрії".
Привіт усім! Часто сижу на цьому сайті..дуже подобається,тому вирішила зареєструватися))) Тим більше тут можна вести власний щоденник.Так як я не звикла жалітися чи розказувати найпотаємніше друзям чи комусь з родини,я буду тут періодично записувати свої емоції,думки,події з життя.А тут я зареєстрована як зовсім інша людина,навіть фотка інакша) Тому можна сміло занотовувати все що хочеш.Ні...не подумайте,я не є замкнена в собі чи не впевнена...просто друзям чи комусь іншому розказати всього не можу..не люблю обтяжувати когось своїми теревенями..тим більше коли я починаю роздумувати вслух..подруги часто дивляться на мене квадратними очима і не знають що відповісти.А мені інколи дуже хочеться поговорити не просто про щось поверхневе та буденне а й про щось душевне,глибоке...мене часто не розуміють..а коли стараються підтримати розмову,то виходить зовсім не про те,що маю на увазі я..Тому я тепер і не пробую щось подібне говорити))) Чи розказувати свої думки.А іноді є просто бажання кудись виплеснути всі погані чи хороші емоції...тепер звичайний особистий щоденник писати впадло,тим більше його мама любить почитати.Останній раз як прочитала то бідна чуть не посивіла,ще й татові шось розказувала..ото я лузер( Тому краще вести віртуальний,адже чим менше батьки знають про мене,тим краще сплять і вони і я=)))