Он сказал мне такую вещь, которая заставила меня задуматься... Он сказал: "Запомни,что по жизни не надо выбирать того, кого любишь ты... Что этот человек сможет сделать для тебя?
Ты отдашь ему всё, что у тебя есть... Но вопрос: что ты получишь взамен? Нужно ценить того, кто любит тебя... И любит не тогда, когда ты накрашена, красиво одета, а любит всегда... Мужчина, который любит тебя сделает всё для твоего блага... Запомни это.."
1.Не жалей денег на удовольствие.
2. Hравится - скажи.
3. Живи сегодня, потому, что вчера уже нет, а завтра может и не будет.
4. Не понятно - спроси.
5. Хочешь встретиться - Пригласи.
6. Хочешь что-то - Попроси.
7. Hикогда не спорь.
8. Хочешь быть понятым - Объясни.
9. Если виноват - сразу скажи об этом и не ищи себе оправдания.
10. Всегда помни, что у каждого своя правда и она часто не совпадает с твоей.
11. Не общайся с дураками.
12. Главное в жизни - это любовь, всё остальное - суета.
13. Проблемы человека находятся только в его голове.
14. Окружающий мир не злой и не добрый, ему всё равно есть ты или нет.
15. Постарайся извлекать удовольствие из каждого события.
16. Всегда помни, что другой жизни у тебя не будет.
17. Не будь занудой.
18. Не смотри телевизор, а то козлёночком станешь.
19. Помни, что ты никому, ничего не должен.
20. Помни, что никто тебе ничего не должен.
21. Не занимайся политикой, политика озлобляет людей.
22. В жизни всегда рассчитывай только на себя.
23. Верь не обещаниям, а своим ощущениям.
24. С женщинами, как и с детьми, будь терпеливым и немного снисходительным.
25. Жалей всех женщин - им сложней жить.
26. Если у тебя плохое настроение, подумай, что когда ты умрёшь, то у тебя и этого не будет.
27. Живи сегодня, потому, что вчера уже нет, а завтра может и не будет.
28. Знай, что сегодняшний день - это самый лучший день твоей жизни.
Ищите того, кто назовёт вас красивой, а не сексуальной. Кто перезвонит вам тогда, когда вы кинете трубку... такой человек любит по-настоящему
Мой Ангел-Хранитель… я снова устала… Дай руку, прошу, и крылом обними… Держи меня крепче, чтоб я не упала… А если споткнусь, Ты меня подними
Первый поцелуй это не в 13 лет... а в роддоме, когда вас мама впервые поцеловала... Вот он был с НАСТОЯЩЕЙ любовью!
Слишком мало тех мужчин, которые сильнее нас характером. У которых мы готовы учиться жизни. И вот когда таких встречаешь, у тебя действительно сносит крышу...
"Оглянись, незнакомый прохожий"
ЗУПИНИСЬ ХОЧ НА МИТЬ
Я зустрів сам себе: ось хлопчина веселий, співучий.
Він – це я. Чи не я? Від питань забриніла душа,
Спогад враз задзвенів, як струна, звук печальний, тягучий…
Може в хлопця спитать, чи не треба – він так поспіша?
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий,
І дозволь у тобі давній спогад про себе впізнать.
Ти такий молодий і нітрохи на мене не схожий –
Дуже важко себе через стільки рокІв пригадать.
Ми жили і росли, і співали, і небо всміхалось,
Квіти пахли, цвіли, і до наших тягнулись долонь,
І не плакали ми, а раділи – що сталось, те сталось,
І плекала весна у серцях нам любові вогонь.
Як давно це було! Так давно, наче й зовсім не бУло
Листя жовте згребли і спалили – розвіявся дим,
Попіл голову вкрив. І не зчувсь, як життя промайнуло.
Вже на серці зима. Невідомо те все молодим.
Перехожий спинивсь і запитливо дивиться в очі.
Чи знайдуться слова, щоб усе пояснити йому?
Чи помОвчати мить? Зрозуміє (як дуже захоче!),
Він – такий же, як я, тільки років із тридцять тому.
Він живе і росте, і співа – молодий та пригожий,
І вітають його квіти подихом ніжно-п’янким.
Та життя пробіжить, скоро стане на мене він схожий –
Листя жовте згребуть і підпалять, розвіється дим.
Зупинись хоч на мить, незнайомий мені перехожий.
Зупинись!
Хоч на мить!
Проходит дни, недели, годы,
Проходит время, как бута зря.
Испорается мечта, надежда,
И в сердце лиш осталось пустота.
Как хочетса любви не многа,
Как хочетса любить.
И пусть уходит дни, недели, годы,
Но пока в сердце живет любовь,
Проходит время, но не зря...
Вам случается проснуться среди ночи с какой нибудь умной или мудрой мыслью?Мне вот случается.Недавно ночью я не могла уснуть.Мне в голову пришла мысль, что хорошую половину своей жизни люди тратят на метания, сомнения или отговорки для других людей, заюывая что время ограничено, и все важные дела могут так и остаться незавершёнными.Поэтому человек потратил жизнь и к старости к нему приходит озарение, что всю жизнь он прозанимался ерундой...
Коли тебе не
стане,
Моє серце битись
перестане.
Коли нас не буде,
Усі нас забудуть.
Просто ми разом
назавжди,
І люди говорять
не знаючи правди.
Брешуть дивлячись
в вічі,
Не бояться
померти двічі.
А ми тільки
удвох,
І кожен шукає у
цьому підвох.
Душу видирає з
середини,
А у них вже немає
дитини…
Плачим, сумуєм і
пам*ятаєм.
На тетрісі уже не
граєм.
Спогади викидаєм
через вікно,
Я вже забута
давно.
Кричати не можу,
Шептати не хочу.
Я просто закриваю
очі,
Згадую образ твій
щоночі.
А ти не пам*ятаєш
як мене звать…
Досить душу свою
ховать..
Плакать уже немає
сил…
Де чорт тебе
носив?
Знов десь шлявся?
Чому ж мене так
злякався?
Діти плачуть
забуті в садку,
А ти розгадав мою
загадку?
По сценарію ми
маєм бути разом,
А твоя собака
знову заразилась сказом..
Все досить
говорить,
Підем краще каву
пить…
Раньше, когда меня спрашивали, что я люблю я отвечала:кошек или шоколад или ещё что нибудь...Мне в общем то было неважно, что я скажу, главное сама знаю, что мне нравится.Сейчас, когда меня спросят о вкусах, я отвечаю развёрнуто и складно, вот только раньше этот вопрос задавался из интереса, а сейчас из того, что нечего больше сказать....
Мне всегда казалось, что я вырасту нескоро, взросление где то далеко.И вот я уже в девятом классе, до конца школы савсем недолго...И я не могу в это поверить.Мальчики смотрят на меня по другому, с иронией и симпатией, я по другому смотрю на них...Взгляды на жизнь поменялись.Поднялся уровень мастерства любимого хобби.В общеи пришло это завтра..
Ну що ж...якщо з минулого вертати кохання, то з минулим, як бонус, вертаються і спогади, і люди, і стосунки.
Мені дивно з того, що здавалось закінчиним є і в теперішньому.
Коли я бачилась зі своїм дорогим другом (першим коханням), не бажаючи того особисто, бачилась і з людьми з минулого. Якщо чесно, не саме приємне відчуття було в мене. Якийсь такий неприємний подив, чому саме так сталось? Я інколи задумувалась, що рано чи пізно ця зустріч відбудеться, але нечайно, не спеціально. А тут, я завалююсь в кафе (в якому я знала, що колишя компанія завжди сидить) разом з цим другом і бачу ту людину, яка зробила мені дуже боляче і вбила всі можливості і надії на те, щоб моя перша любов розцвітала.
Трошки детальніше поясню ситуацію. Цей хлопець, якого я зустріла в кафе є моїм колшишнім і другом мого коханнячка. Так ось, через це моя перша любов обернулась для мене жахом. Тому, що коли між двома друзями стає дівчина, дівчина буде винна в 90% випадках. Я була не виключенням. Був жахливий скандал і я покинула компанію, з надією більше не пересікатись з ними. А тут, мало того, що я гуляла з деякими людьми з компанії ( коли хотіла погуляти лише зі своїм "аля" другом) , так ще і зашла в то кафе, в якому сидить мій колишній. Ну точніше мене просили зайти, я "старалась" відмовитись, але в кінечному опинилась в середині поміж тими, хто був в минулому. Вони, начебто ожили на картині минулого, яке я ревно відриваю від себе і від своїх думок.
І, що саме головне, що по суті всім було байдуже чи я є чи мене нема, хоча вже стільки часу пройшло, як я пішла від них. І таке враження, що лише для мене це болісний і неприємний спогад. Не розумію я цього.
Чому те, що я хочу залишити назавжди в своєму житті, тягне за собою те, що я так ревно залишаю позаду. Чому моя перша любов не може існувати окремо від того, що я покинула. Щоб він увійшов в моє життя окремо від іншого. Я хочу його зберегти...але розумію, що шанси мізерні, навіть якщо вони є. І наявність самого шансу, це вже моя надія, мої сподівання. Не розумію, що коїться в моїй голові. Начебто нічого занадто маштабного не сталось, але проковтнути заново всі образи і спогади, це боляче і спустошує. Я не знаю, що в мене коїться в голові. Все навпаки, все помінялось. Це жахливе відучття, коли дійсно не розумієш, що відчуваєш, чого хочеш, чого досягати, на що можна надіятись. Я не знаю, що мені робити.
Невизначеність - спустошує надії і розриває голову великою кількістю думок. Невідоме лише попереду з запахом минулих спогадів.
Довгоочікувана зустріч відбулась. Я, накінець то, зустрілась зі своїм першим коханням... Він дуже змінився. Змінив стиль, зачіску, погляди на життя, але...лишився таким самим рідним для мене. Хоча в нас нема за спиною багатьох зутрічей або повного збірника романтичних історій. По суті, нема чогось такого і згадувати. Були зустрічі, його відчайдушність, байдужість і мої закохані очі повні сліз. Але все одно ця людина для мене важлива...дуже комфортно з ним.
І ми накінець то зустрілись. Я відчувала, що це в порядку речей, але при тому це було дуже приємно. Не було відчуття, що ми чужі, і байдуже, що рік не бачились. Мені здавалось, що все відбувається в одному часі: нема минулого, пройденого часу, відстані, змін. Все ціле і не ділене ніколи і ніким.
Знаєте, якщо бажання бути рядом з людиною весь час на одинці, без нікого і саме бажання бути одним цілим з людиною можна назвати любов*ю, то так! Я люблю його безмежно. Я би хотіла кожен свій ранок зустрічати в його ліжку, пити каву на його кухні разом з ним, приймати душ, виходити з дому. Щоб кожен раз, коли сонце встає і заходить, я відчувала його тут, рядом зі мною. Але всі ці бажання так і тонуть десь глибоко в моїй голові.
Розмови...теми за темою...і ось, вона головна з головних: особисте життя. Він сказав, що там в себе він найшов чудову дівчину, яка змінила його, змінила його погляди, що він хоче бути з нею і навіть на відстані 950км він продовжує її любити і думати про неї... як я його розумію!!! Як я прекрасно розумію, як це відчувати тепло і ніжність до людини, яка далеко, але, нажаль, я не знаю як це, коли почуття взаємні. Напевно, мені все ж таки важче. Тому що всі мої почуття, вся моя любов йде в пустоту, вона не приймається і від цього я стаю пустою тому, що віддаючи, я не отримую нічого. Тому в пустоті, десь глибоко в мені зароджується злість і ненависть, цинізм і сарказм.
В хлопців є чудова фраза: "Як серпом по яйцях". Нажаль, для дівчат я нічого подібного не знаю, але саме ця фраза може асоціювати мою біль після кожного сказаного ним словом про його дівчину. Я сиділа, усміхалась, агакала, як дурна. Повінстю на автоматі. Таке враження, що сидить не людина, а якась лялька. Відчуття холоду пройшлось по всіх нутрощах.
Як це важко, коли ти вся повністю хочеш його, але розумієш, що немаєш права, він не твій. Він живе іншою, а ти просто знайома, в кращому випадку друг... Це розриває все зсередини, нерви не витримують, але, що саме головне...сліз нема, взагалі, ні каплі. Я би не сказала, що була готова до такого, але при тому немає викиду емоцій. Нічого...пусто. Можливо я перестала відчувати реальність? Можливо я ще на щось надіюсь? Можливо я просто перестала бути наївною і оптимісичною і мені дійсно все одно? Я хочу відчувати щось! Хочу відчувати радість або біль, або важкість, або ревність...хоча би якісь почуття! якісь емоції! А лишився лише осад...
Осад від почуттів, осад від любові, надій, сподівань, віри. Осад минулого, яке тягнеться за ним. Не саме приємне. Але це НЕ є явно виражені почуття або емоції. Не розумію що зі мною. Важко збагнути до чого все ведеться. Але єдине, що я точно знаю, що я хочу проводити з ним час, хочу щоб він дзвонив, дивитись з ним фільми і просто хочу його.
А ще більше я хочу позбудитись цього осаду, та боюсь, що насправді цей осад - це моя Перша Любов.
Как то странно чиатю дневники, все они про любовь ,про муки или счастье опять же любви .. Слушаю рассказы подуг и завидую ,да да да именно завидую что у них есть те муки любви пусть счасливые или не очень .. А у меня нет не чего . Поклонники есть даже очень замечательные но они так же врут про любовь как и я им .Конечно же нас это устраивает , ногда так завираешься что начинаешь реально совершать глупости ,смеяться , плакать ,радоваться,ревновать но....когда кто то исчезает то даже не замечешь этого , и тут понимаешь что нет это не любовь .И вот уже 33года что есть, кого любить ??А ведь было все муж,семья и даже хорошие дни ,сейчас вернувшись назад в те дни понимаешь что нет кого нет ближе чем бывший муж но подумав понимаю что смогу и без него значит тоже не любила или смирилась ? состояние дурацкое какое то подвешенное везде не правда а в правду посмотишь жутко становиться ..
Как можно перестать думать о человеке которого любишь... Где найти в себе силы чтобы самой себе сказать прощай и отпустить по-настоящему,без всяких встреч,переписок,недосказанных слов... Как забить человека который когда то был для тебя очень дорог. Я постоянно думаю о нем,часто не могу сдержать себя и начинаю ему писать,и если он мне отвечает,то может это что-то значит. И тогда опять включается моя фантазия и конечно же мои мечты,куда же без них. Как справится со своими действиями,мыслями. Многие говорят забудь,но я до сих пор не могу его забыть...Что же делать??
....неспокій думок перервав двінок від нього...думаю ви добре знаєте це відчуття,коли тримаєш телефон в руці і не знаєш на яку кнопку нажати,і поки ти думаєш всередині все перевертається просто...а потім зжимається в комок і душить біля горла..просто мовчки відставляєш телефон на якому вже 6 пропущених а щоки обпікають гарячі сльози........не хочу зараз з ним говорити,немає настрою вдавати що все добре....