Життєва відстань
Життєва відстань-стихійне лихо,
Яке розводить повсякчас людей.
Коли є щастя, радість й втіха,
Воно відводить погляд наш з очей.
В житті бувають дні щасливі,
Коли нема тих меж та перемін,
Але, на жаль, вони в нас були й будуть,
А долі наші, просто не зійшлись. (Н.Воробель)
Чому так важко бути сильним?
Чому так важко бути сильним?
Чому так важко полюбить?
Коли нема терпіння й волі,
Життя нам важче перейти.
В житті буває щастя й смуток,
Та й біль, тривога, доброта,
А треба все у руки взяти,
Та йти невпинно до кінця.(Н.Воробель)
Я буду з тобою…
Я буду з тобою…У щасті й біді,
Я буду з тобою назавжди…
Ітимемо разом ми довгим шляхом,
А погляди будуть безхмарні.
Я буду з тобою…Крізь море завіс,
Я буду для тебе розрада.
А наша любов звучить в далечі-
Ти моя незрівнянна порада!!!(Н.Воробель)
Шлях
Минають дні,життя проходить...
І люди з пам’яті ідуть.
Вони любили, огортали,
Але тепер своїм життям вони живуть.
Ми любимо людину тимчасово,
А потім кажем:в тебе є свій шлях,
І в цей момент є сльози й жалість,
Бо цей душевний біль, є не на жарт
На жаль, у кожного своя дорога,
І кожен мрією піде...
Але в пам’яті минуле,
Своїм шляхом воно не йде
Колись ми мріяли,співали,
Казали дружба наша на завжди,
Але в мить все обірвалось...
І Дороги наші розійшлись.
Ми стали різними,чужими,
І в кожного проріс свій шлях.
В останній раз хочу сказати
Я не забуду нас, ти завжди будеш в моїх снах.
(Н.Воробель)
Ти і я
Я пам’ятаю твій чарівний погляд
і перша щира усмішка моя.
Наш ніжний, милий, периший дотик,
і твоя фраза ,,ти і я‘‘...
Батьки
Батьки -таке маленьке слово,
а скільки в ньому ніжності й тепла.
Коли в дитини сльози й смуток,
вони дають нам два крила.
День за днем стаємо старші,
і появляється своє життя.
Та батьків не забуваєм,
бо вони -опора ця.
В нас появляються проблеми,
які охоплюють життя.
Але й щастя огортає,
про яке чує вся сім’я.
Пошану батькам я складаю,
за терпіння та їхню любов.
За недоспані ночі зі мною,
За найщиріше в світі тепло...
Мета
Мета -це те,що ти у собі маєш
це те,про що ти думаєш завжди.
Без мети життя немає,
ти бачиш ціль і до неї йди.
Коли крокуєш до своєї мрії,
підтримка-це для нас важлива річ.
Але коли її , на жаль,немає,
ти не зважай,а далі йди.
Ти думаєш, що друзі- це підтримка,
Та близькі люди, які знають змалечку тебе,
але потім випливає ця невтіха
І заздрість опановує тебе.
Це так прикро та незручно,
коли всі кажуть,що їй просто повезло
Та насправді, було легко та недовго,
Хоч працювала тяжко, як ніхто...
Підтримка та любов- це дуже класно,
та,на жаль, вона не є для всіх.
Але мета -це є найкраще,
Тому іди та знай, що твоя підримка-це є ти (Н.Воробель)
Довіра
Довіри на брехні й любові незбодуєш,
Не збудуєш щастя на чужій біді.
Бо Бог усе нам зарахує,
Та допоможе у глибокій самоті!!!
Тепер довіри незбодуєш
Бо кожен негатив свій подає.
Та вір,що все буде добре,
Бо мрія злагоду й терпіння нам дає
Україна-моя Батьківщина!
Україна- моя Батьківщина!
Я тут народилась і живу.
Це тут я вперше усміхнулась
Й подалі з мрією піду.
Це тут я вперше полюбила
Та зрозуміла, що таке життя.
Бо мама мене завжди вчила,
Не здаватись та йти до свого майбуття!
Я в Україні вперше заспівала
Та зрозуміла, що таке талант.
Та без родини я б цього не мала,
Саме від них прийшов цей незрівняний дар.
Я вдячна Богу за його щедроти,
За те, що він зі мною й у біді.
Колись,на жаль, були у мене сльози,
А тепер- промінчик щастя в мене на душі!!!
Розлука
Ми в розлуці з тобою вже місяць,
Ти до мене не писав,не дзвонив.
Ця любов промайнула так швидко-
Ти мене одну залишив.
90 років
День за днем, життя минає,
Роки, нажаль, не повернуть.
Вони, як пташка пролітають,
і неможливо їх, тепер забудь.
90 років- це дорога довга,
У ній я бачив смуток і печаль,
Коли ішов із рідної оселі,
а тут тепер-мій рідний край.
Настала мить-і став щасливим:
Зустрів кохану я свою.
І одружились якби нині,
Й від тоді ми пліч- о-пліч йдем.
Коли родивсь малий Петрусик,
нам весело усім жилось,
А незабаром- Михасик і Марічка
Я став щасливим,як ніхто!
Роки летіли...
І внуки появилися уже,
Не стиг оглянутись- нівроку,
Вже правнуки у мене є!
Сьогодні я святкую 90 років,
І дякую Всевишньому за це.
Хоч були і тяжкі життєві кроки
Та щастя було й буде ще!
Тривога
Коли у нашому житті приходить
Біль і смуток...
Тоді тривога стука у душі,
І камінь розриває серце.
Коли в людини є така біда,
То допоможуть всі навколо.
Підтримка родичів і лікарів
І молитва за щасливу долю.
Це страх і біль,
Коли чекаєш поклик лікарів,
Незнаєш, що з тобою буде через пару днів,
Але ти віриш у чудові дні.
Коли ти йдеш через довгий коридор,
Пробігає все життя повз тебе.
І згадуєш щасливі дні,
І просиш Бога,про повернення до себе.
Як повернеш голову назад,
Побачиш родичів сумних.
Бо заходиш ти в операційний вхід,
Бо незнаєш може це останній погляд твій.
Відкриваєш двері сльози на очах
Так страшно: лампи: ножиці і маски.
Ну мусиш перебороти той нестерпний страх,
Щоб стало у майбутньому на краще.
Ти ліг наділи тобі маску,
Вдихнув повітря пару раз,
І заснув як в звичайний час...
Відкриваєш очі, бо чуєш, що кричуть твоє ім’я
Ти бачиш їх не дуже чітко.
А в середині такий незрозумілий біль,
І кличеш ти,від болю лікарів.
Коли ти вже прийшов до тями
Ти плачеш,що побачив щераз світ.
І дякуєш в молитві Богу,
Що дав можливість побачити рідниг внуків і батьків.
Тобі вже краще, йдеш ти на поправку,
Смієшся, робиш селфі в інстаграм.
Сонце світить:ясно-ясно,
А дощі позаду вже лишились там.
І тут ти знов такий щасливий,
Ідеш по виписку свою.
І тут тобі в одну хвилину кажуть,
Що щераз треба перейти той коридор.
І тут незнаєш, що робити...
Ти плачеш і думаєш за що,
Мене так неба сильно покарало,
Напевно заслужив нажаль це зло.
Тобі всі кажуть не хвилюйся
Це зовсім не боляче буде,
Але ніхто цю біль незрозуміє
Якщо сам її не перейде.
Ти знов ввійшов у ці жахливі двері,
І знов надів маску на лице.
І очі закриваєш ти повільно,
І молишся в думках, про відкривання знов, своїх очей.
Коли чекає вся родина
Від страху серце, всіх тремтить.
І тут дідуся ми зустріли, який за плакатний стоїть,
Бо ми ідем поговорити,
А він прощатися на жаль!
І знов ти відкриваєш очі,
І бачиш сонце, небо без хмарок.
І сльози щастя,вже в родині,
Бо все минуло, все пройшло!!!(Н.Воробель)
Минуле
У кожного своє минуле,
Його не змінить вже ніхто.
Чи добре, чи погане все, що було,
У пам’яті, залишиться воно.
Коли все добре, ми про нього забуваєм,
Коли погано, згадуєм завжди.
Тож треба більше радості, а не печалі,
І не згадаєм більш жахливі дні.
Коло в нас щастя, ми про бога забуваєм,
Коли біда, ми кличемо його.
Свої молитви ми до нього посилає
І просимо про радістьі добро.
Печаль і страх, бо ти незнаєш чи прокинешся ти знов,
Закриваєш очі,як в останій раз.
І просиш Бога допомоги
про останій твій важливий шанс.
Коли біда приходить до людини,
Вона жаліє про безцінні дні.
І просить бога допомоги,
щоб не були це останні дні.
Я прошу вас: цінуйте кожну мить,
Життя коротка нитка,
Бо ще сьогодні ми усміхнені, живі
А завтра вже ми плачемо й сумні.
Але в тяжку хвилину бог нас не покине,
Обійме нас крилом своїм.
І допоможе перейти в тяжку хвилину,
І подолати цю жахливу мить!!!(Н.Воробель)
Кава
Візьму я каву з рук твоїх,
Бо ти так щиро пригощаєш.
Для тебе мило посміхнусь
І знай,завжди тебе чекаю...(Н.Воробель)
Дружба назавжди
Пам’ятаєш, як мріяли разом.
Казали- дружба наша назавжди.
Ну, склалось не так, як нам гадалось
Розійшлись з тобою ми!
Але за рік ми зрозуміли, що перша дружба назавжди.
І тепер вже пожаліли про розлуку ми!!!
😔😔😔(Н.Воробель)
Яка печаль у цілім світі
Яка печаль у цілім світі
Настало горе і біда.
Бо всі ми гордо понеслися,
Бо була гордість і пиха.
Давайте знімемо корони,
І станемо розумними людьми.
Без заздрості, ненависті і злості,
Будемо усміхатися завжди.
А краще щиро помолімся,
За світ, родину й лікарів.
І станемо ми всі здорові,
Тут пануватиме лиш мир.
Бо тільки Божа тут опіка,
Що дальше в нас життя веде.
Ми віримо, що Бог нас не покине
А щиро руку простягне.
Давайте ми душевно помолімся,
І вся біда від нас піде.
А буде тут любов і радість,
І милосердя в душах заживе!!!
(Н. Воробель)