Ну що ж...якщо з минулого вертати кохання, то з минулим, як бонус, вертаються і спогади, і люди, і стосунки.
Мені дивно з того, що здавалось закінчиним є і в теперішньому.
Коли я бачилась зі своїм дорогим другом (першим коханням), не бажаючи того особисто, бачилась і з людьми з минулого. Якщо чесно, не саме приємне відчуття було в мене. Якийсь такий неприємний подив, чому саме так сталось? Я інколи задумувалась, що рано чи пізно ця зустріч відбудеться, але нечайно, не спеціально. А тут, я завалююсь в кафе (в якому я знала, що колишя компанія завжди сидить) разом з цим другом і бачу ту людину, яка зробила мені дуже боляче і вбила всі можливості і надії на те, щоб моя перша любов розцвітала.
Трошки детальніше поясню ситуацію. Цей хлопець, якого я зустріла в кафе є моїм колшишнім і другом мого коханнячка. Так ось, через це моя перша любов обернулась для мене жахом. Тому, що коли між двома друзями стає дівчина, дівчина буде винна в 90% випадках. Я була не виключенням. Був жахливий скандал і я покинула компанію, з надією більше не пересікатись з ними. А тут, мало того, що я гуляла з деякими людьми з компанії ( коли хотіла погуляти лише зі своїм "аля" другом) , так ще і зашла в то кафе, в якому сидить мій колишній. Ну точніше мене просили зайти, я "старалась" відмовитись, але в кінечному опинилась в середині поміж тими, хто був в минулому. Вони, начебто ожили на картині минулого, яке я ревно відриваю від себе і від своїх думок.
І, що саме головне, що по суті всім було байдуже чи я є чи мене нема, хоча вже стільки часу пройшло, як я пішла від них. І таке враження, що лише для мене це болісний і неприємний спогад. Не розумію я цього.
Чому те, що я хочу залишити назавжди в своєму житті, тягне за собою те, що я так ревно залишаю позаду. Чому моя перша любов не може існувати окремо від того, що я покинула. Щоб він увійшов в моє життя окремо від іншого. Я хочу його зберегти...але розумію, що шанси мізерні, навіть якщо вони є. І наявність самого шансу, це вже моя надія, мої сподівання. Не розумію, що коїться в моїй голові. Начебто нічого занадто маштабного не сталось, але проковтнути заново всі образи і спогади, це боляче і спустошує. Я не знаю, що в мене коїться в голові. Все навпаки, все помінялось. Це жахливе відучття, коли дійсно не розумієш, що відчуваєш, чого хочеш, чого досягати, на що можна надіятись. Я не знаю, що мені робити.
Невизначеність - спустошує надії і розриває голову великою кількістю думок. Невідоме лише попереду з запахом минулих спогадів.
Мені дивно з того, що здавалось закінчиним є і в теперішньому.
Коли я бачилась зі своїм дорогим другом (першим коханням), не бажаючи того особисто, бачилась і з людьми з минулого. Якщо чесно, не саме приємне відчуття було в мене. Якийсь такий неприємний подив, чому саме так сталось? Я інколи задумувалась, що рано чи пізно ця зустріч відбудеться, але нечайно, не спеціально. А тут, я завалююсь в кафе (в якому я знала, що колишя компанія завжди сидить) разом з цим другом і бачу ту людину, яка зробила мені дуже боляче і вбила всі можливості і надії на те, щоб моя перша любов розцвітала.
Трошки детальніше поясню ситуацію. Цей хлопець, якого я зустріла в кафе є моїм колшишнім і другом мого коханнячка. Так ось, через це моя перша любов обернулась для мене жахом. Тому, що коли між двома друзями стає дівчина, дівчина буде винна в 90% випадках. Я була не виключенням. Був жахливий скандал і я покинула компанію, з надією більше не пересікатись з ними. А тут, мало того, що я гуляла з деякими людьми з компанії ( коли хотіла погуляти лише зі своїм "аля" другом) , так ще і зашла в то кафе, в якому сидить мій колишній. Ну точніше мене просили зайти, я "старалась" відмовитись, але в кінечному опинилась в середині поміж тими, хто був в минулому. Вони, начебто ожили на картині минулого, яке я ревно відриваю від себе і від своїх думок.
І, що саме головне, що по суті всім було байдуже чи я є чи мене нема, хоча вже стільки часу пройшло, як я пішла від них. І таке враження, що лише для мене це болісний і неприємний спогад. Не розумію я цього.
Чому те, що я хочу залишити назавжди в своєму житті, тягне за собою те, що я так ревно залишаю позаду. Чому моя перша любов не може існувати окремо від того, що я покинула. Щоб він увійшов в моє життя окремо від іншого. Я хочу його зберегти...але розумію, що шанси мізерні, навіть якщо вони є. І наявність самого шансу, це вже моя надія, мої сподівання. Не розумію, що коїться в моїй голові. Начебто нічого занадто маштабного не сталось, але проковтнути заново всі образи і спогади, це боляче і спустошує. Я не знаю, що в мене коїться в голові. Все навпаки, все помінялось. Це жахливе відучття, коли дійсно не розумієш, що відчуваєш, чого хочеш, чого досягати, на що можна надіятись. Я не знаю, що мені робити.
Невизначеність - спустошує надії і розриває голову великою кількістю думок. Невідоме лише попереду з запахом минулих спогадів.
Софія Опальчук
Коментарі
*для додавання коментарів необхідно увійти або зареєструватись