ДВУСТИШИЯ О ЖИЗНИ ---- антип ушкин
----
всего два несчастья нас ждут на пути:
одно - «потерять», а другое - «найти»
----
на самый светлый божий день
пятном ложится наша тень
----
а счастье было, есть и будет...
пока будильник не разбудит
----
я дал Юдашкину по морде
и вот теперь - фингалы в моде
----
ну, как я человеком стану,
когда так дёшевы бананы?
----
я в рай хочу попасть, друзья,
но к сожаленью - нет ружья!
----
сегодня раздавил я паука,
ну что ж, видать Судьба его така...
----
пока «всё те же грабли» обходил,
на дюжину других я наступил
----
не умею на коньках кататься,
но умею падать и смеяться
----
сегодня вечером в уборной
я памятник себе воздвиг нерукотворный!
----
Антип Ушкин
Просто скажи,
Всё что на сердце есть,
Или нет розкажи,
Ведь я не буду искать месть.
Я всё пойму,
Просто скажи,
Ведь я отдаю отчёт своему уму,
И я не хочу вновь тебя любить до дрожи.
Я всё прощу,
Пускай сложно будет и мне,
Я промолчу,
Хотя ты будешь снится мне во сне.
Я отпущу,
Я не люблю,
Я всё смогу,
Я щастье найду.
Така рідна людина мама,
Такий сонячний промінь світла.
І дружня підтримка яка б не була омана,
Ти неначе подих повітря.
З тобою завжди спокійно мама,
Хоча бувають сльози на очах.
Але я знаю сум полетить з вітрами,
Лиш би ти не плакала по-ночах.
Я знаю ти хвилюєшся за мене,
Тому я іноді сміюся просто,
Коли на серці щось сумне,
Бо знаю це для твого серця гостро.
До тебе прибіжу й схилюся,
І стане якось добре й тепло.
Матусенько в цьому я не помилюся,
Бо ти як завжди заспокоїш звикло.
Матусе як часто я не слухала порад,
Які давала ти від щирого серця,
А потім не помічала зрад,
І робила вид що це все здається.
Матусенько ріднесенька моя,
Найкраща подруга на світі.
Я знаю ти мені своя,
На всій всій орбіті.
Очі-в-очі,
І здається ми такі близькі.
Подихи пророчі,
Що штовхали на вчинки низькі.
Шепіт ніжний,
І холод по шкірі.
Погляд грізний,
І стіни якісь сірі.
Доторкнись губами,
В голові лунає.
Не дивись на рани,
Бо кохання шлях свій починає.
Знову подих твій,
Знову твої губи.
Знову страх мій,
Що кохання нас згуби.
Губ з*єднання,
Таке якесь чисте.
Наше кохання,
Надіюсь вогнисте.
Я в тот вечер себе поообещела,
Никогда не вспоминать тебя.
Но как жаль что я тогда не знала,
И жалела вновь себя.
Я в тот миг в душе рыдала,
Были слёзы на глазах моих.
Но тогда я о тебе мечтала,
Не заметив чувств твоих.
Я всё расказать хотела,
Всё что застовляло сердце ныть.
Я набарала номер й онемела,
Просто не могла любовь свою открыть.
Я всю ночь тогда грустила,
И себе сказала я перетерплю.
Но открыла смс и прочитала,
"Я тебя люблю".
Привіт щоденнику))) Скучила за тобою. Проте душа вже не прагне словесного штурму. Нещодавно вийшла заміж. Згадую колишні мрії. Розумію - щастя не глянець, воно буває різних відтінків і смаків, навіть зшите з різних ниток... та все ж ... воно моє: мереживо спогадів, тонкий бісер сліз, багаття болю, веселка радості. Розчаруваня є. Куди ж без нього, цього непотрібного гостя)))) Зовсім рідко малюю інші сценарії, міняю головних акторів, перші плани, основні ролі. Тількт в центрі ТИ... як завжди. Не треба серіального, зафільмованого, гламурного, "закаткованого" в асфальт. Молюся, що є моє, відтепер - НАШЕ. Сім'я - терпіння, сім'я - відчай, сім'я - сльози, сім'я - злість, сім'я - прощення, сім'я - любов, сім'я - праця, сім'я - сенс.... Отож, серце ніколи не помиляється. При будь-яких розкладах і наслідках.
Кохання тануло,
Як лід що кинули в вогонь.
Кохання тануло,
Не доторкунувшись до долонь.
І ми як танули,
Забувши про любов.
Остані гранули,
Але не для обох.
Кохання тануло,
І ми ставали вже чужі.
Кохання тануло,
Як ті замети снігові.
Остані гранули,
У кожного свої.
Остані гранули,
Твої й мої.
Коли ти закохуєшся то це для тебе радість,ти починаєш привертати увагу,він починає до тебе увагу. але ти дізнаєшся що він має іншу і ти починаєш відвертатися від нього,і через деякий час він покидає її,і ти дізнаєшся що ви неможете бути разом,але кохання перемагає)))Кохання має завжди перемагати)))
І знову я побачила тебе,
І знову серце забилося сильніше.
І знову я подумала про себе,
Що не підходити-це правильніше.
Я десь пішла у далину,
Але думки були з тобою.
Подумала "сьогодні не засну",
Адже твої думки не зайняті мною.
Я йшла і думала собі,
А голос внутрішній твердив мені-вертайся.
Адже годин так мало у добі,
Щоб знов зізнатися собі "я закохалась".
Я обернулася й пішла у твій бік,
Тебе я поглідом шукала.
І я побачила тебе десь ввідалік,
Й тебе здається відшукала.
Я підійшла до тебе,
Й подивилась в очі.
А ти сказав мені "послухай щось шепоче",
Напевно це вуста дівочі...
Життя складна річ,
Тут сперечатися немає сенсу.
Ми йдемо кожний раз на встріч,
Шукаючи якогось шансу.
Ми день у день сміємося,
І кожен з нас щасливий.
Ми далі йдемо-рухаємся,
Хоч як нам час той милий.
Буває так що тяжко нам,
Коли серденько знов сумує.
Але ми довіряєм снам,
В яких радість процвітає.
Ми як завжди долаєм сотні перешкод,
Які нам доля провокує.
Ми ставимо на почуття код,
Хоч знаємо любов існує.
Ми можем плакати ночами,
І думати що виходу нема.
Але вихід в нас перед очами,
Який ми просто обійма.
Буває й так що ми даруєм щастя,
Скоріш за все даруєм.
Адже ми знаєм-це життя,
В якому ми пануєм.
Я лежала, вдыхая искусственный воздух,
замирая от боли, вжимаясь в подушку.
Мой крылатый Хирург без ножа и наркоза
мне вчера, наконец, ампутировал душу.
И когда моя кровь вымывала из тканей
имена, поцелуи, дыхание, шепот…
Я тебя метастазами прятала в память.
И молилась о том, чтобы Он не нашел их.
Я создаю свои ошибки,
На них учусь я дальше жить.
Я делаю свои попытки,
Хоть иногда приходиться грустить.
И я иду,
Хоть спотыкаюсь иногда.
Но я ищу свою победу,
И путь покажет мне судьба.
Да падаю,
Бывает.
На миг я где-то пропадаю,
Но сил подняться мне хватает.
Да плачу,
Не скрываю.
Я жизнь свою теперь верчу,
И просто кислород вдыхаю.
Да я влюбляюсь,
Возможно это хорошо.
И я рукой к любви коснусь,
Хоть это может быть грешно.
И я срываюсь,
На тебя кричу.
Но на секундочку к тебе прижмусь,
На ушко что-то прошепчу.
Конечно же я просто улыбаюсь,
И про проблемы забываю.
Иду я дальше и держусь,
И роль свою играю.
Ведь каждый з нас живёт,
И делает свои ошибки.
Возможно кто-то и даёт совет,
Но это всего лишь пустяки.
Ведь главный советчик тебе,
Это ты.
Прислушайся к себе,
Поверь в свои мечты.
ДВУСТИШИЯ о ЛЮБВИ ---- антип ушкин
ближнего люблю я своего,но не так, как жёнушку его -----в день святого валентиная влюбился... как скотина -----даме я всегда готовдать понять, без лишних слов -----гражданочка, позвольте вамя свой гражданский долг отдам! -----любить иных - тяжёлый крестсебя же - быстро надоест -----лицом к лицу - лица не увидать...зато всегда есть шанс поцеловать! -----легко увидеть красоту в чудесной розе,а ты попробуй-ка, узри её - в навозе! -----любовь как чудище из озера лох-несс, быть может - нет, а может быть - и есть -----антип, ты тип ничтожный, низкий! -кричали мне... баскетболистки -----я с аппетитом к женщине пришёл,и сразу в ней изюминку нашёл -----она с любовью и тепломменя... веслом, веслом, веслом! -----я с нею счастлив был,пока... не полюбил
Я зрозуміла все,
Ти можеш більше не брехати.
Я зрозуміла все,
І я не буду більше в почуттях блукати.
Я зрозуміла це,
Коли вуста її ти цілував.
Я зрозуміла це.
Хоч пам*ятаю як тти мене хапав.
Я розумію все,
Можливо ти її кохаєш.
Я розумію все.
Але навіщо ти тоді мене шукаєш?
Дивися в мої очі,
Дивися в них щоночі.
Дивися до рання,
Шукай промінчик той кохання.
Цілуй мої вуста,
Адже любов можливо і проста.
Цілуй поки зірки горять,
Поки всі сплять.
Тримай мене за руку,
Бо не хочу терпіти я розлуку.
Тримай мене щосили,
Шукай чарівну сполуку.
Шепчи мені кохана,
Доводь це знов і знов.
Шепчи мені бажана,
Доводь мені свою любов...
Який солодкий поцілунок був,
Які вуста були тривожні.
Як швидко час той проминув,
Коли були ми не одні.
Як ти тоді до мене знов летів,
І хтів відчути дихання моє.
Як не помічав ти усіх шляхів,
А просто хтів показати почуття своє.
Як ти дивився в очі мої,
І наче щось в них читав тоді.
Як я поглянула в очі твої,
Побачивши почуття молоді.
Як відгортав волосся ти моє,
І знов заглядував у очі.
Як намагався сказати "я твоє",
І просто писав "надобраніч" щоночі.
Як ти хапав за руку знов мене,
І говорив "я без тебе не зможу".
Як шепотів "кохання не мине",
А я питала "чим я допоможу?".
Як зараз пам*ятаю все що було між нами,
Як обіймав мене і ніжно цілував.
Як шкода що це було лиш снами,
В яких ти просто грав...
Знаешь, а как-то так случилось,
Что я в тебя влюбилась.
Веришь, а я ведь думала что ты дурак,
Но не такой уж ты мудак.
Знаешь, а я читала по твоим губам,
Что твоё сердце пополам.
Веришь, а я смотрела в облака,
Они были как та река.
Знаешь, а ведь судьба есть судьба,
И та случайность не глупа.
Веришь, а я хотела сказать тебе пока,
Но в сердце произошла гроза...
Як жаль,
Що це був сон лиш мій.
Коли пішли з тобою вдаль,
Дивитися на той врожай.
Як жаль,
Що ми так і не змогли.
Здійснити наших бажань,
Та не побачили тієї імли.
Як шкода,
Що ми тоді були чужі.
Можливо така наша природа,
Але чому тоді не було почуттям межі?
Як шкода,
Що ми тепер не разом.
І у кожного є своя свобода,
Яка є сяйвом...
Я тебе не люблю,
Якось я зрозуміла це випадково.
Я ночами знов сплю,
І це так казково.
Я тебе розлюбила,
Пролунало мені мимоволі.
Якось я почуття загубила,
І знайшла нові.
Ми тепер чужі,
І наче знов не знайомі.
Бо не було тієї межі,
Ми просто були мовчазні.
Ми якісь такі нервові,
І у кожного свої долі.
Ми просто тепер випадкові,
І нам тепер не до любові.
Сльози як вода,
Що тече по щокам.
Сльози як вода,
Що тривожить по-ночам.
Сльози-це вода,
Шепотіла знов вона.
Сльози-це вода,
Що шукає свого дна.
Сльози-вода,
Говорив він їй ввісні.
Сльози-вода,
Що буває на весні.
Я плачу,
І за вікном дощ йде.
Я плачу,
Хоч серце молоде.
Я знаю,
Що сльози це вода.
Я знаю,
Що любов золота.
Я вірю,
Що кохання не війна.
Я вірю,
Що кохання як глоток вина...